Віталій Гайдук: “Куди подівся указ — питання не до мене”

Рік тому Індустріальний Союз Донбасу називали чи не єдиною потужною бізнес-структурою промислового Сходу України, яка не підтримувала Віктора Януковича.

ІСД також відзначилася тим, що виграла у Mittal Steel боротьбу за польський металургійний комбінат Huta Czestochowa. Активами компанії із минулорічним обігом у 3 мільярди доларів керує консорціум Індустріальна Група, президентом якої є Віталій Гайдук.

У грудні 2003 року президент Леонід Кучма звільнив Віталія Гайдука з посади віце-прем’єра з питань паливно-енергетичного комплексу за критику ідеї створення україно-російського газового консорціуму на базі діючої української газотранспортної системи.

30 грудня 2005 року президент Віктор Ющенко заявив в телевізійному інтерв’ю, що знову призначить пана Гайдука на посаду віце-прем’єра з ПЕК.

Що стало на заваді підписання відповідного указу президента, що думає Віталій Гайдук про нові газові домовленості з Росією, і про те, як вони відіб’ються на українській економіці загалом та на окремо-взятих підприємствах, і чи існують в України якісь альтернативи — в інтерв’ю Віталія ГАЙДУКА.

— Пане Віталію, у якому ранзі ми з вами говоримо: ви є президентом Індустріальної Групи чи ви є віце-прем’єром з питань енергетики, і куди подівся указ про ваше призначення?

— Я є президентом консорціуму “Індустріальна Група”. Куди подівся указ — питання не до мене. Указу як такого не було, і тому немає предмету для обговорення. Я не маю пояснень ані від Президента, ані від його служби, ані від прем’єр-міністра, ані мотивів, що відбулося, і чому не відбулося це призначення. Було обговорення, були пропозиції, були розмови, але це не означає, що після цього має бути указ. Можливо, Президента не задовольнила моя розмова з ним.

— Чи готували ви якісь пропозиції стосовно газових переговорів для цієї розмови з Президентом, і взагалі, яка ваша думка про досягнуті газові домовленості?

— Пропозиції ми готували тоді, коли урядом Тимошенко була створена робоча група, і я входив до її складу. Тому ми давали своє бачення ситуації на той час — це було у липні-серпні. Наші пропозиції полягали у тому, що починати треба було не з Росії, а з Узбекистану, Казахстану, оскільки сам факт, що у вас є туркменський контракт, ще не означає, що у вас є туркменський газ.
Тому, аби вести переговори із Росією, треба було відповісти на перше питання: чи є у нас туркменський контракт, і чи можемо ми про транспортувати цей газ територією Узбекистану та Казахстану. А далі з Росією задіювати відповідні домовленості, які були підписані щодо російських гарантій транспортування туркменського газу до нас, і наших щодо транспортування російського газу.
А ми вели переговори з Росією стосовно ціни — чи 50 доларів, чи якась формула. Крім того, ми жодного разу не вели з Росією розмови про сутність цієї формули. Дотримувалися позиції, що у нас є додаток №4, і там зафіксована ціна до 2009 року.
Якщо вже ми мали таку позицію, то ми мали згідно із контрактом звернутися до Стокгольмського арбітражного суду, або хоча б залучити незалежних експертів, юридичні компанії, які могли б дати оцінку нашій позиції та наших перспектив. Тобто, чи ми маємо 50 на 50, чи 80 на 20 з точки зору “правди на нашій стороні”. Але ми бачили, що нічого не відбувається, а потім відбулася незрозуміла угода, яка на сьогодні дає незрозумілу формулу ціни.
Гадаю, і Президент також розуміє багато “мінусів” цього контракту, і те, що їх більше, ніж “плюсів”, але є один “плюс”, — це та міфічна ціна у 95 доларів, яка, враховуючи передвиборчі процеси, може задовольнити. Якщо за цим не стоїть щось інше.

— Олександр Чалий назвав цю угоду “Перл Харбором” української дипломатії...

— Я думаю, що його оцінка має право на життя, оскільки як це назвати по-іншому? Неможливо ж назвати перемогою те, що є програшем.

— Як вам здається, чи вдасться утримати ціну у 95 доларів за тисячу кубів після того, як завершиться перше півріччя?

— Оскільки ми не маємо всіх відповідних документів, і та угода, яка підписана, як на мене, не відповідає на всі запитання, оскільки вона не носить завершеного характеру. Якщо “змішати” той обсяг газу, то 95 доларів ми ніяк не отримаємо.
Ціна є значно вищою. Мінімально вона складає 103 долари, це якщо припустити, що весь газ в Узбекистані, Туркменістані та Казахстані купується по 50 доларів. Якщо це взяти і порахувати на калькуляторі, то ми маємо відповідь таку: ця ціна є політичною. І збитки, які отримає компанія (РосУкрЕнерго), будуть на першому етапі компенсовані за рахунок експорту. А далі вони ж не будуть нести збитки, — після того, як вони отримають монополію на ринку газу, за винятком газу для населення, ціна буде змінюватися.

— Що ця “політична” ціна може означати для української промисловості? Тому що існують дуже різні оцінки. Тобто що це означатиме для металургії, для хімії? І, зокрема, що це означатиме для ваших підприємств?

— Безумовно, що велика кількість підприємств будуть стояти на межі якихось непопулярних заходів, починаючи від скорочення працівників, і завершуючи зупинкою підприємств чи різким скороченням обсягів виробництва. Є багато підприємств, для яких газ є сировиною: це хімія, виникне питання, що робити із цементною промисловістю.
Крім того, треба ж рахувати не тільки прямі збитки від підвищення ціни на газ, треба дивитися на ті мультиплікатори, які почнуть працювати, оскільки будуть збільшені ціни практично по всім ланцюжкам.
Відповідно буде реагувати ціна на електричну енергію, на воду — і зараз їх прорахувати неможливо, бо ми ще не маємо остаточної ціни на газ для підприємств. Поки що ми маємо інформацію, що вона буде близько 108 доларів. В такому випадку збитки для економіки будуть шаленими.

— Що за таких обставин будуть робити підприємства, що належать ІСД?

— Впродовж року на Алчевському металургійному комбінаті на всіх доменних печах будуть встановлені установки вугільного вдування, і там якраз замість газу використовуватиметься енергетичне вугілля, близько мільйона тон. Аналогічні установки будуть введені на Дніпродзержинському меткомібнаті, там де ми, практично, виведемо із споживання газу у доменному виробництві. Крім того, ми зараз завершуємо тендер на будівництво власних потужностей з виробництва електроенергії, де замість вугілля, газу, мазуту, будуть використовуватися ті металургійні гази, які зараз викидаються в атмосферу — це доменний, коксівний, мартенівський, конвертерний. Загалом, ми плануємо до 2009 року втричі зменшити використання енергоресурсів на своїх підприємствах.

— І скільки це вам коштуватиме?

— Якщо взяти два заводи, то сумарно це коштуватиме близько 2,5 мільярдів доларів, але без цього — неможливо.

— Те вугілля, яке ви збираєтеся використовувати, буде українським чи польським, адже на “Криворіжсталі”, наприклад, збираються закуповувати польське вугілля...

— Вугілля, яке ми збираємося використовувати, буде українського походження, воно видобувається у Луганській області, і нам буде потрібно до 1 мільйона тон цього вугілля.

— Які, на Ваш погляд, є можливості отримати доступ до альтернативних джерел газу? Чи це є цілковитою фантастикою на найближчі 10-20 років для України?

— Проблема не в тому, чи маємо ми, чи не маємо достатньо енергоресурсів. Проблема полягає у тому, що 70% з них ми отримуємо з однієї країни. І тут, безперечно, треба працювати над отриманням доступу до альтернативних джерел енергоносіїв, але треба розуміти, що інші шляхи також мають свою ціни, і це не означає, що альтеративні джерела будуть дешевими.

— Але це можливо?

— Перспективи, мабуть, і є. Але якісь із них на сьогодні політично можуть не спрацювати, наприклад, з такою країною, як Іран, яка має великі поклади. Мабуть, не все правильно із тим, що ми самі собі винесли вирок, що не можемо видобувати ті обсяги газу, які нам потрібні. У 1975 році Україна видобувала 68 мільярдів кубів, і, до речі, транспортувала цей газ до Москви, перший газопровід був побудований із Західної України до Росії. Так, є багато виснажених родовищ, багато складних, але це не означає, що зовсім немає власних джерел. Може, у цьому питанні треба мати іншу процедуру з точки зору видачі ліцензій закону про розподіл продукції, і на тому ж шельфі, і Азовського, і Чорного морів. А зараз ми сидимо на одній газовій голці, як наркомани. Як тільки з тієї голки нічого не поступає, то, як ви знаєте, починаються відповідні процеси, з нами, як з наркоманами.

— У продовження питання про альтернативу. Чи може українське вугілля хоча частково замінити газ у нашій структурі споживання енергоресурсів?

— По-перше, треба знати, що українське вугілля не може бути дешевим, оскільки від природи воно залягає дуже глибоко, потужність пластів є дуже малою, і собівартість його видобутку буде дуже високою. Але як альтернатива, при проведенні відповідної модернізації металургії із залученням технології пилевугільного дуття, призведе до значного скорочення використання газу.
Що ж до використання газу в енергетиці, то, в принципі, при нормальній дисципліні якості вугілля, що постачатиметься на електростанції, то зменшення використання газу може дійти до 2 мільярдів на рік для всієї країни, лише за винятком Київської та Харківської ТЕЦ, де першим завданням є забезпечення населення опаленням, а електроенергія є побічним продуктом. Загалом Україна має близько 104 теплових блоків.
У найгірші часи великого навантаження взимку працюють всього 65-67. Є резерви. Треба модернізувати виробничі потужності, але на сьогодні це закріплено у державній власності, і держава не здатна профінансувати це.
Якщо ми хочемо якось рухатися далі, то треба відкрити процес подальшої приватизації, для того, аби туди прийшли інвестори та гроші. Станція, яка стоїть, гроші нікому не приносить, інвестор, який її купує, налаштований на те, аби вона працювала.

— Повертаючись до питання віце-прем'єства, якщо раптом указ про ваше призначення десь знайдеться, якими будуть ваші перші кроки на цій посаді: це буде денонсація газових угод...

— Указ не з’явиться. Після підписання цих угод я знайшов помічників Президента, бо в мене не було можливості переговорити із самим Президентом. Я сказав, що за таких умов, я знімаю з себе всі свої зобов’язання щодо можливої роботи в уряді. Я не бачу можливості за даних обставин працювати на тій посаді, яку ми обговорювали. Це питання для мене зняте. Гадаю, воно вже не стоїть на порядку денному ані у прем’єр-міністра, ані у Президента.

Підготувала Анастасія ЗАНУДА