А як бути з виборцем?..

“Лавринович: На выборах-2012 ни один голос избирателя не будет утерян”
Заголовок до інтерв'ю міністра юстиції газеті “Дело”

То що з виборцем?

Усі очікувані й прогнозовані прикрощі та негаразди від проекту нового закону про вибори, винесеного Мін'юстом на обговорення, зводяться виключно до невигоди та втрат, які від того матимуть політичні партії.

Напевно, їх, аж 189 партій, рясно натворених в Україні, таки добре прищемить. Бо залишиться їх при владі від сили три-п'ять. А решта під дві сотні — що?..

Кричатимуть, як ведеться, на всіх кутах про фальсифікації й розважатимуть телеглядачів на видовиськах зі спритними заморськими фахівцями слова.

Тим часом уже давно перестали займати головного учасника виборів — самого виборця. Ніби його нема. Не до нього. Бо страждають, бачте, партії, яким доручено “сприяти формуванню й вираженню політичної волі громадян”, а їм у цій конституційній справі перешкоджають ті, хто оце складає новий закон про вибори.

І ніхто вже давно не питає, на якій підставі саме парламентом визначається спосіб, за яким його ж і обирають, та чому саме так діляться депутатські мандати? Чому народ сам не встановлює правила, за якими формуватиметься його — народу — гілка влади?

За благеньким фасадом нашої демократії ми маємо зухвале порушення права громадян на прямий вибір та на пряме висування кандидатів у депутати. Про це вже й не згадують. Так увібралася в наші голови ця неправда, що по-іншому вже й не думається.

І це ще з виборів 1998 року, коли вперше провели їх за змішаною системою. Тоді, як і далі на виборах 2002 року, ніхто особливо й не журився, що виборчі списки були закритими, бо своє право прямого вибору громадяни ніби мали, голосуючи бюлетенем по одномандатному округу.

Таке, кажуть, дозволено Європою. Он і німці саме так проводять вибори свого парламенту. Половину в мажоритарний спосіб, а половину — за списками. І в них ці списки закриті. Але...

Вільна воля таємного голосування

Німці голосують першим голосом за конкретного кандидата від виборців або від партії, а другим голосом — за земельні списки, що формуються партійними організаціями шляхом таємного голосування. І, що особливо, таємним голосуванням визначається порядок кандидатів у самому спискові.

Наші ж партійні лідери, як чорт ладану, бояться таємної волі своїх однопартійців, оскільки то вже буде не їх особиста воля. Списки стануть некерованими. Втрачається комерційна складова участі партії у виборах.

У такому спискові місцями не поторгуєш...

Чому таємне голосування застосовується в нас лише в день голосування, і не має відношення до виборчого процесу, який починається першим його етапом — висуванням та реєстрацією кандидатів у депутати?

Чому Європа, уже й Росія, вважають, що висування кандидатів у депутати як етап виборів має відбуватися шляхом таємного голосування, а ми собі думаємо, що ця загальновизнана демократична норма відноситься лише до голосування в день виборів? Хіба член партії не є виборцем на з'їзді, що висуває кандидатів?

Може, тому що жодна з 189-ти партій в Україні не має такої демократії в себе?

Отак примітивне розуміння однієї з основних демократичних ознак вільного волевиявлення — таємне голосування — куценько трактується нашими законодавцями через недосконалість, закладену в законі про політичні партії, а далі й у їх статутах. Де насправді немає місця вільному волевиявленню членів партії.

Пошукайте в статутах партій норму щодо обрання керівних органів таємним голосуванням...

Своя партія — свій бізнес

Ідею, яка не полишала голови бувалих партійців та комсомольців, про те, що партія — передовий загін суспільства, і лише вона спроможна формувати владу, доповнила ще одна, осучаснена: своя партія — свої в ній порядки — свої виборчі списки — своя влада — свій, нарешті, бізнес.

На тому вирішальному для пропорційної системи виборів засіданні вони урочисто заявлять: “Сьогодні Верховна Рада прийняла закон, за який ми боролися вісім років!” — із заключного слова Олександра Мороза при прийнятті закону про вибори 25 березня 2004 року.

Це тільки тепер, оглядаючись та виправдовуючись по всіх ЗМІ, вони все тими ж устами пояснюють: ми ж хотіли, як краще. Навіть хотіли списки відкрити — ще в 2001 році. То чому ж не відкрили?

Бо так, дивіться, і в людей. І Єврокомісія нас не сварила за це. І КС ще в лютому 1998 року, перед першими виборами за змішаною системою, саме згідно з Конституцією це й дозволив. Ми ж гадали, що матимемо серйозні партії. А їх он скільки розвелося — до наступної осені, під участь у виборах, набереться дві сотні...

Кривенька прямота виборчого права

Нарешті народ має вимріяну борцями пору, коли кожному дано право висувати кандидата. Але... через політичні партії.

Цікава й дивна логіка.

Вдумайтесь в зміст словосполучення: “кожний може, але — не сам”.

Кожного самостійно поведуть за руку.

Хочеш висувати сам — сам і висувайся!

Вибори прямі — але за список і через когось.

І така логіка попри звичайний за сприйняттям глузд слова “прямий” заради владних примх невеличкої групи політиків ось уже майже два десятки років гніздиться в їх головах і штампує “для народу” вигідні їм виборчі закони непрямого виборчого права громадян до кожних виборів.

Поріг до владного пирога

А тим часом:

Жодної підстави для використання будь-якого порогу допуску політичних партій до розподілу мандатів — хоч 1%, а хоч і 20% — не існує.

Крім однієї: виборчий список партії, що претендує на місце в парламенті, має бути підтриманим кількістю виборців, яка дає право принаймі на один депутатський мандат. І число це — 1/450, тобто 0,23% від кількості дійсних бюлетенів. Такий “природний поріг” буде ще більш вагомим, якщо виходити із загальної кількості виборців, внесених до виборчих списків.

Тобто кожна партія, яка отримала 0,23% кількості голосів виборців, внесених до списків для голосування, має безперечне право на свого представника у вищому законодавчому органі.

І все.

Решта — від лукавого, цебто — за політичною доцільністю.

Примушена вільність

Підставою для допуску до розподілу депутатських мандатів могла б бути кількість виборців, які не підтримали жоден із виборчих списків.

Справді, політична сила для свого представництва в парламенті має отримати більшу кількість голосів, ніж їх число “проти всіх”. Зміст таємного голосування якраз і полягає в тому, що засада “не підтримую жодного списку” означає, що така воля виборця стосується кожної політичної сили, що бере участь у виборах.

Але — творці нового закону про вибори “зняли макітру з його голови й стрижуть під Європу” — мовляв, там немає “проти всіх”.

Але, шановні фахівці політичної перуки, там є “кого я висуваю сам” — не через когось! — за того обов'язково піду голосувати. Тоді, може й справді, “проти всіх” буде зайвим.

А допоки мене змушено тягнуть за руку голосувати за когось через висунутого кимось, а я свого висуванця в бюлетені не бачу, моє право прямої участі у виборах реалізовується виключно графою “проти всіх”.

Або залишається “вільний” вибір: вимушено не йти на вибори, або ж іти й вимушено нівечити бюлетень для визнання його недійсним.

Спотворена воля народу

За чинним та тим, що готується, виборчим законом, для підрахунку та розподілу депутатських мандатів використовуються лише голоси виборців, віддані виборчим спискам партій, які “подолали поріг” допуску до такого розподілу.

А куди діваються невраховані голоси? — Нікуди.

Вони ніде не враховуються. Навіть у підсумковому протоколі про них не згадується. Ними нехтується.

Уявіть собі: мільйони голосів виборців — чималої частини народу — за результатами виборів залишаються поза волевиявленням. На виборах парламенту 5-го скликання таких неврахованих голосів виборців набралося 22,27%, 6-го скликання — 11,42%.

А скільки ж їх буде при 5-відсотковому “порозі”?

За підсумками всіх минулих виборів щоразу дві-три парламентські політичні сили за своїм довір'ям поступалися кількості виборців, чиї голоси були не враховані при роздачі мандатів.

Отже, щоразу воля всього народу спотворювалася, чи, точніше, плюндрувалася.

І який буде виборчий бюлетень?

З-поміж очікуваних прикрих новацій виборчого закону чомусь ніхто не звертає увагу на те, як буде сприйматися виборцем бюлетень.

Навіть якщо половина із зареєстрованих за рік до виборів партій візьме участь у виборах, то яким за розмірами буде виборчий бюлетень? Якщо передбачена законом назва та перша п'ятірка її кандидатів навіть дрібненьким шрифтом займатиме по довжині аркуша близько 3 сантиметри, то бюлетень із сотнею партій протягнеться на 3 метри.

І як це виглядатиме на практиці?

А скільки стін на дільниці потрібно буде, щоб розмістити плакати з виборчими списками всіх партій разом з інформацією про кандидатів-мажоритарників в окрузі?

І як це виборцеві осягнути та сприйняти?

Чи не пора вносити поправки до закону про інформацію щодо введення норми обсягу її свідомого сприйняття у виборчому бюлетені?

То як же ж бути з виборцем?

1. Ввести пряме висування виборцем кандидатів у депутати в будь-який спосіб: на зборах за місцем проживання, на роботі тощо — як це робиться у всіх країнах ЄС.

І тоді голосування “проти всіх” справді буде зайвим.

2. Виборчі списки партій формувати шляхом таємного голосування — і за кожного кандидата, і за його порядкове місце в спискові.

І тоді вибори дійсно почнуться з першого їх етапу — висування кандидатів у депутати на партійних зборах чи з'їзді партії, де члени партії є виборцями.

3. Щодо хоча би формального зарахування всіх голосів виборців при розподілі мандатів використати один зі шляхів:

А) партія, яка через 5%-ве обмеження не допущена до розподілу мандатів, нехай сама вирішує, якій із допущених до розподілу партій віддати, або не віддати жодній свої голоси для отримання додаткових мандатів;

Б) ввести представницький депутатський мандат для кожної партії, не допущеної до розподілу мандатів, але яка отримала 0,23% кількості голосів виборців, внесених у виборчі списки — таких партій набереться не більше десятка, погоди в парламенті вони не робитимуть, натомість матимуть справедливе право законодавчої ініціативи.

І тоді такі оптимістичні слова міністра юстиції — “жодного голосу виборця на виборах 2012 року не буде загублено” — стануть ближчими до правди.

А як із рулоном-бюлетенем?

Тут ситуація складна.

Потрібна реформа політичної системи — новий закон про політичні партії, новий порядок їх заснування і реєстрації, вимоги до чисельності, її розгалуженості та участі у виборах у всіх регіонах.

За таких умов Україна матиме два-три десятки справжніх політичних партій.

А бюлетень займе щонайбільше дві сторінки звичайного формату.

І вдячний виборець у їхньому змісті розбереться, і проголосує свідомо.

Для виборця головне: було б за кого...

Сергій КАДЕНЮК