Замаскований “совок”

Слідчі судді

Проект КПК оперує низкою нових понять. Одним із них є поняття “слідчий суддя”, під яким розуміється суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення в порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні — пункт 17 1-ї частини статті 3.

Виключно за його рішенням пропонується обирати запобіжні заходи та продовжувати їх строки, здійснювати негласні слідчі дії, що обмежують конституційні права людей, накладати арешт на майно, здійснювати примусовий привід, накладати грошове стягнення за невиконання процесуальних обов'язків, відсторонювати від посади тощо — частина перша 132-ї статті, стаття 247 та 248.

Для забезпечення процедури незалежного призначення слідчих суддів, проектом КПК пропонується внести зміни до закону “Про судоустрій і статус суддів” та встановити, що слідчі судді обираються в місцевих судах зборами суддів відповідного суду — пункт 3.11 Прикінцевих положень.

Але така демократія навряд чи зможе дати бажаний результат, допоки голови місцевих і вищестоящих судів зберігатимуть важелі впливу щодо підпорядкованих до них суддів.

Суд присяжних без присяжних

Проектом КПК передбачена можливість розгляду справ про злочини, за які передбачене довічне позбавлення волі, судом присяжних у складі ... двох професійних суддів і трьох присяжних — третя частина статті 31.

Бажання зберегти можливість маніпуляції судом взяли верх над здоровим глуздом.

Троє присяжних в українських реаліях не зможуть у всіх випадках забезпечити об'єктивного розгляду справи. Адже можливість стороннього впливу на них виключати не можна, а “натиснути” на трьох присяжних — значно легше, ніж, скажімо, на шістьох, дев'ятьох чи дванадцятьох.

Пропонована в проекті модель суду присяжних нагадує “реставрацію” радянського інституту народних засідателів.

Порівняйте: відповідно до 3-ї частини 17-ї статті КПК УРСР у редакції 1960 року, “кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді смертної кари, у суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді”.

Насильство в сім'ї приховаємо

З набранням чинності новим КПК може суттєво знизитися статистика насильницьких злочинів у сім'ї. Штучно.

Адже кримінальні справи про вчинення значної частини з них, зокрема, умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження за обтяжуючих обставин, побоїв і мордувань за обтяжуючих обставин, за винятком випадків, якщо такі дії вчинені групою осіб, необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, незаконного позбавлення волі або викрадення людини без обтяжуючих обставин — пропонується порушувати винятково за скаргою потерпілого, стаття 477, якщо вони вчинені його чоловіком/дружиною.

Ані діти, ані сусіди, ані друзі не зможуть ініціювати кримінальне переслідуванню такого злочинця, якщо жертва сама не виявить на це волю.

Але чи в кожному випадку, наприклад, залякана чоловіком дружина може повідомити органи слідства про злочини, які той щодо неї вчиняє?

Захистимо державу від людини

Суттєве розширення кола складів злочинів, щодо яких застосовується приватне обвинувачення, як бачимо, може мати не найкращі наслідки для потерпілого. Поки що до складів цих злочинів належать умисне легке тілесне ушкодження, побої без обтяжуючих обставин і самоправство.

А справи про зґвалтування без обтяжуючих обставин порушуються не інакше як за скаргою потерпілого. Але закривати їх за примиренням останнього з обвинуваченим — підсудним, на відміну від справ приватного обвинувачення, не можна, частини 1-2 27-ї статі чинного КПК України.

Проектом до вказаного кола складів злочинів, крім вищевказаних, 477-ю статтею віднесено, зокрема:

— умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без обтяжуючих обставин;

— ненадання допомоги хворому медичним працівником без обтяжуючих обставин;

— незаконне проведення дослідів над людиною без обтяжуючих обставин;

— незаконне розголошення лікарської таємниці; порушення недоторканності житла без обтяжуючих обставин;

— порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, або іншої особистої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, без обтяжуючих обставин;

— розголошення таємниці всиновлення/удочеріння без обтяжуючих обставин;

— порушення авторського права й суміжних прав; порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію;

— умисне знищення або пошкодження майна без обтяжуючих обставин;

— незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва;

— незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару;

— незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю;

— розголошення комерційної або банківської таємниці;

— примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань без обтяжуючих обставин;

— несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин/комп'ютерів, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку без обтяжуючих обставин;

— несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах/комп'ютерах, автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї, без обтяжуючих обставин.

Необізнаний читач може не зрозуміти, у чому ж саме полягає проблема, яку ми хочемо підняти.

Насправді, усе банально просто: у багатьох випадках потерпілі від указаних злочинів — не знають про їхнє вчинення!

Скажімо, чи можна стверджувати, що кожен співак знає, хто й де продає незаконно розтиражовані записи його пісень? Чи знає в кожному випадку власник банківської таємниці, що вона була незаконно розголошена? Чи знає хворий, який упав у кому, про ненадання йому допомоги медичним працівником?

Очевидно, що ні.

Інформація про ці злочини може стати відомою органам слідства не тільки від потерпілого, але й з інших джерел. Проте віднесення відповідних складів злочинів до таких, щодо яких застосовується приватне обвинувачення, унеможливлює ініціювання кримінального провадження без поданої потерпілим заяви.

Фактично, держава такими “новелами” дає “зелене світло” деяким злочинам, які можуть вчинятися не тільки з її відома, але й у її інтересах.

Наприклад, для деяких посадовців такий інтерес можуть мати відомості, віднесені до банківської таємниці, але про факти їх незаконного збирання з метою отримання та використання цими особами потерпілий може й не знати.

Тому дещо цинічним виглядає твердження з пояснювальної записки до проекту КПК про те, що критерієм віднесення величезного переліку злочинів до тих, стосовно яких застосовується приватне обвинувачення, є те, що “такі злочини в основному завдають шкоди переважно приватним інтересам особи й не заподіюють безпосередньої шкоди державі”.

Що й казати: те, що заподіює шкоду приватним інтересам, справді може приносити державі в особі окремих її посадовців неабияку користь...

Але користь від нововведень буде не тільки для таких чиновників, але й, зокрема, для виробників і продавців “піратської” продукції, недобросовісних бізнесменів, медиків, банкірів тощо.

З огляду на вказане не буде особливим перебільшенням наступний висновок:

Приватні інтереси особи, а відтак її права та свободи — навіть формально втрачають для нашої держави конституційний статус найвищої соціальної цінності.

А органи слідства та суду перетворюються в органи захисту не людини — а держави.

Хоча, можливо, інструментами захисту людини ці органи так і не ставали...

Дмитро ГУДИМА, координатор ГО “Гармонія та порядок”, кандидат юридичних наук, доцент юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка, Маркіян ДМИТРАСЕВИЧ, член ГО “Гармонія та порядок”, юрист