Рада постановила: в морг!

Та річ навіть не в тім, що відрізані ззаду поли заради латки на рукавах надто вже впадають в око. Суть в іншому.

В законодавчому ошалінні від бажання надати урядовій делегації додаткові козирі у переговорах із “старшими братами”, автори — зазначено Я.Сухого та В.Крайнього — нагородили такий тин, на якому спіткнеться кожен автовласник.

І нехай не вводить в оману обґрунтування необхідності згаданого законодавчого акта. Воно зводиться до статистичної викладки про те, що автотранспортні підприємства щороку списують сотні тисяч транспортних засобів.

Приміром, позаторік списали 261 508 одиниць, а торік — 102 248. До приймального пункту металобрухту списана техніка не доїхала, бо насправді отримала нових і цілком задоволених власників, які вдихнули нове життя в той непотріб, витрачатися на який АТП й справді вважали нерентабельним.

Тобто насправді гостроти проблеми “комплексного вирішення науково-методичних, економічних, організаційно-управлінських, соціальних та екологічних завдань використання транспортної техніки та її утилізації” у аж такому широкому тлумаченні не існує.

Справді нагальні проблеми мав би вирішувати чинний закон “Про відходи”. Однак його наявність аж ніяк не гарантує, що населення знає, куди, приміром, здавати використані батарейки, автомобільні акумулятори чи інші шкідливі відходи.

Зрештою, у своєму виступі при розгляді законопроекту за скороченою процедурою і сам Ярослав Сухий не забивав голову нардепам “високими матеріями”, а наполягав, що документ потрібен Кабмінові для результативних переговорів з Російською федерацією щодо “нульового варіанту” утилізаційного збору.

Та не все так просто. За наполяганням вітчизняних автовиробників можуть з'явитися утилізаційні стягнення з іномарок неросійського походження.

У внесеному Кабміном навздогін актові Сухого законопроекті “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо утилізаційного збору” йдеться про запровадження “непрямого податку”, сплачувати який повинні “виробники автомобілів чи офіційні імпортери при перетині митної території України”.

Цікаво, що обґрунтуванням зміни ставок такого податку опікувалося Міністерство екології та природних ресурсів, від імені якого Едуард Ставицький також говорив про “науково-методичні” та “організаційно-управлінські” аспекти проблеми.

Щодо “тину”. У прийнятому в першому читанні законопроекті йдеться не тільки й не скільки про податки. Держава замахнулася на унормування критеріїв, за якими транспорті засоби визнаватимуться такими, що підлягають зняттю з експлуатації.

Сухий та його співавтор наполягають, що це мають бути ТЗ, які “не відповідають встановленим законодавством України технічним вимогам, вимогам безпеки та шкодять навколишньому середовищу і загрожують життю та здоров'ю людей”. Особливий порядок повинен затвердити уряд, написано у статті 2 цього акта.

Дотепер “спеціально уповноважені органи” мали право лише зупиняти експлуатацію таких транспортних засобів. А тепер, виходить, вони замість власника будуть вирішувати: ремонтувати чи утилізувати.

А як бути з автобусами, які перевозять пасажирів, але давно досягли “повноліття” і не відповідають сучасним екологічним нормам? Закривати комунальні транспортні підприємства? А що робити з сільськими вантажівками, які перевозять урожай?

І це ще не все. На утилізацію прийматимуть тільки комплектні транспортні засоби. Тобто ті, маса яких становить не менше 90% повної маси транспортного засобу.

Взагалі-то термін “повна маса” включає в себе вагу пасажирів і допустимого багажу. Не кажучи вже про повністю заправлений паливний бак та інші технічні рідини. Як правило, “повна маса” відрізняється від “спорядженої маси” десь на півтони. То якщо іти за логікою Сухого, нікому транспорт утилізувати не вдасться.

Якщо ж ідеться про помилку в законопроекті, все одно легше не стає. Виходить, із старої машини не можна зняти й подарувати рідні чи продати сусідові пристойні шини, цілі дверцята, лобове скло або інші запчастини, які ще послужать. В морг — означає в морг, без варіантів.

Варто звернути увагу і на очікуваний ініціаторами нововведень економічний ефект від запровадження утилізаційного податку. За їхнім твердженням, новація принесе до бюджету 2-2,5 млрд грн, які підуть на розбудову мережі утилізаційних пунктів.

Цифра вражаюча, якщо забути інші аргументи. При продажу 210-220 тис авто на рік, з яких дві третини — іномарки, до бюджету країни надходило 9 млрд грн. Саме таку цифру наводить ВААІД.

Чи залишиться рівень продажів автомобілів на цьому ж рівні, якщо легківки додадуть у ціннику ще майже тисячу доларів? Однозначно ні. Відтак прогнозовані фінансові здобутки навряд чи покриють збитки. Тобто до “створення мережі утилізаційних пунктів” справа не дійде, бо не вистачатиме на пенсії і зарплати.

Рідко можна сказати комплімент комуністам, та Алла Александровська зауважила: платити за утилізацію доведеться не лише імпортерам, а й власникам “раритетів”, які захочуть їх позбутися. В іншому випадку їм доведеться спилювати номери з кузова і викидати “скелет” машини у віддаленій посадці.

Зрештою, а хто сказав, що після подорожчання іномарок люди охочіше купуватимуть “Ланоси” та “Богдани”? В цьому теж “сіль” закону Сухого.

Мабуть, станеться, як на виборах: хто не бачив “товару” — не йшов голосувати. Той, хто примірився до “Дачії” чи “Шкоди”, по “Сенс” все одно не піде. У крайньому разі, відвідає базар і візьме хоч і вживане, але те, що хоче.

Та й де гарантії, що утилізація у ранзі закону вплине на російських переговірників більше, ніж утилізація, затверджена урядовою постановою? Немає таких гарантій, і ніхто їх не дасть.

Отож, законопроект Сухого не лише не вирішує жодних “екологічних проблем”. Він створює нові труднощі для автовласників, імпортерів та бюджету. І найкраще було б відправити його не на друге читання, а в утилізацію. Благо, з переробкою паперу в Україні проблем не існує.

Олександр ЧЕРЕВКО