Україна втрачає Туркменію

Саме з такими заголовками мають виходити сьогодні всі українські газети. Однак сьогоднішня картина зовсім інша: спокійна й благодушна.

Ця ситуація різко контрастує із груднем 2005 року, коли відсутність домовленостей про постачання газу з Росією інтерпретувалася як певний тиск Кремля на молоду демократію шляхом роздування ціни на газ. Що ж відбувається зараз? У чому причина мовчання українських політиків, які переймаються, за їхніми словами, долею народу?

Все просто. Два роки тому, як тільки йшлося про постачання газу в Україну, політики за будь-якої нагоди використовували антиросійську карту і звертали свій погляд на Захід із метою заручитися моральною підтримкою в офіційних колах Брюсселя й Вашингтона.

Тепер же, схоже, у газових відносинах України з Росією проти нас уже грають наші нещодавні “союзники” — ЄС і США. Складається враження, що США та Євросоюз у своїй енергетичній політиці бавляться з Україною в такі собі “кішки-мишки”.

Протягом весни-осені цього року різні функціонери ЄС і США, а також політики окремих європейських держав активно висловлювалися за переспрямування газових потоків із Туркменії в обхід Росії, а отже, і України, прямо в Туреччину.

Цей проект, що дістав назву Транскаспійского газопроводу, є наразі найважливішим для західних політиків по обидва боки Атлантики. Крім того, вони активно обговорюють необхідність підвищення ціни туркменського газу. Європейцям, імовірно, набридло бути постійно залежними від стану українсько-російських відносин у сфері транзиту і постачань газу.

Але заявити про це прямо і тим самим відверто послабити позиції офіційного Києва в газових стосунках (а найчастіше, у суперечках і конфліктах) із Москвою, єврочиновники із Брюсселя політично просто не в силі. З іншого боку, Євросоюз активно використовує через провідних політиків із деяких країн-членів ЄС (зокрема із країн Прибалтики і Польщі) антиросійську риторику, вбиваючи відразу двох зайців.

По-перше, ЄС послаблює позиції Росії і “Газпрому” на ринку ЄС. По-друге — активно порушує питання про необхідність забезпечення альтернативних Росії постачань газу з тієї ж Середньої Азії. У політиці це вважається найвищим пілотажем.

Уже у квітні цього року в інтерв'ю британській газеті “Індепендент” заступник помічника держсекретаря США зі справ Європи та Євразії Метью Брайза заявив, що “керівництво США сподівається відкрити абсолютно нову главу у стосунках із Туркменією після кончини президента Сапармурата Ніязова”.

Брайза поскаржився далі на те, що Росія закуповує газ у Центральній Азії за ціною 100 долл за тисячу кубометрів, а перепродує його європейським компаніям за цінами, що сягають $300 за такий же обсяг.

А вже наприкінці вересня глава Туркменії Гурбангулли Бердимухаммедов уперше за новітню історію країни відвідав США з офіційним візитом. Формальним приводом стала його участь у роботі Генасамблеї ООН, фактично — основною метою візиту стала зустріч президента Туркменістану із главою Держдепу США Кондолізою Райс.

Як і очікувалося, йшлося про нові аспекти двостороннього співробітництва в паливно-енергетичній сфері. Американська офіційна влада заявила, що хоче, аби пан Бердимухаммедов розумів: у нього є й інші альтернативи щодо розробки великих родовищ природного газу в його країні і транспортування цього палива на ринки. (26.09.2007 “Нью-Йорк Таймс”, “Інтернешнал Джеральд Тріб’юн”).

Хотілося би відзначити, що, за всієї “любові” Адміністрації і Держдепу США до нового президента Туркменії, американські ЗМІ не втомлюються піджартовувати над специфікою розвитку його кар'єри. Вони вказують на те, що при Ніязові Бердимухаммедов був міністром охорони здоров'я й особистим дантистом екс-президента.

Але не тільки Сполучені Штати працюють із Туркменією щодо зміни наяних умов і маршрутів експорту газу. Тоді ж у вересні початок двосторонніх переговорів із Туркменією ініціювала Великобританія. В Ашгабад прибув британський міністр енергетики Малькольм Вікс. За підсумками цієї зустрічі Президент Бердимухаммедов запросив британські компанії до видобутку енергоносіїв на туркменському шельфі Каспію і до створення в країні переробних виробництв. У свою чергу пан Вікс виразив готовність купувати туркменський газ за ринковими цінами.

Мало того, британська “Таймс” поширила інформацію про висновок секретного меморандуму про взаєморозуміння між Великобританією й Туркменістаном. Завдяки ньому британські компанії можуть дістати доступ до найбагатших запасів туркменського природного газу. Газета посилається на представника одного з департаментів уряду Великобританії. Він повідомив про існування протоколу про наміри, підписаного під час візиту в Туркменію британського міністра енергетики.

З туркменського боку угоду підписав міністр нафти і газу республіки Баймират Ходжамухаммедов. 5-6 листопада президент Туркменії сам відвідав штаб-квартиру Євросоюзу, де його прийняли голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, комісар ЄС із зовнішніх зв'язків і європейської політики добросусідства Беніта Ферреро-Вальднер і комісар ЄС із торгівлі Пітер Мандельсон. Зустрівся туркменський президент також із прем'єром Бельгії Гі Верхофстадом і генсеком НАТО Яапом де Хоопом Схеффером. У Брюсселі його, схоже, остаточно переконали в необхідності і доцільності приєднання Туркменії до проекту Транскаспійского газопроводу.

Як повідомляє агентство Ройтерс із посиланням на представника ЄС, зустрічаючись із туркменським гостем, пані Ферреро-Вальднер заявила йому, що ще має бути чимало зроблено для того, щоб розблокувати торгову угоду про партнерство з

Туркменією: “Чим відкритіші ви, тим помітно відкритішим буде Європарламент для тіснішого співробітництва”.

Генеральний секретар Ради Європейського Союзу, верховний представник ЄС із питань загальної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки Хав'єр Солана заявив, що Транскаспійский газопровід треба побудувати і що він міг би стати хорошою можливістю для транспортування газу з Центральної Азії в Європу.

Крапки над “і” у планах Європи щодо туркменського газу розставив на міжнародної конференції “Нафта і газ Туркменістану-2007” в Ашгабаді єврокомісар із енергетики Андріс Пієбалгс. Там він прямо і відкрито заявив, що ЄС може запропонувати конкурентноздатні ціни на газ і, врешті-решт, стане головним споживачем туркменського газу.

За оцінками аналітиків Morgan Stanley, експортні ціни на газ у Європі вже до середини 2008 року можуть піднятися до рекордного рівня і становити 360 доларів за тис. куб. м. Реакція туркменської сторони не змусила себе чекати: президент Туркменії заявив, що “проект будівництва Транскаспійського трубопроводу, по якому газ із країн Середньої Азії має транспортуватися в Туреччину, минаючи Росію, з розгляду не знятий... У всьому світі йде диверсифікованість маршрутів розподілу газу”. (12.05.2007, “РІА Новості”).

Також із посиланням на віце-прем'єра, міністра нафти і газу Туркменії Тачберди Тагієва з'явилося повідомлення, що Туркменія збирається з 1 січня 2008 року збільшити ціни на газ, продаваний “Газпрому”, зі 100 до 150 доларів США за тисячу кубометрів.

Відзначимо, що в нинішніх переговорах із Росією українські перемовники багато в чому роблять ставку на офіційний Ашгабад, намагаючись зберегти колишню ціну на газ для “Росукренерго” (100 доларів), а також домовитися на майбутнє про можливе пряме постачання природного газу в Україну.

Для України це, схоже, сьогодні головне завдання у сфері постачань газу на 2008 рік. І, на наш погляд, завдання цілковито розумне. Але що виходить — Європейська комісія і США активно намагаються долучити Туркменію до своїх стратегічних союзників і зарезервувати надалі стабільні обсяги туркменського газу, що згодом мають поставити в Європу.

Українські чиновники у своїх заявах поки що не коментують ситуацію. Наприклад, міністр палива й енергетики України Юрій Бойко нещодавно заявив, що ціна на туркменський газ для України в 2008 році залишиться незмінною — 100 доларів за 1 тисячу кубічних метрів на кордоні з Туркменією і Казахстаном. На тлі вже відвертої боротьби за туркменський газ Росії, Євросоюзу і США, з якими козирями прийде Україна на переговори з Туркменією — питання риторичне.

Руслан ІЛЛІЧОВ