Політтехнолог влади, або Секрети інформаційної політики каналу “Інтер”

Якщо набрати в інтернет-пошуковикові “Ігор Шувалов”, вам випаде безліч посилань на російського віце-прем'єра.

І тільки фахівці медіа-сфери знають, що людина з точно таким прізвищем та ім'ям моделює порядок денний інформаційного поля України. Один і другий Ігорі Шувалови не родичі та навіть не знайомі один з одним. Але російський віце-прем'єр сміливо мав би подякувати своєму тезці за провокації, спрямовані на розбрат в українському суспільстві.

Громадянин Росії, політтехнолог Ігор Шувалов відповідає в Україні Віктора Януковича за інформаційну політику на державному рівні. Це саме той Шувалов, руками його в 2004 році запроваджувалися “темники” — технологія цензури на телевізійних каналах.

Після Помаранчевої революції колеги Шувалова по цеху політичних технологій Марат Гельман та Гліб Павловський не показують носа до України. Шувалов же залишився, змінивши собі роботодавця. Якщо тоді він працював на Віктора Медведчука, то сьогодні — на Сергія Льовочкіна.

Але представники нинішньої влади ніяк не узгодять між собою офіційне прикриття Шувалова в Україні, даючи суперечливі визначення.

Так, глава СБУ Валерій Хорошковський називає Шувалова “консультантом телеканалу “Інтер”, а глава адміністрації президента Сергій Льовочкін — своїм “радником”.

“Якщо ви говорите про Ігоря Шувалова, то це досить обдарований і гарний і аналітик, і консультант. Якщо телеканал “Інтер” вважає за необхідне його використовувати з точки зору його знань, розуміння процесів...” — розповідав Хорошковський на зустрічі з представниками руху “Стоп цензурі”.

“Не секрет, Ігор Шувалов працює в мене позаштатним радником. Я нічого поганого тут не бачу, — запевняв Льовочкін на брифінгу для журналістів. — Все, що відбувається навколо Шувалова — це спроба міфологізувати цей образ з метою дискредитувати владу і цю людину. Він людина прогресивна, добре розуміє сучасні інформаційні технології”.

Досі вважалося, що громадянин Росії прикриває лише один важливий напрямок на Банковій — керівником охорони Януковича працює росіянин В'ячеслав Заневський. Тепер же Льовочкін визнав, що довірив представникові сусідньої держави також поради з інформаційної сфери.

Щоправда, загадка, як людина одночасно може працювати на приватну телекомпанію та бути радником глави президентської адміністрації?

Чи не створює це конфлікт інтересів — адже, в нормальній країні, у цих структур різні задачі? Телеканал має проводити журналістські розслідування, займатися контролем над витратами бюджетних коштів, критично дивитися на владу. Тоді як чиновник адміністрації президента зацікавлений у створенні максимально позитивного іміджу як собі, так і своєму керівникові-главі держави.

Можливо, у цьому і криється загадка, чому інформаційний продукт каналу “Інтер” дедалі більше нагадує радянське телебачення?

Ігор Шувалова — людина-міф

У процесі підготовки цього матеріалу “Українська правда” звернулася до самого Ігоря Шувалова з проханням прокоментувати свою діяльність в Україні. Він сказав, що не хоче спілкуватися на теми свого минулого, прокоментувавши лише деякі епізоди своєї біографії.

Ігор Шувалов приїхав на політичні заробітки до Україні в кінці 1990-их років з Далекого Сходу Росії, де брав участь у виборчій кампанії мера Уссурійська.

Шувалов разом з іншими політтехнологами Дмитром Куликовим і Тимофієм Сергейцевим працював на мажоритарних виборах Віктора Пінчука в Дніпропетровській області — у 1998 році. Потім брав участь у виборчій кампанії Кучми в 1999 — в тому креативному штабі, який був організований Пінчуком. “Я побудував “Вуличне телебачення”, — описує Шувалов свою тодішню роль.

Коли Віктор Медведчук у 2002 році очолив адміністрацію президента, він покликав Шувалова працювати на владу. Так московський консультант став однією з визначальних фігур в інформаційній політиці режиму Леоніда Кучми.

Вперше прізвище Шувалова з'явилося у пресі в зв'язку з тотальною цензурою на українському телебаченні в 2002-2004 роках. Інструментом контролю над каналам були темники — інструкції для топ-менеджерів, що показувати в новинах, а що — ігнорувати.

Шувалов не захотів розмовляти з “Українською правдою” стосовно своєї ролі в тих подіях. “Я не буду коментувати темники”, — сказав він.

Темники 2001 року привіз до України з Росії політтехнолог і галерист Марат Гельман, який використовував їх до цього на Общественном российском телевидении.

Пізніше Гельман зосередився на політичному консалтингу Медведчука, а питання темників взяв у свої руки Ігор Шувалов. Хоча він всіляко відхрещувався від цієї діяльності, але Шувалова з головою видав сам Гельман під час ефіру “Громадського радіо”.

Це була перша поява Шувалова на публіці, і на питання про темники він сказав: “Я в них отсутствую”. Але через декілька хвилин Гельман, присутній в студії “Громадського радіо”, обмовився: “Темники, к которым причастен Шувалов, более эффективны...”

Позиції Шувалова посилилися ще більше після того, як Гельман перестав брати активну участь у президентських виборах в Україні 2004 року, програвши оглядини в штабі Януковича.

У команді Медведчука Шувалов відповідав приблизно за те ж саме, за що він сьогодні реально відповідає в команді Льовочкіна — це інформаційна стратегія, моделювання вигідного для влади інформаційного поля, а також кураторство над новинами каналу “Інтер” як найпотужнішого в країні та готового обслуговувати потреби Банкової.

Щоправда, в 2004 році у оренду Банковій також було здано канал 1+1, який напередодні Помаранчевої революції перетворився у суцільний “темник” влади. Під час Майдану генпродюсеру 1+1 Олександру Роднянському навіть довелося вибачатися перед телеглядачами за брехню, яку вони розповсюджували.

Робота на Медведчука

Окрім медіа-картинки в телевізорі, сфера відповідальності Шувалова у 2004 році також включала декілька проектів, спрямованих на дискредитацію Ющенка. Це були своєрідні спецоперації, які мали завершитися створенням часом навіть штучних інформаційних приводів негативного змісту.

Наприклад, це в голові Шувалова виникла ідея провести так званий “марш УНА-УНСО”, кульмінацією якого було викидання руки на гітлерівський манер — на підтримку Ющенка.

Домовившись з тодішнім керівником УНА Едуардом Коваленком, Шувалов організував цьому заходу якнайширше висвітлення. Він був покликаний показати “нацистську” природу лідера “нашистів” — таке клеймо за допомогою політтехнологів Банкової намагалися закріпити за Ющенком.

Окрім того, авторству Шувалова належить історія з Олегом Тягнибоком. В розпал виборів всі центральні телеканали обійшов спіч Тягнибока на горі Яворина, де він закликав “боротися з жидвою та іншою нечистю”.

Ідея Шувалова полягала в тому, щоб приставити за Тягнибоком камеру каналу “Інтер”, яка зніматиме всі його публічні виступи. Протягом двох тижнів журналісти супроводжували тодішнього депутата від “Нашої України”, аж поки він не “вистрілив”. Розуміючи наслідки, Ющенко виключив Тягнибока із фракції.

Чи платили гроші Тягнибоку за ту промову? Малоймовірно, але сьогодні він та його соратники по “Свободі” — бажані гості на каналі “Інтер”, за який відповідає той же Шувалов.

Третій проект в портфоліо команди Шувалова 2004 року — це сайт “Агентство завтрашних новостей”. Створений на безкоштовному сервісі narod.ru, сайт не мав жодних вихідних даних, але виконував свою задачу — дискредитацію опонентів влади.

Зокрема, на сайті оприлюднювалися не просто вигадані новини, а навіть підслухані телефонні розмови тодішніх опозиційних політиків і журналістів, при чому діалог доповнювався фальшивими репліками, які мали спотворити суть розмови.

Багато хто вважає, що плакат про три сорти українців також належить авторству Шувалова — але, заради справедливості слід визнати, що це не відповідає дійсності. Ту візуальну антиющенківську кампанію вигадав інший штаб Януковича, до якого входили Володимир Грановський, Дмитро Куликов і Тимофей Сергейцев — які в повному складі 2009 року намагалися відправити на “фронт” Арсенія Яценюка.

Під час президентських виборів 2004 року Шувалов, зазвичай обережний у висловлюваннях, дозволив собі доволі категорично заявити про шанси Ющенка. Звертаючись до помаранчевого політтехнолога Олега Медведєва, Шувалов сказав: “...Вторая часть твоего вопроса — Ющенко-президент. Знаешь, а этого же не будет. Он свой шанс упустил. Это человек, который в 2001-ом году мог стать президентом Украины. Так он и войдет в эту историю. Все. Оставьте ему его жизнь.”

Як показало життя, Шувалов поквапився у своїх прогнозах — і події на Майдані були його особистою поразкою.

На питання, чим для нього став Майдан, Шувалов відповів: “Якщо згадувати 2004 рік, то, цитуючи Гліба Павловського, революції або треба вчасно “дати в морду”, або вчасно їй подякувати. Якщо в морду помаранчевій революції не дали, то треба їй подякувати — це була добре щеплення від націоналізму та “сучкаблохізму”, а також сміху над словом “мазурик”.

У 2003 році стараннями Медведчука за ефективне виконання поставлених завдань Шувалову було видано... паспорт громадянина України. Він навіть встиг оформити собі український закордонний паспорт. Але після Помаранчевої революції Ющенко своїм указом позбавив Шувалова громадянства.

Сьогодні, враховуючи зв’язки Льовочкіна, політтехнолог хоче поновити собі український паспорт. “Я не збираюся звідси їхати. І бути 13 років “у відрядженні” також неможливо”, — каже він. Щоправда, в разі отримання українського громадянства, за законом, Шувалову доведеться здати російське. “Або ви введете подвійне громадянство”, — відповідає він.

Дружба з Курочкіним

В 2004 році Шувалов також зблизився із Максимом Курочкіним, який розгорнув в Україні бурхливу діяльність. Курочкін прописався тут як представник так званої “лужніковської групи”, головними акціонерами якої є Олександр Бабаков (віце-спікер Держдуми Росії) та Михайло Воєводін (авторитет на прізвисько “Міха”).

Крім того, Курочкін допомагав Суркісу та Медведчуку усувати з конфліктних обленерго менеджерів Григоришина, якому есдеки оголосили війну.

“Лужніковські” володіли в Україні чотирма обленерго, а також мережею готелів, головні з яких — “Прем'єр-палас” та “Ореанда”. Окрім того, в останні місяці президентства Кучми Курочкін намагався вивести з державної власності готель “Дніпро” на Європейській площі в Києві. Цей об'єкт було передано йому в управління, там же знаходилася штаб-квартира Курочкіна з броньованим бункером.

За версією політтехнолога Станіслава Белковського, убивство Курочкіна замовили свої ж бізнес-партнери з Москви. Зараз цьому нерозкритому злочину виповнилося чотири років.

Шувалов з Курочкіним створили прикриття політичної діяльності у вигляді “Російського клубу”, який був покликаний стати майданчиком підтримки Віктора Януковича на виборах-2004. На відкритті цього дивного утворення були присутні Віктор Медведчук і його колега з адміністрації президента Росії Дмитро Медведєв.

Після помаранчевої революції Курочкін став нев'їздним до України, але спромігся підтримати на парламентських виборах-2006 блок Наталії Вітренко, куди в якості політтехнолога відкомандирував Шувалова.

Блоку Вітренко не вистачило 0,07% для потрапляння у парламент. Але Шувалов не сидів довго без роботи. Він став працювати на Сергія Льовочкіна після повторного призначення Януковича прем’єр-міністром в 2006 році.

Тим часом конкуренти почали зачищати Курочкіна та його оточення. В селі Плюти під Києвом було розстріляно автомобіль з друзями Курочкіна, які їхали на дачу до Шувалова.

З того часу Шувалов не припиняв стосунків з Льовочкіним. Хоча Льовочкін завжди вважав Медведчука своїм найбільшим ворогом, це не завадило Шувалову легко змінити роботодавця.

Людина Льовочкіна

Сьогодні Шувалов не просто працює на Льовочкіна — він вхожий до його родини, вони товаришують. І коли в 2009 році Шувалов доволі довго допитувався по справі про отруєння Ющенка, Льовочкін, будучи тоді депутатом, скористався недоторканністю і особисто прибув до Генпрокуратури з'ясувати, чи не затримали часом Шувалова в ході слідчих дій.

Офіційно, за словами Льовочкіна, сьогодні Шувалов як його радник відповідає за “питання співпраці з іноземними медіа”.

Це — правда, але далеко не вся.

У 2009 році, після відходу з каналу “Інтер” менеджменту Ганни Безлюдної, Шувалов стає неформальним куратором від Льовочкіна на цьому найрейтинговішому телеканалі, який офіційно належить Валерію Хорошковському.

У 2010-му після обрання Януковича президентом Шувалов також отримує вплив на інформаційну політику влади.

У своїй роботі на каналі “Інтер” та на Сергія Льовочкіна він не бачить проблем: “Формального конфлікту інтересів у мене немає, бо я не державний службовець. А з морально-етичними конфліктами я впораюсь”, — каже Шувалов.

Цікаво, що роль Шувалова не обмежується лише визначенням кола гостей на програму “Велика політика” з Євгеном Кисельовим. Рідко яка підготовка до ефіру відбувається без дзвінків між Кисельовим і Шуваловим для “консультацій”.

Те, що Кисельов узгоджує з ним свої ефіри, Шувалов відкидає: “Ми регулярно зустрічаємося з Женею Кисельовим, але обговорюємо далеко не його ефіри. У нас є купа спільних питань. У Києві не так багато людей, з якими можна цікаво поговорити”.

Сам же Кисельов на питання, чи висловлює Шувалов побажання щодо ефіру або гостей, зізнався: “Я з ним раджуся”.

За допомогою каналу “Інтер” Шувалов задає матрицю політичного життя — наприклад, уже тривалий час впадає в око постійна присутність на ефірах у Кисельова всієї лінійки партії “Свобода” — якщо не Тягнибок, то Фаріон, якщо не Фаріон, так Іллєнко, якщо не Іллєнко, так Мірошниченко.

Це — типова спроба штучного моделювання політичного поля з метою максимального сприяння Віктору Януковичу на наступних виборах президента.

Мета влади — зниження рейтингу Тимошенко шляхом інкубації для неї конкурента в особі Тягнибока. А наступний крок станеться сам собою — Тимошенко, розуміючи, хто забирає її електорат, спровокує конфлікт з Тягнибоком. Це унеможливить об'єднання голосів їхніх виборців у 2015 році.

Окрім того, радикалізм Тягнибока має відіграти ту ж роль, що і в 2004 році — він покликаний Банковою бути опудалом, на фоні якого Янукович видаватиметься зваженим і мудрим політиком. Хоча, напевно, Тягнибок і сам добре розуміє причини аномально частої появи своїх соратників в ефірах каналу “Інтер”.

Ще одне завдання Шувалова — це моделювання реальності безпосередньо для Віктора Януковича.

Відомо, що чинний президент постійно та уважно дивиться програму Кисельова “Велика політика”. Через цей ефір команда Льовочкіна намагається опосередковано розмовляти з Януковичем, вибудовуючи для нього пріоритетні та другорядні теми, запалюючи одні політичні зірки та загашуючи інші.

Тому, приміром, в ефірі “Інтеру” ніколи не було Нестора Шуфрича — і немає Андрія Клюєва. Лише публічно висловивши претензію, на програму потрапила Ганна Герман, у якої з Льовочкіним особиста неприязнь.

Мета ефірів “Інтеру” — породити персонально у Віктора Януковича впевненість у тому, що ситуація в країні є спокійною та керованою. Таким чином Сергій Льовочкін як найближчий помічник президента показує себе перед Януковичем ефективним менеджером, який контролює ситуацію та на якого можна покластися.

Ця витончена, але цинічна технологія, оператором якої є Ігор Шувалов, спрямована на управління через телевізор як Януковичем, так усім українським суспільством.

Сергій ЛЕЩЕНКО