Хоч блокуй, хоч не блокуй...

Особливо якщо цей читач цікавиться політикою загалом і “славним” бойовим шляхом Партії регіонів зокрема. Усі неодноразові спроби блокування парламентської трибуни закінчувалися для “регіоналів” неодмінно фалічним результатом. Проте “біло-голубі” караються, мучаться — і не каються.

Що, власне, підтверджує чергова серія мильної опери з солісткою Ганною Герман перед телекамерами і скульптурною групою “Колесников і Сухий підтримують нетверезого Шуфрича” попід парламентською трибуною.

Зробимо хоча б короткий огляд блокувань трибуни “а-ля режіональ” та їх вікопомних підсумків.

Кінець червня-початок липня 2006 року. ПР більше тижня блокує трибуну Верховної Ради, президію, а також виходи з гостьової та урядової лож, протестуючи проти пакетного голосування за кандидатури на посади прем’єр-міністра та спікера і несправедливого, з точки зору “регіоналів”, розподілу керівних посад у парламенті. Янукович заявляє (відчуваєте дежа вю?), що “біло-голубі” готові тримати блокаду 30 днів, після чого парламент буде розпущено.

Нагнітаються “страшилки”: депутат ПР Вадим Колесніченко повідомляє, що БЮТ готовий “піти на силове зняття блокади парламенту”.

У ніч з 29 на 30 червня 2006 року мало не півфракції ПР чекає в сесійному залі нападу грізних бойовиків-бютівців. Але обійшлося без нічного герцю.

На перший погляд, ПР добивається успіху. “Пакет” у складі прем’єра Юлії Тимошенко та спікера ВР Петра Порошенка так і не потрапив на голосування. Натомість утворилася так звана “антикризова коаліція”, а гілки влади очолив тандем Віктор Янукович-Олександр Мороз. Але то лише на перший погляд успіх. Незграбні і протизаконні дії ПР у парламенті, відкрита купівля депутатів з фракцій НУ та БЮТ призвели до дострокових виборів 2007 року, програшу “регіоналів”, зникнення СПУ та зрадника Мороза з політичної карти України і приходу до влади помаранчевої коаліції.

Тактичний успіх обернувся для ПР серйозною стратегічною поразкою, від якої вона і досі не може оклигати.

Лютий — березень 2008 року. Своїми блокуваннями “регіонали” паралізують роботу Верховної Ради більше ніж на місяць. Привід — керівництво України подало заявку на приєднання до Плану дій по членству в НАТО на квітневому саміті Альянсу в Бухаресті. ПР зробила вигляд, що страшенно перелякалася перспектив нагальної євроатлантичної інтеграції і зажадала провести всеукраїнський референдум щодо НАТО ще до Бухарестського саміту.

Тодішній спікер Яценюк запропонував підписати політичну угоду, яка стала б компромісом для всіх сторін. “Регіонали” ніби й погодилися, але 3 березня 2008 року заявили про свою незгоду парафувати угоду, оскільки вона передбачала референдум не перед приєднанням до ПДЧ, а безпосередньо перед вступом до НАТО. Блокування тривало ще деякий час, а потім тихенько вщухло.

А які підсумки? По-перше, суто візуально “регіонали” посмішили піпл надувними кульками, які мало пасували до “Бріоні” олігархів з ПР, а також державними прапорами, які зовсім не пасували до українофобських мармиз табачників та колесніченків. По-друге, бодай трохи мислячих людей вельми тішив сам привід, знайдений для блокування. У приєднання України до ПДЧ у найближчі десять років вірив хіба що значно відірваний від сумних реалій зовнішньополітичного сьогодення Ющенко. Ну, може, ще Леонід Грач трохи, але й той більше в силу клятви пильнувати інтереси Росії, даної “шефам” під кремлівськими зорями. Було зрозуміло, що відбувається махрова віртуальщина. Якщо перефразувати класика жанру політичної казки Подерв’янського, “вони блокують те, чого нема, щоб довести, ніби воно iснує”. По-третє, опоненти щодня по надцять разів нагадували “регіоналам” через ЗМІ, як вони у 2003 році мало не повним складом на чолі з Януковичем проголосували за закон про основи національної безпеки України. Між тим, стаття 8 означеного закону з-поміж основних напрямів державної політики з питань національної безпеки передбачає “набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору”.

То якого хрєна блокувати те, за що ви голосували, питалися глядачі-слухачі-читачі і подивлялися на ПР зі зростаючою недовірою.

5 червня 2008 року “регіонали” блокували трибуну ВП, вимагаючи спочатку заслухати звіт глави Фонду держмайна Валентини Семенюк-Самсоненко, а лише потім розглядати питання про її звільнення. Депутат-“регіонал” Василь Кисельов, пояснюючи силову акцію своєї фракції, стверджував, що домовлялися про вирішення всіх кадрових питань підняттям рук. А спікер Арсеній Яценюк, за словами Кисельова, спробував вирішити питання з Семенюк-Самсоненко “в односторонньому порядку”. Тому, мовляв, і змушені були вдатися до блокування “регіонали”, щоб захистити порушені права своєї політичної союзниці.

І що воно помогло? Все одно Верховна Рада звільнила з посади перезрілу ундину, яка щедро продемонструвала у той час Інтернет-юзерам свої пишні принади на пляжі в турецькій Антальї. Не допомогло майбутньому кандидату в президенти від СПУ і те, що наприкінці свого перебування на посаді Семенюк-Самсоненко міцно подружилася з чинним главою держави і його Секретаріатом. Стала однією із сполучних ланок між СП та ПР. Ющенко двічі призупиняв рішення уряду про відсторонення Семенюк-Самсоненко від виконання службових обов’язків і про призначення т.в.о. небезвідомого “головюриста” БЮТ Андрія Портнова. Але навіть спільними зусиллями не вберегли цінний кадр, не вблокували...

Тепер ФДМУ перебуває під доволі надійним контролем БЮТ, дарма що це “хлібне” відомство досі не має повноцінного керівника. А заступники навіщо?

3 лютого 2009 року. Партія регіонів блокує роботу Верховної Ради, вимагаючи, щоб звіт уряду Юлії Тимошенко про економічну ситуацію в країні перенесли на 5 лютого. Вчергове виглядає при цьому купою дебілів, оскільки “регіонали” до того кілька днів самі наполягали на звіті Юлії Володимирівни саме 3 лютого. Але виявилося, що голосів за недовіру уряду в залі немає.

Янукович наривається на нищівну репліку Тимошенко: “Якщо вже ініціювали відставку уряду, то майте елементарну чоловічу і політичну мудрість послухати, а не памперси вдягати на такі слухання. Уряд готовий до розгляду питання про відставку в будь-який момент”.

Уряд справді виявився готовим. 5 лютого за його відставку проголосували лише 203 депутати з 226 необхідних. ПР знову зазнала після блокування трибуни болісної поразки.

Але 6 березня 2009 року група депутатів-“регіоналів” знову блокує трибуну Ради, протестуючи проти переносу звіту ТСК з питань функціонування газотранспортної системи України. Звіт все одно переносять на 20 березня, заслуховують цього дня голову ТСК Інну Богословську — і безславно закривають комісію, не прийнявши жодної постанови за результатами її роботи. Та й яка постанова?

Комісія займалася виключно піаром пані “Богохульської”.

Невже нічому не навчилися? Ні. ПР знову блокує парламент 2-3 квітня 2009 року. Більше того — ще й намагається підкріпити блокування “масовими акціями протесту”. Результат закономірний — нова порція ганьби. Телекамери крупним планом показують, як “блокіратори”, розвалившись на сидіннях у сесійному залі, читають газети, пересміюються або куняють. Політичні опоненти пояснюють народу через ЗМІ, що оці дяді у дорогущих костюмах, власники великих приватних підприємств, блокують антикризові закони, які необхідні для наповнення бюджету.

Оглядачі дивуються, який взагалі сенс у всьому цьому дійстві — дострокових виборів не доб’ються, уряд не відставлять. Так, погаласують трохи — але знову опиняться у ролі безнадійних лузерів.

Водночас по телеканалах показують синхрони учасників малолюдних мітингів, які розповідають, скільки “регіонали” їм заплатили за участь в акціях.

Знаєте, “регіонали” таки здобувають ментальну карту справжнього українця. Адже саме Україна є місцем народження мазохізму...

Петро ДОМАНСЬКИЙ