Урядові заходи діють: металургія відновлює виробництво

Отже, заходи уряду, в тому числі зниження тарифів на залізничні перевезення, коксівне вугілля та природний газ для металургів дали позитивний результат. Собівартість українського металу впала, і металурги змогли вийти на світові ринки. Чи насправді галузь долає кризу, і як вона працюватиме далі?

Заступник міністра промислової політики Сергій Грищенко підтверджує: порівняно з червнем обсяги виробництва металургійної продукції в середньому збільшилися на 16 відсотків. Зокрема, коксу вироблено понад 1,5 млн тонн, чавуну — 2,3, сталі — 2,6, прокату загального — 2,4, прокату готового — 2,2 млн тонн. Найбільш точно відображають поточну ситуацію добові показники. Якщо в листопаді минулого року — в розпалі кризи — добовий рівень виробництва сталі становив 53 тисячі тонн, то в липні 2009-го — понад 86, а за перші дні серпня виріс до 90.

Програми стимулювання результативні

Таке поліпшення пов'язане із загальносвітовою тенденцією, каже директор ДП “Укрпромзовнішекспертиза” Володимир Власюк. Українська металургія дуже глибоко інтегрована в глобальний ринок — експортує 4/5 від обсягу виробленої продукції. Тому ситуація у світі прямо впливає на вітчизняну галузь. Позитивні тенденції спостерігаються в усіх країнах, які виробляють і споживають сталь. І в другій половині поточного року, як і прогнозувалося, ці тенденції зміцнюватимуться.

— Основною причиною є те, що в низці країн почали діяти програми стимулювання економічного розвитку і попиту на сталь, — пояснює він. — Насамперед йдеться про США, Європу, Китай. У першій половині року, звісно, ці програми узгоджувалися, держави шукали фінанси, а нині ці гроші реально пішли в економіку, стартували інфраструктурні проекти й активізувалося споживання сталі. Адже фактично криза була не в металургії, а в галузях, які купують сталь.

За його словами, на українських металургійних підприємствах зростає рівень завантаження потужностей і нині в середньому по державі він сягає 68 відсотків (торік у листопаді впав до 33 відсотків). Це більше, ніж у США (43 відсотки), ЄС (49), Японія (55). Відомо, що був підписаний меморандум між урядом та металургами, який передбачав допомогу Кабміну в зниженні собівартості продукції (щоб за цінами українці змогли конкурувати на зовнішніх ринках і завдяки пакету зовнішніх замовлень завантажити вітчизняні потужності), у формуванні внутрішнього попиту. Ефект від роботи в цих двох напрямках маємо різний.

Так, вдалося досягти значного зниження собівартості — тобто кроки уряду в цьому напрямку були ефективні. Якщо в докризовий період собівартість виробництва тонни квадратної заготовки в середньому на потужних підприємствах становила 585 доларів, то нині — 255 (для підприємств із власною сировиною), констатує В. Власюк. Цього досягнуто завдяки зменшенню цін на залізорудну сировину, коксівне вугілля, металобрухт, транспортні перевезення. Крім того, підприємства не сплачували надбавки за газ.

Зі зниженням собівартості, цілком зрозуміло, змінилася диспозиція української металургійної продукції серед конкурентів, каже він. Україна не лише відновила свою конкурентоспроможність на ринках Близького Сходу, а й змогла постачати вироби на ринки Південно-Східної Азії, і зокрема Китаю, чого не робила раніше. Цей зовнішній пакет замовлень і допоміг завантажити українські потужності до нинішнього рівня.

Щодо передбаченого меморандумом розвитку внутрішнього ринку, то, на жаль, тут великого ефекту немає, констатує В. Власюк. Споживання на внутрішньому ринку зменшилося на 60 відсотків. Йдеться насамперед про будівельну та машинобудівну галузі. Звісно, одразу збільшити пакет внутрішніх замовлень не реально, але якщо стати на цей шлях і постійно впроваджувати інвестиційний підхід до формування бюджетів і видатків, то в розвитку українського ринку можна досягти великих успіхів. Наш ринок має більший потенціал, ніж зовнішній. Адже зношеність комунального майна (стальних труб) — майже 70 мільйонів тонн. Їх потрібно замінювати, і ми виробляємо ці труби. Тому завдання — завдяки руху коштів, виробництво та споживання цих труб сумістити в одні проекти.

— Державою вже стимулюється добудова будинків з великим ступенем завершення, — каже він. — Але цих кроків поки що недостатньо. Потрібно започатковувати широкомасштабне інфраструктурне оновлення.

Водночас заступник міністра промислової політики Сергій Грищенко додає, що за дорученням уряду Мінекономіки підготувало проект програми щодо внутрішнього ринку. Вона стосується не лише ринку металопродукції, а й інших товарів. Але в ній власне й акумульовані найбільш суттєві інфраструктурні проекти. Тож Кабмін продовжує напрацьовувати документи, які посилять нинішні позитивні тенденції.

Напівфабрикатна ніша — низька планка для нашої держави

Урядовець наголошує: жодна країна, жоден власник металургійних потужностей не відмовився від запланованих проектів. Отже, маємо приділяти більше уваги модернізації наших підприємств, якщо хочемо залишитися на світовому ринку.

На думку керівника департаменту з питань металургійного комплексу Центру “Держзовнішінформ” Володимира Піковського, нині більш важливо не те, як металургійні підприємства працюють, а те, на кого вони працюватимуть у перспективі. Потрібно знати, куди прагнути, що будувати і модернізувати.

— Обсяги виробництва ростуть і зростатимуть у майбутньому, — констатує він. — Але що ми виробляємо? На жаль, наша держава перетворюється на постачальника напівфабрикатів. На них припадає 65 відсотків українського експорту. Крім того, маємо застарілі прокатні потужності. Їхній середній вік — майже 50 років. Якщо працюватимемо на такому обладнанні, то перспективи цілком зрозумілі — і надалі займатимемо напівфабрикатну нішу на світовому ринку. Звісно, це той товар, який завжди має попит, додає він, і ми його успішно виробляємо. (За півроку продали прокату на 4,8 млрд дол.). Але це не той напрямок розвитку української металургії. Адже це найбільш енергоємна, екологічно шкідлива і низькоприбуткова частина виробництва продукції. Металурги постійно маневрують між собівартістю та вартістю товару. Тож потрібно створювати чітку концепцію розвитку вітчизняної економіки загалом, визначити пріоритети, а також те, які потрібно ставити потужності, щоб вийти з кризи не лише з виробництвом напівфабрикатів.

В. Піковський радить вивчати досвід інших країн, починаючи з післявоєнної Японії. Тут власне чітко визначили пріоритети і держава створила законодавчі, податкові, митні умови, які сприяли розвитку галузей в необхідній почерговості.

Усі співрозмовники резюмували: в кризовий період українська металургія продемонструвала значний запас міцності. Бо має власну сировину, ціну якої може суттєво зменшити (це відрізняє нашу державу від решти країн світу), а також зручну логістику — близькість доставки в порт. Це зберігає стратегічну привабливість наших металургійних активів — тож є сподівання на інвестиції в основні фонди. Україна надалі займатиме в світі місце виробника сталі.

Водночас є три ключові проблеми, які створюють ризики для вітчизняної металургії, каже В. Власюк. Усі вони вищезгадані — надмірна залежність від зовнішнього ринку, напівфабрикат на продукцію (металурги не виробляють товарів з високою доданою вартістю), технічна відсталість. На жаль, відсутнє їхнє ефективне розв'язання, а без цього металургія фактично не має майбутнього, підкреслив він.

Відповідальність за це, на його думку, лежить не на державі, а на власниках, акціонерах підприємств. Уряд лише має створювати сприятливі умови. Нині обговорюється законопроект, підтриманий Мінпромполітики та Кабміном, щодо переходу до нових стандартів в енергоспоживанні та захисті довкілля в чорній металургії. Він повинен дати змогу оновити виробництво, але повинні бути жорсткі та послідовні санкції в разі невиконання цих норм.

ДОВІДКОВО:

До кризи дешевшу продукцію, порівняно з українською, пропонували Китай і Росія, сьогодні — лише Росія (200-210 дол. за тонну). Китай уже після подешевшання сировини пропонує тонну такої продукції за 330 доларів, а Туреччина — за 370.

За останніми прогнозами експертів, до 2011 року потужності з виплавки сталі зростуть на 235 млн тонн (тобто майже до двох мільярдів). В України можуть виникнути нові проблеми, адже вводитимуться нові потужності з інноваційними технологіями.

Оксана МАЛОЛЄТКОВА