Президентські вибори-2010: за що та як будуть агітувати кандидати?

Призначаються керівники штабів, проводяться з’їзди, робляться гучні заяви.

Робота парламенту, яка і так давно була надзвичайно заполітизованою, перейшла всі межі пристойності. Президент нещадно критикує всіх і вся, роблячи вигляд, що не несе жодної відповідальності за стан речей у країні. Опозиція блокує парламентську трибуну, аби потім на виборах Віктор Янукович міг розказати, що це лише “злочинна” влада не дала підвищити благополуччя виборців. Уряд намагається відбити інформаційні атаки, які сиплються з усіх сторін, та ще й не забути про боротьбу з кризою.

Тож якою буде ця виборча кампанія?

Основні теми

Було б абсолютно логічно, якби кандидати у президенти запропонували українській громаді нову модель майбутнього України. Адже статус Глави держави, незважаючи на всі конституційні зміни, залишається достатньо високим. А президентські вибори якраз той майданчик, де доцільно та необхідно обговорювати саме такі питання.

Можливо, й не зовсім у такому форматі, але майбутнє країни стане одним із наріжних каменів передвиборчої дискусії. Адже головними питаннями порядку денного президентських виборів будуть теми боротьби із кризою та конституційних змін.

Як не дивно, але в Україні серед політиків практично вже склався консенсус: нинішню Конституцію змінювати потрібно. Змінювати, щоб ліквідувати в країні двовладдя, насамперед, у виконавчій владі. А також щоб ліквідувати лінії напруги та конфлікту, які постійно розривають країну та об’єктивно провокують політичну кризу, роблять її хронічною з періодичними загостреннями.

Кожен із кандидатів у президенти буде пропонувати власний рецепт внесення змін до Конституції та ліквідації двовладдя.

Судячи з проекту Партії регіонів, Віктор Янукович буде відстоювати подальший шлях України до парламентської республіки. Принаймні за його версією Основного закону, Глава держави втратить будь-який вплив на формування уряду.

Юлія Тимошенко ж воліє залишити собі поле для політичного маневру. Підтримуючи ідею про внесення змін до чинної Конституції і ліквідацію двовладдя, вона водночас говорить, що остаточну форму правління повинен визначити український народ. І пропонує відразу після президентських виборів провести український референдум: яку форму правління обере Україна — президентську чи парламентську. А поки що лідер БЮТ активно відстоюватиме впровадження виборності суддів і подолання корупції у судовій владі та розвитку місцевого самоврядування.

Анатолій Гриценко у своєму проекті Конституції порядку пропонує створити президентську республіку з серйозними запобіжниками того, щоб конфлікт між парламентом та президентом не розривав країну. Його аргументи зрозумілі — коаліції потрібно ефективно працювати відразу після президентських виборів без втрати часу на створення коаліції. У країні має бути одна людина, яка обирається всенародно — Президент, і ця людина повинна відповідати за наслідки своєї діяльності та формувати уряд.

Комуністи — навпаки — активно пропагуватимуть Україну як державу, в якій взагалі не буде президентської посади. Такої позиції вони дотримуються уже впродовж декількох років.

Ще один з кандидат в Президенти — Сергій Тигипко — пропонує взагалі скасувати конституційну реформу 2004 року і повернутися до ситуації, яка була до того, тобто відновити президентсько-парламентську республіку.

Кожна з політичних сил буде відстоювати власний варіант змін до Конституції. Таким чином, президентські вибори опосередковано легітимізують той чи інший проект конституційних нововведень.

Інша топ-тема на цих виборах — це боротьба з кризою. Логіка поведінки кандидатів тут є досить простою. Юлія Тимошенко буде в центрі інформаційних атак усіх своїх конкурентів. Адже як ні як на прем’єр-міністрові відповідальність за стан економіки в країні.

З одного боку, таке становище змусить її перейти до тотальної оборони, адже необхідно буде відбивати напади звідусіль. А з іншого боку, як би це парадоксально не звучало, але ситуація “одна проти всіх” може бути їй на руку. Уявіть лише реакцію виборців на те, як одинока тендітна жінка протистоїть нападкам політиків-чоловіків, притому вона намагається працювати і втримувати ситуацію в країні стабільною.

Однак, тему боротьби з кризою не потрібно спрощувати. Наше завдання — журналістів та експертів — змусити кандидатів перейти від тактики до стратегії. Кандидати на найвищу державну посаду повинні обговорювати не лише короткострокові заходи для боротьби з кризою, але й глобальніші речі — якою буде модель економіки України після кризи, як забезпечити конкурентноздатність української економіки та її місце у міжнародному розподілі праці.

Нинішня докризова економічна модель вичерпала себе. Ні хімія, ні металургія вже не будуть локомотивами нашого національного ВВП. Адекватний рецепт майбутнього економічного розвитку, без сумніву, додасть кандидатам балів. Питання лише у тому, чи здатні вони його запропонувати?

Кампанія 2010 року буде досить суперечливою. З одного боку, вже сьогодні і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко говорять про необхідність об’єднання країни. З іншого ж, переконаний, що в той же час політики будуть намагатися мобілізувати свій електорат за допомогою тем, що ідеологічно ідентифікують ту чи іншу політичну силу. На жаль, ми знову будемо вимушені дискутувати про НАТО, двомовність і навіть подвійного громадянства. Це, безумовно, лише підсилить розподіл України.

Хоча повторити головне протистояння президентської кампанії 2004 року (яке наполегливо намагалися створити російськи піарники) — проросійський кандидат проти проамериканського кандидата — навряд чи вдасться. На останньому з’їзді “Батьківщини” Юлія Тимошенко відверто позиціонувала себе як європейського політика. А проамериканизм та проєвропейскість, як кажуть в Одесі, це дві великі різниці.

Боротьба за президентське крісло буде досить запеклою. Сьогодні ціна виборів навіть не в можливій перемозі, а в імовірному програші. Останнє і для Юлії Тимошенко, і для Віктора Януковича може мати фатальні політичні наслідки.

Нові технології на старий лад

Кампанія 2010 року буде суттєво відрізнятися від попередньої президентської кампанії. Позаду Майдан, Помаранчева революція, вибори 2006 та 2007 років, тотальне розчарування і тотальна недовіра до політиків та політики загалом. Основним завданням кожного з кандидатів стене подолання цієї недовіри. Це надзавдання, яке намагатиметься виконати кожен з кандидатів, який бажає перемоги.

Без сумніву, під час теперішньої президентської кампанії підвищиться роль чорних PR-технологій та знизиться роль адмінресурсу. Як об’єкт для компромату будуть використовувати все — і сім’ї, і діти, і родичі, і близькі до кандидатів люди.

Проте, великий обсяг компромату може зашкодити його авторам, адже українські виборці досить мляво реагують на такі технологічні речі. Надто багато було вилито бруду на кандидатів у попередні роки. Надто багато розповідали нам, які злочинці нами правлять, а після цього ці ж політики обіймалися-цілувалися один з одним. Тому або компромат має дійсно дорівнювати силі щонайменше ядерної зброї, або його авторам доведеться задовольнитись його невеликим впливом на результати виборів.

Однією з головних загроз цієї кампанії стане застосування мережевих технологій, які було випробувано на мерських виборах у Києві — банальний підкуп виборців, але не на виборчих дільницях, а за декілька днів до голосування. Не всі кандидати встоять від спокуси творчо розповсюдити досвід київських виборів по всій Україні.

Цього разу не буде масового застосування адміністративного ресурсу на користь одного кандидата у президенти, як це було у 2004 році. По-перше, адмінресурс зараз розпорошений між опозицією та владою. У багатьох районних та обласних радах саме Партія регіонів має більшість. Розпорошений між облдержадміністраціями, урядом та Президентським Секретаріатом. По-друге, адмінресурс необхідно використовувати вміло, чого, слава Богу, багатьом нашим чиновникам бракує. По-третє, у багатьох наших громадян вже виробився політичний імунітет до адміністративного ресурсу.

Цього року масштаби фінансових ресурсів на президентські кампанії окремих кандидатів будуть значно меншими, аніж в 2004 році. На дворі фінансова криза, а у партійних спонсорів з грошима скрутно. Тому економити доведеться усім і практично на всьому, окрім, напевно, телевізійної реклами. Більш сутужно доведеться регіональним штабам та програмам безпосереднього спілкування з виборцями. До речі, економії ресурсів буде сприяти і можливе скорочення терміну виборчої кампанії з 120 до 90 днів.

Ігор ЖДАНОВ