Віктор Пинзеник : “Готовий хоч завтра повернутися в уряд”

А так працювати я не звик. Я завжди вважав і вважаю, що роботу треба виконувати професійно. У мене був вибір — я ним скористався.

Віктор Пинзеник — безробітний. Однак думкою цього безробітного про кризу, про шляхи виходу з неї та про перспективи України цікавляться більше, ніж думкою багатьох високопосадовців. Про кризу, причини та наслідки політизації економічних питань читайте в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET із тричі екс-міністром фінансів Віктором Пинзеником.

— Економічна криза в Україні — це частина світової, чи суто українське явище?

— Безумовно, світові процеси не могли оминути України, але до них додалася українська специфіка. І саме ця складова призвела до того, що Україна переживає кризу, одну з найгостріших у світі. У нас діє комплекс двох чинників: зовнішні чинники стали збудниками, що викинули на поверхню проблеми, яких не вирішували в Україні роками. І, на жаль, не вирішують зараз.

— Все ж таки, чого більше у наших негараздах: світових чи домашніх проблем?

— Говорити про те, яка частина домінує, немає сенсу. Та погіршення прогнозів свідчить, що частка внутрішніх причин зростає.

— А як це відбувається?

— Уявіть собі: є іржа, її можна замалювати. В Україні проблеми замальовують роками, та від того іржа не зникає. Все, що в Україні приховували, не хотіли бачити, тепер вийшло на поверхню. До прикладу: одна із проблем — відсутність майбутнього у пенсіонерів. Така проблема виникла не цього року і не минулого. Торік вона лише загострилась, а зараз, коли бюджетні доходи впали, вона загострилась особливо. Адже пенсійний фонд не здатний забезпечити виплату пенсій. Цю проблему можна замалювати, але від цього вона не зникне і за кілька місяців може постати в “усій красі”.

— Транш, який виділив МВФ, пожвавив економіку України? Чи правда, що ці кошти майже повністю вийшли з України?

— Ці кошти ніколи не заходили в Україну. В Україні немає жодного долара, крім готівки. Вся валюта тримається на кореспондентських рахунках у західних банках. Резерви НБУ — не в Україні.

Однак треба розуміти, що мета такого кредиту — покрити розрив зовнішніх платежів та надходжень. Торік в Україні між зовнішніми платежами та надходженнями виник серйозний дисбаланс, який оцінюють десятками мільярдів доларів. Природна реакція на таку ситуацію — сильна девальвація гривні. Кредит МВФ дозволяє плавно пом'якшити девальвацію. Водночас кредит — це лише спосіб допомогти вийти із ситуації, такі собі ліки для економіки, а допомогу має надати країна сама собі. Вона повинна прийняти рішення, — лікуватися чи ні. Якщо країна не приймає правильних рішень, то кредит не допоможе. Тому, якщо МВФ цей кредит дає, то хоче зрозуміти, як його використовуватимуть. Образно кажучи, один алкоголік каже: дай похмелитись, а інший хоче лікуватись. Лікар працює з другим. МВФ також надає допомогу, коли країна хоче “лікуватись” і хоче отримати підтримку для цього лікування. А для чого давати гроші, які потім вилітають у трубу, коли країна не знаходить власних ресурсів, щоб використати цей кредит, стати на ноги і повернути кошти.15 лютого країна мала отримати другу частину траншу — не отримала, бо зірвано лікування. За програмою, погодженою з МВФ, Україна брала на себе конкретні зобов'язання. Їх не дотримано. Тому місія, яка працювала тут три тижні, провела дискусії і поїхала. Але, слава Богу, наразі тема не закрита.

— В інших країнах, зокрема у наших сусідів, кризи не відчувають так гостро, як у нас. Чому?

— Я не хотів би торкатися інших країн. Зрештою, у тій же Росії криза не менш гостра, ніж у нас. Просто в Росії менше про це говорять. Там проблем дуже багато, що, до речі, не на користь Україні. Адже основну частину експорту Україна відправляє Росії. Подивіться, як світова економіка вдарила по металургії: понад 50 відсотків спаду. Так, Україна кризою вражена найбільше, — з причин, про які вже йшлося. Країна була у подібній ситуації, але такої гострої ситуації ще не було. Такого спаду наша економіка ще не знала. Навіть під час жахливої інфляції максимальне падіння промисловості було 22 відсотка.

— Чи міг уряд і Ви особисто активніше протистояти сучасній кризі?

— Уряд — не єдиний інститут, від якого залежить ця ситуація. Що ж до мене, то пропозиції потрібних рішень я свого часу підготував.

— Ви пішли у відставку, бо вважаєте антикризову політику Уряду непрофесійною. У чому виявляється ця нефаховість? І що зараз треба робити владі?

— Я не так говорив. Я сказав, що професійні рішення стали рідкістю. А так працювати я не звик. Я завжди вважав і вважаю, що будь-яку роботу треба виконувати фахово. У мене був вибір — я ним скористався. Залишатися заручником ситуації, коли політичні рішення домінують над професійними, я не буду ніколи. А що треба робити владі... Подивіться записку Пинзеника, яку до речі, я написав у лікарні. На жаль, до кінця її майже ніхто не дочитав, бо в другій її частині йдеться про шляхи вирішення проблем. На жаль, бажання вирішувати їх відсутнє.

— Відомо, що у Вас був свій варіант бюджету. У чому його відмінність від прийнятого?

— Є кілька принципових речей. Перша — реальність доходу бюджету. Нереальні доходи означають непрофінансовані видатки. А за бюджетом — долі мільйонів людей. Отже нереальність доходів — це їхні зруйновані надії. Друге — країна не має права жити при дефіциті. Влізати сьогодні у дефіцит — це не тільки перекладати проблеми на майбутнє покоління, це ще й дуже дорого платити за борги. Тому що позичати гроші зараз — надто дорого. Тай хто сьогодні позичить? Третє — структура бюджету. Бюджет не може сплачувати лише соціальні видатки. І ще принципова річ: не дай Бог допустити монетарне або так зване емісійне фінансування бюджету. Бюджет має відповідати всім цим вимогам. Прийнятий Урядом (а тепер затверджений Верховною Радою) не відповідає.

—  А поза бюджетом у Вас були розбіжності з прем'єром?

— Це внутрішня кухня... Для міністра фінансів постійні дискусії, особливо стосовно бюджету — нормальне явище. Бюджет — це дзеркало, яке відображає обличчя — реальне чи спотворене. І коли стосовно обличчя приймають рішення, а міністр фінансів знає, що воно, це рішення, вплине на дзеркало, то на таку ситуацію доводиться реагувати, відстоюючи професійну позицію.

— За Конституцією бюджет Верховній Раді має презентувати міністр фінансів. Чи лише хвороба була причиною Вашої відсутності тоді у Верховній Раді?

— В Україні не було ще випадку, щоб бюджет представляв не міністр. Але прийти я не міг ще й тому, що не можу представляти документа, принципів якого не поділяю.

— Що чекає на прийнятий бюджет? Він буде виконаний?

— Ні, не буде. Це нереально. З таким бюджетом економіка не отримає стимулюючих сигналів. Вона не запрацює і не дасть надходжень до бюджету. А з іншого боку — у прийнятому бюджеті закладено великий ризик, перш за все стосовно дефіциту. Дефіцит цього бюджету дуже великий. Він далеко не той, який задекларовано. Він сягає майже 10 відсотків ВВП.

— Фінансами України Ви керували тричі. Коли працювалося найприємніше?

— Це не дуже коректне порівняння. Приємно працювати тоді, коли відчуваєш, що зусилля твої не марні, що вони знаходять відбиток у правильних рішеннях, які дозволяють країні вирулювати. На початку 2008 року, коли я прийшов в Уряд, ситуація не була простою. Країна була на межі серйозного обвалу через дефіцит бюджету, але за тиждень ми виправили ситуацію, підготували бюджет, і країна прожила минулий рік (за винятком двох останніх місяців) нормально. Дефіцит був поміркований і становив менше одного відсотка ВВП.

— 21 січня на черговому засідання Уряду Ви не голосували за заяву-звернення до Ющенка про відставку голови НБУ В. Стельмаха. Чому?

— Тому що такі речі не вирішуються голосуванням на засіданні уряду. Для з'ясування стосунків представник влади не може обирати відкриту трибуну. У мене були дуже гарячі дискусії з головою НБУ — у вузькому колі. Навіть доводилось кілька разів втручатись у те, що відбувається на валютному ринку. НБУ допустив дуже багато помилок. Однак це справа професіоналів-посадовців, а не політиків, і тим паче — не широкого загалу.

— Після відставки Ви заходили до прем'єра? Якщо так, то про що розмовляли?

— Ні не заходив. Була зустріч не в уряді. Розмовляли про життя.

— Ви були у Секретаріаті Президента. Можливо, Вам там робили пропозиції щодо працевлаштування?

— Я безробітний.

— І скільки ще екс-міністр фінансів залишатиметься безробітним?

— Без роботи я не залишусь. Але питання не так треба ставити. Я готовий хоч завтра повернутися в Уряд, однак за умови, що в Україні з'явиться політичний попит на професійні рішення.

— Після нового року Вас постійно супроводжувала охорона. Вам загрожувала якась небезпека?

— Я не коментую цієї обставини.

— Чи зможе Львів належно підготуватися до Євро-2012?

— Не те що Львів — країна не зможе підготуватися. Бюджет-2009 відповіді на запитання про Євро не дає. Та якби Євро не було, його варто було б придумати. Бо це — один із інструментів допомогти економіці. Через цей канал українська економіка зможе отримати імпульси для відновлення. І це треба сформулювати в оновленому бюджеті.

— Серед сьогоднішніх політиків уже є кілька фігур, про які говорять як про можливого майбутнього президента. Кого бачите президентом Ви?

— Це вибір суспільства.

Анна ТИМОФІЙ