Реформа легпрому дозволить взути кожного українця

Ініціативи уряду щодо відродження вітчизняної легкої промисловості спровокували широку дискусію у суспільстві, а під час обговорення проектів податкового і митного кодексів ця тема набула ще більш резонансного характеру.

Природно, мене як главу відомства, відповідального за розвиток і цієї галузі, преса неодноразово спонукала до обговорення даного питання.

Скажений графік чиновника не завжди дозволяв узяти участь в очній професійній дискусії і всебічно викласти свою позицію як громадянина, споживача і державного менеджера. Тому хочу донести свої думки за допомогою цієї статті.

В останні місяці мені довелося провести не одну нараду з питань легкої промисловості, вислухати різні сторони, дізнатися багато нових цифр і фактів.

Як з'ясувалося, річний обсяг ринку товарів легкої промисловості становить близько 50 мільярдів гривень, проте українські підприємства, які виробляють одяг і взуття, отримують від цієї величезної суми жалюгідні копійки.

Чи замислюємося ми, купуючи на ринку черговий китайський і турецький ширвжиток, ввезений в Україну “на вагу”, напівлегально, що ми не тільки спонсоруємо чужі економіки, але й одягаємо на себе і своїх дітей речі, зшиті з сумнівних за якістю тканин, просочені незрозумілими барвниками, які шкодять здоров'ю?

Як приклад наведу кілька офіційних цифр, якими оперує митниця. У 2010 році в Україну ввозилися чоловічі костюми, які були оцінені на кордоні 3,2 долара. Однак чи може громадянин у магазині чи на ринку купити костюм хоча би за 100 гривень?

Звісно, ні. Реальна ціна найпростішого костюма починається з 500 гривень. Чому ж на кордоні декларуються такі сміховинні цифри?

Зрозуміло, для того, щоб уникнути податків, бо вони сплачуються із задекларованої на митниці суми. І це не кажучи про те, що нові товари завозяться під виглядом товарів “секонд хенд” і гуманітарної допомоги, з яких податки не платять зовсім.

Як тільки товар перетинає кордон, він потрапляє до рук перекупників, які податки теж не платять. По дорозі від кордону до прилавка товар дорожчає у десятки разів. Продавці зазвичай сплачують єдиний податок — кілька сотень гривень на місяць. Таким чином, маємо неоподатковуваний кругообіг імпортного ширвжитку в країні.

Хіба може вітчизняна промисловість, яка наповнює бюджет і платить “білі” зарплати, конкурувати з такою системою? Хіба можна створювати недорогий та якісний одяг, коли з виробленої партії продаються одиниці, а українці купують імпортне ганчір'я?

Я розумію людей, які виходять на акції протесту. У них “точки”, “кіоски”, “контейнери”, два-три продавці і члени їх сімей. Вони, безумовно, втратять частину прибутків, якщо їх змусять платити податки.

Звичайно, продавцям на ринку, які не їздять за товаром за кордон самі, а купують його у перекупників, за великим рахунком, байдуже, що продавати. Їх цікавить тільки дельта — різниця між ціною купівлі та ціною продажу.

Однак ці люди забувають: той, хто не виробляє сам, ніколи не буде по-справжньому багатий, а країна перекупників і торговців не має майбутнього.

Якщо держава почне захищати вітчизняних виробників, і український одяг буде продаватися за такою ж ціною, як і китайська продукція, то українці будуть купувати українське. Просто тому, що ці речі якісніші.

До здобуття Україною незалежності у нашій легкій промисловості працювало 750 тисяч чоловік, вони виготовляли товарів на 15 мільярдів доларів на рік. Зараз ці показники впали у десятки разів.

Однак це не означає, що легка промисловість зникла. Фабрики переорієнтувалися на західний ринок. Ми, по суті, обшиваємо західні бренди. Вони нам дають матеріали, тканини, лекала, а наші досвідчені швачки якісно виконують цю роботу.

Парадоксально, але поки ми одягаємося у китайське і турецьке, наш одяг носять у Європі та США. Найдивовижніше, що у бутіку на Хрещатику небідні українці мають усі шанси купити одяг, пошитий для дорогого бренду на українських фабриках. При цьому якась футболка з копійчаною собівартістю обійдеться їм у тисячу гривень.

Може, державі час втрутитися? Треба відроджувати легку промисловість, адже це тисячі робочих місць, мільярдні відрахування до бюджету, висока якість товарів.

Поспішний вступ до СОТ не дозволяє Україні ввести загороджувальні мита на продукцію іноземної легкої промисловості. Зате можна навести порядок на митниці, щоб товари не ввозилися в країну за заниженими цінами у митних деклараціях, створити умови оподаткування, які будуть стимулювати внутрішнє виробництво.

Звичайно, є бідні люди, і їм справді необхідна гуманітарна допомога або “секонд хенд”. Однак під виглядом таких товарів не повинен ввозитися новий одяг для дорогих бутіків, з якого не буде сплачено ні копійки податків.

Ми повинні зобов'язати продавців одягу поставити у магазинах касові апарати, щоб контролювати кількість проданих речей і реальну націнку на них. Такі пропозиції наше міністерство внесло до проектів податкового і митного кодексів.

Наша країна прагне до Європи, а значить, нам пора зробити ринок легкої промисловості цивілізованим. Ми здатні самі себе обшивати.

Можливо, років через п'ять українські бренди будуть затребувані у Європі разом із західними брендами, на імідж яких нині працює українська легка промисловість. І тоді, можливо, із Західної Європи будуть їздити за українськими товарами.

Дмитро КОЛЄСНІКОВ, міністр промислової політики України