Транзит нафти через Україну щороку скорочується.
Серед причин — непрофесійна робота з клієнтами, використання нафтотранспортної системи для відстоювання корпоративних інтересів окремих ФПГ та “розплата” за політичну нелояльність Києва до Москви. Однак не допустити повної порожнечі у нафтопроводах іще можна.
На початку 2010 року Україна розв'язала чергову міжнародну суперечку, пов'язану з використанням своїх транзитних можливостей. Цього разу опонентом Києва став Казахстан.
Компанія “КазТрансОйл” з 1 лютого припинила поставки нафти до Східної Європи та чорноморських портів через Україну південною гілкою нафтопроводу “Дружба”.
Як повідомила казахстанська сторона, “Укртранснафта”, монополіст з перевалки сировини в Україні, письмово звернулася до “КазТрансОйлу” з вимогою розірвати з 26 січня 2010 року угоду про транспортування казахстанської нафти територією України без пояснення причин.
Тому, за словами представника прес-служби “КазТрансОйлу”, компанія уже переорієнтовує поставки своєї нафти на Польщу через територію Білорусі.
Казахстан проігнорував переговори
Натомість, міністр палива і енергетики України Юрій Продан справжньою причиною розірвання контрактів вважає бажання України переглянути цінову політику. Голова відомства, за його словами, очікує вищих доходів від транспортування казахської нафти.
В “Укртранснафті” уточнили, що запропонували “КазТрансОйлу” закріпити у договорі щорічні обсягі транспортування нафти і встановити відповідальність за невиконання угоди за принципом pump or pay — “качай або плати”.
“Скорочення обсягів транзиту нафти казахстанською стороною останніми роками і відсутність будь-якої відповідальності за такі дії призводить до зменшення надходжень тарифної виручки”, — наголошують у прес-службі “Укртранснафти”.
Українська компанія скаржиться, що у січні 2010 року вона пропонувала казахам провести у Києві переговори щодо перегляду цінової політики, проте “КазТрансОйл” проігнорував цю пропозицію.
У лютому “Укртранснафта” надіслала повторну пропозицію казахам і отримала відповідь: у зв'язку з напруженим графіком роботи, керівництво не може приїхати до української столиці.
Якби Україна краще домовлялася, втратила б менше
Отже, Україна ризикує втратити доходи від прокачування 5,3 мільйона тонн нафти. Саме такими є обсяги казахської сировини, яку прокачувала південна гілка “Дружби” від кордону з Білоруссю у напряму Словаччини і Чорного моря.
Цей обсяг складає більше шостої частини українського транзиту. А недотримання казахами принципу pump or pay призвело б до набагато менших втрат “Укртранснафти”.
Точна сума збитків поки невідома, адже інформацію щодо своїх тарифів “Укртранснафта” не оприлюднює. Наразі відомий лише один затверджений НКРЕ тариф — на транспортування нафти від держкордону України з Білоруссю до Одеського НПЗ, яким користується російський “ЛУКОЙЛ”. Він складає 36,7 гривні за тонну.
Враховуючи цей показник, сума збитків для України від розірвання угоди з казахами може скласти приблизно 150-190 мільйонів гривень.
У той же час, “КазТрансОйл” теж може зазнати втрат через транспортування сировини дорожчим маршрутом. Транспортне “плече” Самара-Унеча-Адамово-Плоцьк-Гданськ є найдовшим з можливих для Астани. До того ж, Білорусь на початку 2010 року значно підвищила тариф на транзит нафти.
Однак, у цього маршруту є й свої переваги. “Так, казахам доведеться платити більше за транзит. Їхній плюс у тому, що у портах Гданська вартість перевалки нафти у кілька разів менша, ніж, наприклад, в Одесі”, — стверджує директор енергетичних програм центру “Номос” Михайло Гончар.
Без втручання Росії переговори з казахами були би успішними
Досі казахська сторона в особі компанії “Казмунайгаз” мала дружні стосунки з групою “Приват”, яка зараз контролює “Укртранснафту”. Вона навіть постачала залізницею нафту на “приватівський” Кременчуцький НПЗ, незважаючи на його сировинну блокаду російськими компаніями.
В той час, як залізничні поставки на такі великі відстані малорентабельні, здійснюються у невеликих обсягах, і тому Москва у них не втручається.
Через те, експерти упевнені, що українсько-казахські переговори закінчилися б мирно, якби не втручання з боку Російської федерації.
“Казахи не можуть за своїм бажанням піти у Балтику, у Польщу або в Україну. Їхній нафтовий потік регулюється центральним диспетчерським управлінням російської трубопровідної компанії “Транснєфть”. Тому я думаю, що не обійшлося без такої “тихої” ролі російського монополіста”, — стверджує Гончар.
За його словами, казахи не могли просто прийняти рішення про переорієнтування нафтових потоків. Адже графіки прокачування “Транснєфті” формуються на рік і щоквартально уточнюються. Тому досить дивно, що зміна маршруту відбулася за кілька днів.
Політичні інтереси Москви вилилися у трубу
Гончар упевнений, що “Транснєфть” використала цей конфлікт для того, щоб показати: завантаження української нафтотранспортної системи залежить від енергетичних відносини України з Росією.
За словами експертів, “мовчання” Казахстану свідчить про те, що РФ могла натиснути на них не продовжувати переговорів з Україною.
Водночас, прямої економічної вигоди “Транснєфті” тут немає, адже відстань, по якій казахська нафта іде територією Росії, практично не змінилася. Отже, мотиви прийнятого рішення були виключно політичними.
Російська компанія вказала місце не лише українським, але й казахським партнерам, які під час нафтової суперечки Москви і Мінська запропонували необмежені поставки нафти на білоруські НПЗ. На прикладі цього конфлікту казахи чітко відчули, що не в праві розпоряджатися своєю нафтою.
“Транснєфть” отримала права єдиного нафтового оператора в Росії ще 2004 року, і для України вона є ексклюзивним партнером. Адже “Укртранснафта” не має прямих контрактів з жодною нафтовою компанією. У таких умовах російський монополіст може демонструвати свою провідну роль у врегулюванні суперечок на пострадянському просторі.
Російські нафтові компанії мстяться за втрати в Україні
На думку експертів, до такого кроку російську сторону могли схилити іще й суто українські корпоративні конфлікти навколо “Укртранснафти” та “Укртатнафти”. В обох бере активну участь власник групи “Приват” Ігор Коломойський.
“Є і українська складова у тому, що “Укртранснафта” не змогла домовитися з казахською стороною. Компанія втратила свою суб'єктність у нафтотранспортних відносинах, вона практично “вмонтована” у систему інтересів групи “Приват”, — вважає Гончар.
Нелюбов росіян до цієї ФПГ почалася з конфлікту довкола акцій Кременчуцького нафтопереробного заводу. Окрім того, під впливом “Привату” було усунуто російський “Лукойл” від поставок нафти системою придніпровських нафтопроводів.
Тому зараз російська компанія змушена качати нафту до Чорного моря дорожчим маршрутом “Мозир-Одеса”.
“Треба було вміти знаходити спільну мову. Але фінансова група, яка сьогодні отримала контроль над українською нафтотранспортною системою, використовує цю систему лише у своїй боротьбі на внутрішньому ринку”, — підкреслює Тодійчук.
Подібні конфліктні ситуації на внутрішньому ринку, на його думку, ініціюються групою “Приват” для банкрутства “Укртранснафти”. “Я не можу знайти пояснення, окрім як бажання збанкрутувати компанію й отримати над нею контроль”, — наголосив експерт.
За кілька років можемо залишитися без транзиту
Україна послідовно знижує обсяги перекачування нафти своїми трубопроводами.
“У 2008 році ми втратили 12 мільйонів тонн перекачки, це майже чверть завантаження системи. У 2009 році — 3 мільйони тонн. Головними факторами стала криза і розвертання трубопроводів”, — зазначає Тодійчук.
Система українських нафтопроводів може виявитися непотрібною ще раніше, ніж газотранспортна. Особливо це стосується нафтопроводу “Дружба”, якому 2012 року виповнюється 50 років. І саме його вік може бути основним аргументом “Транснєфті” для зміни спрямування потоків сировини з цього короткого маршруту на інші.
Ідеться, перш за все, про другу чергу Балтійської трубопровідної системи БТС-2. “Коли її збудують, “Дружба” буде виключена з транзиту”, — вважає Гончар.
Всі експерти сходяться на думці, що БТС-2 це дуже довгий і незручний маршрут. Однак “Транснєфть” хоче пустити частину потоків цим шляхом і отримувати більші прибутки, тому вона стверджуватиме, що “Дружба” уже ненадійна.
А поки друга українська система нафтопроводів — Придніпровська — працює у реверсному режимі, перекачуючи азербайджанську нафту з півдня до Кременчука, інших виходів до моря Україна запропонувати не зможе. Отже, у азійських нафтових компаній не буде вибору, доведеться погоджуватися на транспортування.
В той же час, “свої” для російської влади нафтові компанії, імовірно, намагатимуться зберегти за собою коротший маршрут, і на вигадану аварійність не зважатимуть.
“Ймовірно, казахам якраз і запропонують БТС-2. Москва хоче пустити транзитні потоки інших країн через найдовше плече територією Росії, яке би закінчувалися у російських портах. Ідеєю енергетичної стратегії РФ є її становлення як ключового елемента управління потоками енергоресурсів у Євразії”, — пояснює Гончар.
Він також бачить бажання Росії направити казахів на балтійський, а не на середземноморський нафтовий ринок: або по БТС-2, або по білоруській гілці “Дружби”.
Як зробити сміливі кроки для порятунку транзитного потенціалу
У таких умовах найперспективнішим стає переорієнтування роботи українських нафтопроводів з південного на північний напрямок з транспортуванням каспійської та іншої нафти середземноморського ринку від Чорного моря до українських, білоруських та європейських заводів.
Цей проект має включати аверс нафтопроводу “Одеса-Броди”, з подальшою подачею отриманої з нього сировини принаймні по одній з ниток “Дружби” у східному напрямку — на Білорусь, та у західному — на Словаччину та Угорщину.
При цьому система Придніпровських нафтопроводів могла би бути повернена до аверсного режиму, адже вона залишається найкоротшим маршрутом до Чорного моря. Про цю схему писалось вже неодноразово, але для її реалізації так само не вистачає політичної волі.
Єдина система магістральних нафтопроводів “Дружба” — найбільший у світі нафтопровід. Збудований у радянські роки для транспортування нафти із Сибіру в країни Східної і Західної Європи, експлуатується з 1962 року.
Загальна довжина нафтопроводу — близько 5 200 км. Маршрут проходить від Альметьєвська через Самару, Брянськ (Росія) до Мозиря (Білорусь), потім розгалужується на дві гілки: північну — територією Білорусі, Польщі і Німеччини і південну — територією України, Чехії, Словаччини та Угорщини.
Російський відрізок нафтопроводу експлуатує компанія “Транснєфть”; словацький — компанія Transpetrol, український — ВАТ “Укртранснафта”.
Артем ЗАХАРЧЕНКО, Дмитро ДЄНКОВ
Что скажете, Аноним?
[07:00 25 ноября]
[15:06 24 ноября]
[11:45 24 ноября]
09:30 25 ноября
09:00 25 ноября
08:50 25 ноября
08:40 25 ноября
08:10 25 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.