Чим збройова коаліція в казках відрізняється від Рамштайну в житті?
Що спільного у Володимира Зеленського і генерала Делла Ровере, і яку роль виконує Андрій Єрмак в політичній міфології?
Чому знищення крейсера “Москва”, “бавовна” на Кримському мосту й безпілотники над Кремлем є перемогою України в символічному полі?
Які казки мають бути на столі керівника ГУР?
В чому сакральний сенс мему “Тарасе, вставай, ми вже кайдани порвали”.
Як професор Толкін допомагає українцям у війні?
На ці та інші запитання УП відповідає Михайло Назаренко — літературознавець і письменник-фантаст, лауреат Шевченківської премії 2023 за двотомник “Крім “Кобзаря”. Антологія української літератури. 1792-1883”, автор дослідження “Поховання на могилі: Шевченкова біографія у фольклорі та фейклорі”.
Михайло Назаренко: Мова фольклоризованої умовності часто є найадекватнішою для того, щоб говорити про щось цілком конкретне, навіть про політику
Про рятівні міфи, конотопських відьом, гауляйтерів і орків
Солдат побачив перед собою, за окопом, довгий ряд фігур з сяйвом навколо них. Вони були схожі на людей, які натягували лук, і з черговим криком хмара стріл, співаючи і дзенькаючи, летіла в повітря в бік німецьких вояків.
Із замітки про “ангелів Монса” в газеті “Evening News”, 29 вересня 1914
— В перші тижні після 24 лютого 2022-го з'явилося безліч новин, які прикрасили би собою збірки міфів, казок і легенд. Давні Змієві вали на Київщині, які затримали сучасну орду. Привид Києва. Пенсіонерка, яка збила ворожий дрон банкою з консервацією. Аеродром у Чорнобаївці, де раз за разом гинули окупанти. Роми, які вкрали у росіян танк…
— Конотопські відьми, які проклинають окупантів, причому дуже фахово. З цього ж ряду пісня “Буде тобі, враже, так, як відьма скаже”. З варіацією — “Буде тобі, враже, як Залужний скаже”.
— Я до того, що в режимі SOS у нас активувалася міфологічна свідомість. Як це працює?
— Умберто Еко казав, що наше життя більше схоже на “Улісса”, тобто на хроніку окремих подій, ніж на гостросюжетні “Три мушкетери”, але ми схильні прочитувати його саме як “Трьох мушкетерів”. Тобто завжди намагаємося складати і розповідати цілісні історії.
Михайло Назаренко: В моменти історичної напруги завжди посилюється потреба використовувати архетипні моделі. Одна з легенд Першої світової війни: під час битви при Монсі начебто бачили янгольське воїнство, яке допомогло англійцям
В часи великих випробувань люди бачать в космічних масштабах те, що відбувається. В перші тижні після 24 лютого було загострене відчуття, що історія розмовляє з нами через стрічки новин. Коли читаєш про блокаду росіянами Путивля, одразу виникає образ Ярославни із “Слова о полку Ігоревім”, яка плакала там на міській стіні. Старобільськ — це Жадан. Новий бій під Крутами, де ми цього разу перемогли.
Війна йде водночас за минуле, за сучасне і за майбутнє. Тому міфологізація цих подій цілком природна.
— Майже одразу наші рефлексії пішли двома напрямками. Перший — флешбеки часів Другої світової. Росіяни — німці, Путін — Гітлер, окупаційна влада — гауляйтери. Другий — фентезійні сюжети. Росіяни миттєво перетворилися на орків. Навіть Путін, здається, почав підігрувати, даруючи учасникам саміту країн СНД “персні всевладдя”. Чому саме цей пласт миттєво сплив на поверхню?
— Насправді це почалося ще в 1990-ті, коли покоління народжених в 70-х — на початку 80-х сприйняло “Володаря перснів” як модель, яка дозволяє бачити і описувати ключові події в сучасній історії.
Наприкінці 2013-го року з'явилося коротке відео під назвою “Повстання гобітів”, де хроніка Майдану накладалася на кадри з фільму Джексона. Щоправда, ми тоді асоціювали себе не з ельфами, а з гобітами. Це наши нірки, ми в них сидимо, ми хочемо, щоб нас ніхто не чіпав.
Якщо згадати Подерв'янського, наша національна ідея — в тому, щоб “від нас усі від'*бались”, але ось це все зараз на нас пре, тому доводиться брати перстень і йти в Мордор.
Це спрацювало не лише через популярність книжок Толкіна та їхніх екранізацій, але й тому, що толкінська модель дає надію на те, що, попри все, ми зрештою переможемо. Тому що так сказано в тексті з великої літери.
Парадокс у тому, що ворог справді нам в цьому підіграє. І не лише Путін, який роздає “персні всевладдя”. Починаючи з 1990-х в Росії з'явилося багато текстів про те, що орки хороші, а ельфи — погані. Одним із учасників російського рок-фестивалю “Нашестя”, який останні роки взяло під своє крило Міноборони РФ, є група “Mordor”. В певному сенсі вони прийняли “орків” як самоназву.
Про магію Арестовича, казковий Рамштайн і ППО проти залізної сарани
Тссс.
Із відео Міноборони ”Плани люблять тишу”, 4 червня 2023
— Після того як герой вирушає у дорогу, йому зустрічаються дивні сутності та артефакти. Комусь дає силу Арестович, комусь інтерв'ю Буданова, комусь відео, де на голови росіян з дронів летять ВОГи. Чиста магія за своєю природою. Причому на різних етапах війни ті чи інші чарівні помічники допомагали або заважали. Які з них сьогодні несуть найбільшу небезпеку?
— Я розумію тих, для кого навесні 2022-го були помічні відео з прогнозами про “два-три тижні”. Але так само, як героям казок і легенд, нам треба зберігати баланс: вірити в те, що ця історія піде шляхом, який описав Толкін, і в той же час не спокушатися співами сирен, які кажуть, що ось-ось увірвемося до Криму.
А небезпека, якщо повернутися до толкінівської образності, це, окрім очевидних ворогів, мер Озерного міста в “Гобіті”, який спочатку розповідав, що все буде добре, а зрештою провалив все, що тільки можна.
Або той гобітський поганець Лотто Саквіль-Беґґінс, який під шумок намагався прибрати собі всю владу. Тому що міг і тому що просто не розумів, що насправді відбувається навколо в світі Середзем'я.
І, звісно, ще один персонаж — намісник Гондора Денетор, якому ворог показав усю свою міць, і той зробив висновок, що перемогти неможливо і єдиний вихід — накласти на себе руки.
В надзвичайних обставинах навіть звичайні люди або гобіти стають надзвичайними. І навпаки — ті, хто продовжують жити за старими правилами і думають лише про власне існування і свій добробут, виявляються зрадниками.
— Знищення ракетного крейсера “Москва”, вибух на Кримському мосту, безпілотник над Кремлем — для нас це події епічного масштабу. Як їх можна інтерпретувати з міфологічної точки зору?
— У міфі кожний предмет існує в однині. Немає дерев — є одне Дерево. Немає пташок — є один Птах. І тут так само: ми зробили це з Крейсером, і в символічному полі це перемога над усім Чорноморським флотом.
Це взагалі характерно для війн: потрібна перемога, яка буде сприйматися як елемент перелому у війні. Ворог, якого ще не били — це непереможна орда, гіперболізоване вселенське зло. Тільки-но виявляється, що у цього Ахілеса є п'ята, все змінюється. Вони знищенні, вони не є непереможними.
— Ельфи в білих пальтах, які готові допомогти, але не готові воювати, це про ставлення Заходу до війни?
— Цю ситуацію на рівні мемів почали обігрувати одразу після 24 лютого. Була така картинка — кадр із фільму “Володар перснів”, тільки ельфи, люди, гноми замість слів “з тобою мій меч”, “з тобою мій лук”, “з тобою моя сокира” кажуть бідному гобіту: “з тобою моє занепокоєння”, “з тобою мої найкращі побажання”, “з тобою моя тимчасова профільна картинка в фейсбуці”. А гобіт на них великими очима дивиться.
Ми в казковій ситуації, коли українець стоїть проти змія, а його брати сидять в хаті і дивляться, чим це закінчиться. В кращому разі ми отримаємо чарівні мечі, які, звісно, вкрай необхідні. Зрозуміло, що таку казкову модель нам хотілося б замінити на іншу, але маємо те, що маємо.
— Від ельфійських мечів і килимів-літаків час перейти до сучаснішої зброї. Чому вчить нас казково-фентезійний Рамштайн — як отримати зброю в достатній кількості і без зволікань?
— В казках і міфах, коли герой йде своїм шляхом, всі навколо бачать, що він за замовчуванням заслуговує на ті чарівні предмети, які отримує від помічників.
На відміну від казкових героїв, ми не “заслуговуємо”, ми кожного разу доводимо. Це різні речі. Ще на початку 2022-го нічого крім п'яти тисяч шоломів та британських “Джавелінів” нам давати не збиралися. А потім зрозуміли, що на нас можна ставити — лише коли ми довели це.
Навіть у ситуації, коли йде війна, Україна допомагає зерном країнам Африки. Щось схоже робить казковий герой. Він допомагає слабшим за нього і щось отримує від сильніших.
І, зрештою, в момент, коли ми доходимо до протистояння з головним поганцем, мають накопичитися всі ті чарівні артефакти, які герою давали раніше. І повернутися всі борги від тих, кому герой встиг допомогти, аби широка коаліція всіх цих зайців, ведмедів, орлів допомогла знайти голку, на кінці якої — смерть Кощея.
— Підрив Каховської ГЕС вивів події майже на біблійний рівень. Нагадайте, які випробування ще залишилися в асортименті за класикою?
— Сподіваюся, що до сірки з неба не дійде. До речі, показово, що останні місяці регулярно згадують про десять кар єгипетських, включно з нашестям жаб, які чекають на Росію.
Я переконаний, що будь-які нові випробування будуть міфологізуватися. Згадайте, коли вибухнув Чорнобиль, миттєво з'явилися два кола асоціацій. Біблійна “Зірка Полин” — з одного боку. І “Пікнік на узбіччі” Стругацьких із Зоною і сталкерами — з іншого.
Що би проти нас не задіяв ворог, воно буде вписане в такі сюжети, де перемога буде наша. Залізну сарану ми вже бачили і вершника, ім'я якому Смерть, теж. Але ми знаємо, що все одно закінчиться новим Єрусалимом і на кожну залізну сарану знайдеться система ППО.
В більшості систем, де є кінець світу, після нього починається новий виток життя. Скандинавські боги вирушають на останню битву, знаючи що вони загинуть, але йдуть — щоб уцілілі побудували новий світ. Оця модель — “ми воюємо, щоб новий, кращий світ міг існувати”, в усіх її варіантах — казковому, билинному, фентезійному — вона для нас дуже актуальна.
Михайло Назаренко: В багатьох казках злодій отримує пророцтво і намагається знищити того, від кого наче йде небезпека, так би мовити, превентивно. І саме цим запускає механізм саморуйнації
— Те, що кілька місяців відбувалося в інформпросторі навколо наступу ЗСУ, нагадує епізод із казки “Алі-Баба і сорок розбійників”. Злодії вдень помітили хрестиком двері будинку і пішли, щоб повернутися вночі і пограбувати. А розумний слуга героя поставив хрестики на дверях усіх будинків, аби ввести в оману розбійників.
Як працює ІПСО в казках і в чому відмінність від реальності?
— Те, що ми сьогодні називаємо інформаційно-психологічними операціями, в казках зустрічається доволі часто.
Щоб перемогти ворога, треба його обдурити. Тобто з одного боку ми в казці героїчній, де сила, за якою правда, перемагає іншу силу. А з іншого — в казці, де супротивник великий і грізний, але неповороткий і в масі своїй не дуже розумний. Тому треба знайти спосіб ввести його в оману і використати його силу проти нього.
Згадайте казку, де два велети вбивають один одного через те, що хоробрий кравчина кидав у них обох дрібними камінцями, а кожен із них був впевнений, що це робить інший.
Або сюжет, де ворога зустрічає могутній богатир і каже, що він насправді найменший і наймолодший у сім'ї, а за ним підтягнуться його брати. І той ворог думає: якщо цей — найменший, то що ж буде, коли інші прийдуть?
Або в казці про рибалку і джина. Рибалка відкриває глечик, звідти з'являється гігантський джин. Щоб врятуватися, людина бере джина “на слабо” — вдає, що не вірить в те, що така величезна істота може поміститися в маленькій посудині. Коли джин повертається в глечик, щоб довести правдивість своїх слів, рибалка зачиняє його там.
В деяких казках останнє, що встигає зробити антагоніст героя, це прокричати: “Нечесно, так не можна!”. Як можна так з ним, таким сильним, страшним, розумним. А насправді, як виявляється, не таким сильним і не таким розумним.
До певної міри всі ці моделі працюють просто зараз. Проблеми починаються, коли на ІПСО ведуться не лише вороги, а й наші громадяни, і вимагають негайного контрнаступу і повернення Криму до 1 червня. На відміну від реальності, в казках психологічну зброю можна локалізувати, тобто спрямувати на ворога й уникнути побічки для своїх.
Про перетворення Зеленського, Єрмака-візира та міфологізований світ української політики
Тебе обрали не через якісь твої заслуги, яких немає в інших: принаймні не завдяки силі чи мудрості. Але обрали тебе, тож ти мусиш використати всі свої сили, серце і розум, якими володієш.
Джон Р. Р. Толкін “Володар перснів”
— Мовою повідомлень Андрія Єрмака в Telegram на цьому місці, думаю, має бути такий набір — ????????????.
Поговоримо про Володимира Зеленського, про архетипи, з яких “складається” його образ, і про його трансформації. З цієї точки зору Зеленський — це про що і про кого?
— Юнг казав, що архетип — це порожня форма. І Зеленський часів виборчої кампанії 2019-го виявився саме такою формою, в яку люди навіть із протилежними політичними поглядами вкладали щось своє.
— Як горщик, який Вінні Пух несе в подарунок віслюку Іа?
— Саме так. Спочатку він використовував модель “блазня” — того, хто говорить правду в очі “кривавим баригам” у владі.
І це теж до певної міри казкова ситуація, коли хлопець, який може успадкувати хіба що кота в чоботях, ламає систему і несподівано для всіх стає королем. На цьому зазвичай казки закінчуються, але сучасні казки часто саме з цього починаються.
В перші роки президентства Зеленський — архаїчний цар, він же жрець, який дає плодючість своїй землі. Стандартна схема, яку ще в 19-му столітті британський антрополог Фрейзер описав у своїй книзі “Золота гілка”. Приходить молодий цар і все починає буяти і квітнути. Коли виявилося, що так воно не працює, чогось не буяє, настала криза цієї моделі.
Якщо подивитися на Зеленського, можна побачити, скільки в його публічній комунікації образи, зокрема на журналістів. Чому вони ставлять мені незручні запитання? Чому мене не люблять? Зрештою оця його фраза “Я не лох якийсь” — класичне визначення себе через те, ким він не є, а не через те, ким є.
А далі настало 24 лютого 2022-го. На межі буття і небуття з'явився новий Зеленський, який для Заходу дорівнює образу українця часів великої війни — маленького, неголеного, не в протокольному одязі, який не втік і протистоїть цій навалі.
— Журналіст “The Economist” Аркадій Островський, який з 24 лютого кілька разів зустрічався із Зеленським, розповідав, що той щоразу повторював: “Зараз нічого неможливо зіграти, у такі моменти відчувається будь-яка фальш”. На вашу думку, трансформації Зеленського природні чи це все ж таки його роль — напевно, головна в житті?
— Якби я писав фентезі за матеріалами сьогодення, головним героєм зробив би таки Зеленського. Дуже цікавий контраст між конкретною постаттю і місією, яку приготувала для нього історія. І цікаві трансформації в процесі того, як він проходить випробування.
Наскільки глибинні ці трансформації, можу лише припускати.
Як таке припущення, згадаю фільм Роберто Росселліні “Генерал Делла Ровере”, дія якого відбувається під час Другої світової в Генуї. Німці арештовують гравця і шахрая і намагаються його завербувати. Йому пропонують зіграти роль лідера італійських антифашистів, убитого під час облави генерала Делла Ровере — щоб виявити підпільну мережу партизанів. Проте стається несподіване. Головний герой настільки вживається у свій новий образ, що зрештою йде на розстріл як справжній генерал.
Мені здається, що із Зеленським відбулося щось подібне. Він опинився в ситуації, коли треба було або стати тим, ким він не є за своєю природою, або зникнути разом зі своєю країною. І в новій ролі він виявився настільки переконливим, що став репрезентантом для Заходу колективної України, яка поєднує всю вертикаль, від солдата на фронті до Залужного.
До речі, міфологізація не оминула і Залужного. В текстах про нього дуже вдало поєднуються якісь людські деталі, коли, приміром, учитель із його школи каже, що в дитинстві він був схожий на пандочку, і водночас властивості билинного богатиря.
Не применшую ролі особистості, але мені радше здається, що Зеленський — із тих, кого річка історії несе і формує. До речі, Жадан ще до великої війни порівнював українську владу з китайським черевичком, який змінює форму ступні і змушує кожного президента, звісно, крім Януковича, тією чи іншою мірою ставати українським націоналістом.
— Мабуть, міфологізація політиків — ознака не лише теперішнього часу?
— Багато українських політиків використовували міфологічні моделі. Не думаю, що свідомо, просто так склалося. І, звісно, це не про те, ким вони є, а про те, ким вони хочуть виглядати або ким їх сприймають виборці.
Кравчук — це трикстер. Перша асоціація — той, хто може пробігти між крапельками і, відповідно, провести з собою країну.
Кучма — це такий герой-невдаха з казок. На перший погляд, щось миршаве, але зрештою йому тишком-нишком якось вдається.
У Ющенка було кілька моделей. З одного боку, його іронічно називали месією і він певною мірою в своє месіанство повірив. І водночас це образ господаря-бджоляра. На цьому контрасті між месією і бджолярем він і існував.
Янукович був радше персонажем із кримінальних анекдотів 1990-х, ніж казковим героєм. Але саме в часи Януковича вперше почали звертати увагу на символізм того, що оточує президентів — всіх цих чарівних предметів. Двері, якими його ледь не вдарило, коли він заходив до Верховної Ради, вінок, який на нього напав, “йолка”, яка зрештою його поховала на Майдані.
Порошенко в очах його прихильників — такий собі Мойсей, який вів-вів і привів до безвізу і до томосу. Що не заважає паралельному існуванню його образу “бариги”.
Взагалі в 2000-2010 роки почали активно з'являтися не лише протилежні політичні наративи під час виборчих кампаній, а й протилежні символічні наративи. Як не згадати Юлію Тимошенко і вигаданий для неї образ берегині-захисниці. Дивне поєднання, з одного боку, образу Богородиці Оранти з усіма сакральними контекстами, а з іншого, берегиня — це, власне, русалка, живий мрець. Від слова “берег”, а не “берегти”.
Оцей образ берегині потім на кого тільки не чіпляли. Тимошенко — берегиня України, Ліна Костенко — берегиня української літератури. Не дуже добре знання фольклору і міфології призводить до того, що починають активно використовуватися такі образи-покручі.
— Щось на кшталт прокльонів конотопських відьом, про яких ви згадували, і які насправді тонкий лід, якщо згадати першоджерело?
— Так. Це, звісно, дотепно, коли відьми проклинають окупантів, але мені не дуже подобається така попсовізація фольклору. Бо всі, хто читав у школі “Конотопську відьму”, пам'ятають, що для тих, кому вони допомагали, все закінчилося не дуже добре.
Але сьогодні амбівалентність казкових персонажів зникає і залишається чіткий поділ: оце — ми, а оце — воно, яке на нас рине. І використовувати можна все, що допомагає перемозі.
— А як щодо оточення Зеленського? Приміром, Андрій Єрмак — яка тут історія проглядає за фасадом?
— Я би сказав, що Єрмак — це архетипова тінь, яка йде за володарем і яку потенційно завжди можна зробити цапом-відбувайлом, як це часто траплялося з його попередниками — керівниками адміністрацій. З іншого боку, це до певної міри той хвіст, який крутить собакою, якщо використовувати аналогії з відомим американським фільмом.
— Тут спадає на думку образ візира в східних казках.
— Візир у казках зазвичай розумний і не завжди добрий персонаж, який переслідує свої цілі.
До речі, цікаво, що на роль Єрмака переважно звертають увагу опоненти президента. А в картині світу його симпатиків керівник ОП взагалі відсутній, бо є лише Зеленський, а всі інші — пальці на його руках.
Насправді тут найцікавіше не стільки конкретні постаті, скільки те, що ми звикли розповідати історії, в яких є або темний лялькар, який стоїть за владою, або той відчайдух, який зламав систему і позбувся впливу темного лялькаря. І в тому і в іншому випадку це історії, які не обов'язково мусять перевірятися реальністю і можуть існувати паралельно з нею. Це притаманне міфологізованій картині світу.
Про “Кобзаря” як простір нашого життя, шлях зцілення і повоєнні виклики
Ми повинні бути готові відмовитися від життя, яке планували, щоб мати життя, яке чекає на нас.
Джозеф Кемпбелл, із книги “Тисячоликий герой”
— Профанне сьогодні розчинене в сакральному, фарс — у трагедії, крадені пральні машини — поруч із біблійними сюжетами потопу, збиті закрутками дрони — з трагедією Маріуполя. В який жанр нас занесло?
— Маю дві версії відповіді. Перша — це жанр меніппеї, який поєднує все: високе і низьке, трагедію і карнавал, філософське і анекдотичне. І на відміну від війни меніппея кінця не має, вона нескінченна, як нескінченне життя.
Другий варіант відповіді: ми знаходимося в українській літературі з усіма її елементами: міфологічним, героїчним, трагічним, іронічним. Якщо звужувати ще більше, то в “Кобзарі”.
Не випадково, що в перші дні після 24 лютого з'явилися меми з варіаціями на тему “Наташа і котики”. “Тарасе, вставай, ми вже кайдани порвали”, “Тарасе, вставай, ми вже вражою злою кров'ю волю окропили”. Дуже символічно, оскільки легенди розповідають, що Тарас повернеться або звільниться зі своєї могили і полине до Бога лише тоді, коли його заповіт виконають.
Насправді, це не просто мемчик, а неусвідомлене продовження фольклорної традиції, якій вже понад півтора століття.
— Після складних випробувань міфологічний герой відкриває в собі нові якості, набуває досвід і переходить на інший рівень. Це теж історія про нас?
— Тут знову можна згадати Толкіна. Чарівник Гендальф говорить: гобітам треба було згадати, хто вони і яке їхнє місце в світі, щоб вижити у великій війні.
Це саме про нас. Рух української культури принаймні з 1980-х років — позбування історичної амнезії. Ось ми пригадуємо бароко, ось Гетьманщину, ось Розстріляне Відродження і робимо це черговою сходинкою, щоб іти далі.
Це така історія про зцілення. До певної міри Україна проходить шлях героя за Джозефом Кемпбеллом (американський дослідник міфології, автор книги “Тисячоликий герой” — УП) — зі смертю і воскресінням, з подоланням небезпеки, з чарівними помічниками і, зрештою, з усвідомленням, що, якою б не була допомога зовні, все залежить саме від нас. Відмінність реальності від казок в тому, що там герой може покластися на чарівних помічників, а в нашому випадку вбивати “дракона” доведеться самим.
І тут ми знову переходимо на рівень архетипів. Цілісність — те, що Юнг називав “самістю” — можлива, коли ми усвідомлюємо себе повністю. Коли не відштовхуємо темне, що є в нас, а сприймаємо як частину своєї історії.
Знову ж таки згадаю Жадана — його роман “Ворошиловград”. Це був ледь не перший текст, який дав пряму відповідь на питання, що нам робити з нашою “тінню”, в юнгіанських термінах, — із радянським минулим. Треба прийняти його як особисте минуле, як частину своєї історії і з цим прийняттям йти далі. Це не означає забути і пробачити, залишити вулиці Леніна і так далі. Це означає, що ми маємо усвідомити все світле і темне, що в нас було, щоб мати такий підмурівок, фундамент для подальшого руху крок за кроком.
— У фіналі в Толкіна, коли герої святкують настання нової ери, головний герой — гобіт Фродо відпливає з ельфами в їхню країну. Не надто оптимістична метафора.
— Коли в 1955 році всі читали Толкіна, то перша асоціація, яка виникала — у Фродо типовий ПТСР, і вилікуватися від нього він зможе лише по інший бік буття.
Сьогодні ми не знаємо майбутнього, але бачимо, чого, здається, вдалося уникнути. В 2019 році в Британії вийшов серіал “Роки й роки”, який починається з того, що Росія окуповує Україну, на референдумі 97% українців голосують за російське громадянство і починається ядерна війна за Тайвань між Китаєм і Америкою. Наразі цього повороту історії ми уникли.
Я бачу людей, які воюють з 2014-го або з 2022-го, і для яких майже все, що відбувалося в країні і за Порошенка, і за Зеленського — не те, заради чого особисто вони воюють. Це буде викликом для нашого суспільства — як допомогти інтегруватися тим, завдяки кому ми існуємо. Як зробити так, щоб вони посіли гідне місце в новому світі.
Сподіваюся, що якщо не Фродо, то його соратникам — Сему, Мері та Піппіну — таке місце знайдеться, як воно знайшлося у Толкіна. Три гобіти з чотирьох змогли знайти місце в новому житті, ба більше, вони стати важливою частиною розбудови цього життя.
Что скажете, Аноним?
[21:26 21 ноября]
[12:44 21 ноября]
[10:14 21 ноября]
19:00 21 ноября
18:45 21 ноября
18:35 21 ноября
18:25 21 ноября
18:00 21 ноября
17:20 21 ноября
16:50 21 ноября
16:20 21 ноября
15:30 21 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.