Як досягти багатства україни: порадник від неоліберала

Перше: як побудувати збалансовану та економічно розвинуту державу?

Не боятися брати на себе відповідальність за все, що відбувається в політиці, економіці та суспільстві, адже держава — це ми з вами.

Обирати владу, яка створює умови для бізнесу, залучає інвестиції в країну та підвищує національний рейтинг у світовому вимірі.

Оцінювати роботу влади з точки зору реального ВВП країни та рівня наших зарплат у світовому вимірі.

Збалансована, запрограмована на розвиток держава — це, передусім, здатність громадян нести цілковиту відповідальність за політичний та економічний устрій країни.

Ми не обираємо президента чи депутатів, щоб вони думали за нас, як підвищити наш власний добробут — ми наймаємо їх в якості адміністратора нашого колективного блага, охоронця національного та культурного надбання.

Це, по суті, єдине, що вимагається від держави — створити якісні умови для розвитку приватного бізнесу, рівні можливості для всіх гравців ринку, бути арбітром у взаємодії суспільства і бізнеса.

Лише тоді, коли ми почнемо ставитись до законодавчої, виконавчої та судової гілки влади у такий спосіб, ми навчимося вимагати від чиновників підзвітності, прозорості та ефективності, ставити їм питання: “що зроблено?” і “що завдяки ним?” перетворено на краще.

Допоки цього не існує, національні інтереси та інтереси державного апарату будуть прямо протилежними векторами, а Україна й надалі товктиметься на місці: під люстрацією матимемо формальну зміну обличь, під приватизацією — лише подальшу монополізацію.

Пригадуєте сувору зиму 2013-2014 років? Майдан багатьох із нас навчив не боятися власної відповідальності за забезпечення всім необхідним цього острівка народовладдя у середмісті столиці — від дров до юридичних послуг.

Там була і своя логістика, і свої органи правопорядку, своя медицина і навіть свій університет. Матеріальне забезпечення повністю взяв на себе малий та середній бізнес.

Невдовзі саме школа Майдану допомогла волонтерам забезпечити і доозброїти армію, коли країна була на порозі інтервенції. У всьому цьому ні на йоту не було присутності держави — лише самі громадяни!

Отже, перший висновок, до якого спонукав Майдан — не слід боятися бути державою. Відповідальність соціально-активних громадян та приватного бізнесу — це все, — починаючи від медицини й освіти в країні, завершуючи екологією та обороноздатністю.

Єдине повноваження держави — це створити такі умови для бізнесу та громадських ініціатив, щоб економічний розвиток країни став незворотнім. Інакше в України немає майбутнього.

Щоб повернути Крим і Донбас — слід підняти економіку. Щоб створити боєздатну армію та унеможливити інтервенцію — слід підняти економіку. Щоб зробити Україну об’єктом інвестицій у світовому масштабі — так само слід підняти економіку, “розкріпачити” ринок та зробити приватну власність вищім національним надбанням, а пріоритети ринку — універсальним мірилом суспільної, економічної та політичної доцільності.

Перший висновок, до якого спонукав Майдан — не слід боятися бути державою

Друге. Як викорінити корупцію?

Подолати бідність через створення сприятливого клімату для бізнесу.

Ліквідувати тотальну держрегуляцію, оскільки вона псує клімат для бізнесу.

Раз і назавжди збагнути, що корупція існує лише там, де є бідні люди та безкарні чиновники.

Якщо б я писав “Біблію українського добробуту”, то розпочав би її так: “нехай не буде в тебе іншого джерела багатства, окрім приватного бізнесу”…

Це не просто метафора, у цьому закладений глибокий сенс послідовного реформування української економіки та держави загалом.

Розвиток бізнесу та здорова ринкова конкуренція — джерело не лише високих зарплат, гідних пенсій та соціальних гарантій. Це засіб подолати корупцію, уникнути соціальних вибухів, запобігти іноземному воєнному втручанню.

Неможна подолати корупцію, не піднявши планку добробуту громадян, не лібералізувавши ринок, позбавивши його штучних обмежень. Як на базарі.

Мене вже багато років переконує в цьому одна мила літня жіночка, яка щовихідні привозить на роздоріжжя біля мого дому духмяну домашню сушку. Робить її з власних фруктів і ягід, за власним рецептом і продає за тією ціною, яка гарантує їй рентабельність та забезпечує конкуренцію на ринку.

А уявіть собі, якби на те саме “стихійне” роздоріжжя прийшов держчиновник із своїми приписами — що, як, почому продавати? Водночас з’явилися б десятки посередників, що охоче “допомагають” бізнесу уникнути десятків регуляторних обмежень.

Переконаний, невдовзі і якість сушки погіршилася б, і її ціна виявилася захмарною, бо не було б ринку з його здоровою конкуренцією.

І так не лише з сушкою — так само і з землею, на якій вона росте, із надрами, з яких береться пальне, і з підприємцями, які замість того, щоб боротися за якість своєї продукції, борються за своє місце на ринку.

Тотальна держрегуляція — поживне середовище для процвітання корупції та відсутність справжньої ринкової конкуренції.

Друга умова, без якої корупції не існувало б як системного явища — це тотальна бідність суспільства. Бідні люди — це безправні люди. Вони обмежені у своєму виборі: або живеш іще бідніше, або потураєш корупціонерам.

Бідна країна — це завжди продажні чиновники та падкий на маніпуляції електорат. Це неможливість розвитку внутрішнього ринку, фатальна залежність від зовнішніх позик. Це шлях до втрати незалежності, бо бідна країна — легка здобич для хижака, і в дикій природі, і в геополітиці.

Бідна країна — це завжди продажні чиновники та падкий на маніпуляції електорат.

У той же час бізнес-орієнтована країна — це заможні та високоорганізовані громадяни. А це важлива запорука розвитку суспільства в еру цифрових комунікацій та глобального ринку.

Лише заможна людина може усвідомлено зневажити корупцію. Лише забезпечений чиновник цінуватиме престиж своєї праці більше за хабарне заохочення.

І ще одна умова, яка гальмує бізнес в Україні — високі податки. За високі податки на бізнес, насправді, розраховуються не лише багаті, а й бідні — і власники бізнесу, і персонал, і споживачі.

Простий приклад: спробуйте збільшити податки, скажімо, на авіаперевезення — на тій підставі, що “пролетарі” літаками ані закордон, ані, тим більше, всередині країни, не пересуваються.

Як наслідок, отой середній клас, що активно користувався послугами авіації, бодай раз на рік, припинить купувати авіаквітки або кардинально зменшить свої витрати на подорожі літаками. Тим більше, що під боком завжди є особистий автотранспорт…

У результаті без роботи опиняться сотні авіадиспетчерів, пілотів, десятки тисяч обслуговуючого та інженерного персоналу.

А це тонни продуктів харчування й “ширпортребу”, величезний обсяг послуг, який вони дозволяли собі для забезпечення власного споживчого комфорту.

Ефект доміно не змусить на себе довго чекати і аж ніяк не вартуватиме тих копійчаних находжень, на які сподівалася держава, збільшивши податок на власників бізнесу та користувачів лише одної галузі.

Треба прищепити буквально нашим дітям, які, можливо, завтра стануть чиновниками, що бізнес-орієнтована країна — це завжди низькі податки у корпоративному секторі та гнучка фіскальна політика. Це саме те, на що “клює” інвестор, за чим він полює на глобальних інвестиційних ринках.

А чого він боїться найбільше і куди не пнеться навіть за надприбутками? — Відповідь проста: туди, де є всуціль корумповані чиновники, продажні суди та тотальний рівень регуляторних обмежень.

Глобальний інвестор сьогодні понад усе прагне освоєнням нових ринків. Якщо Україна стане таким ринком, позбавленим непрозорості та корумпованого держапарату, інвестиції буде “не спинити”, як наше прагнення громадянської свободи.

Третє. Що треба зробити, щоби кінець-кінцем розірвати цю зловісну “пуповину” нашого радянського минулого?

Навчити українців шанувати тих, хто заробляє гроші працею та сплачує податки в Україні.

Навчити українців змалку прагнути добробуту для себе і своєї країни шляхом розвитку підприємництва.

Побудувати бізнес-орієнтоване суспільство, де престижно сплачувати податки, де вигідно розвивати бізнес та залучати інвестиції.

За даними ООН у 2013 році Україна посіла передостаннє місце в Європі за доходами на душу населення. У 2014 році — вже останнє. Навіть сусіди білоруси виявилися в півтора рази заможнішими.

Зниження медіанного доходу — це міна уповільненої дії під фундаментом національного суверенітету України.

Панацеєю для України є неоліберальна концепція організації суспільства та держави. Неолібералізм у світі давно постулює пріоритети ринку, свободи підприємництва та бізнес-детермінізму.

Якщо наше суспільство прагне добробуту, альтернативи неоліберальним цінностям немає. Прогрес західного суспільства останніх кількох десятиліть — промовистий тому доказ.

Ну, і нарешті — реформи. Це те, без чого в нас в принципі немає майбутнього. Миттєві, карколомні, радикальні реформи.

Якщо реформи не гальмувати, не бачу жодних обмежень досягти в найближчі роки в Україні середньої зарплатні на рівні 1,5-2 тисячі євро на місяць. Це не просто футурологія — це спостереження за внутрішніми алгоритмами розвитку українського ринку протягом останніх 15 років, відколи я започаткував власний бізнес.

Європа — це давно вже не континент. Це, радше, великий багатопрофільний ринок. Бути “в Європі” — це бути частиною цього ринку. І він давно готовий врівноважити наші можливості з тим, що мають наші найближчі сусіди в центрально-східній Європі.

Тож, сім пунктів “прямої дії” від неоліберала:

По-перше, знизити податкову ставку так, щоб бізнес міг залишитися “білим” і при цьому рентабельним.

По-друге, скасувати мораторій на продаж землі, генерування електроенергії та освоєння надр.

По-третє, вичавити державу з економіки — лише приватний бізнес та правила вільного ринку.

По-четверте, поетапна, але тотальна приватизація — все, від пожежного гідранта у дворі до портів, автобанів та ГТС.

По-п’яте, поетапний перехід на страхову медицину.

По-шосте, фінансування вищої освіти виключно за рахунок бізнесу (працедавців), стипендіальних фондів та інші позабюджетні форми.

По-сьоме, бізнес-преференції донорам благодійних фондів та донорських проектів.

Володимир ПОПЕРЕШНЮК, співзасновник “Нової пошти”