Місцева виборча ініціатива для окупованих територій

Коли кремлівська лялька з окупованої території ра­ди­ть Україні проект змін до Конституції, це сміши­ть. Коли Київ не пропонує Москві вийти із зони комфорту й зіграти за нашими правилами на наших територіях, це бачиться дурістю.

Вибори для Криму

Якщо ані Київ, ані міжнародна спільнота не визнає анексії Криму й не бачить іншого варіанта розвитку подій, окрім як виведення звідти окупаційних військ РФ, то це вже вагома підстава проводити на півострові місцеві вибори.

Точніше, для півострова.

На сьогодні маємо дві групи виборців: ті, що поїхали, й ті, що лишилися під ворогом. Перша з них менша й розпорошена по всій Україні. Друга дещо сумнівна з погляду наших законів, за якими люди з подвійним громадянством не мають права голосувати.

Однак є нюанси. Нюанси великого розміру. Так, за даними Федеральної міграційної служби РФ, які нещодавно з’явилися в мережах, на території Криму відмовилися від українського громадянства тільки 19,5 тис. осіб. Може, це фейк. А може, й ні. Бо насправді ніхто й досі достеменно не знає ані про справжню кількість учасників “референдуму”, ані про реальні настрої кримчан.

Так чи інакше на анексованій території АРК проживає багато громадян України. Не виключе­но, що певна частина з них чи навіть більшість була змушена отри­­мати й російський паспорт.

Однак в умовах невизнання злочину, скоєного проти України та системи міжнародних відносин, громадянство РФ навряд чи можна вважати чинним. Воно таке саме нелегітимне, як і факт анексії. Отже, фейкові аусвайси, видані окупантами, не є перешкодою для того, щоб кримчани взя­­ли участь у місцевих виборах за українським законодавством.

Технічно провести їх на півострові неможливо. Але це не озна­­чає, що нереально взагалі. Звісно, тут потрібна ретельна робота юристів. І політична воля. Саме вона на першому місці.

Маючи її, вибори до місцевих органів влади АРК можна провес­­ти на території України. Скрі­зь, де сьогодні проживають виг­нанці з півострова. Власне вони й утворять основну абсолютно легітимну електоральну базу. Решта (ті, хто мешкає в Криму) до дільниць може дістатися так само, як дістається до материкової України в разі потреби переоформити документи, відвідати родичів, зробити продовольчі закуп­­ки. Щоб окупованим кримчанам було зручніше, найбільшу кількість дільниць є сенс відкрити в Херсонській і Запорізькій областях. Якщо це дорого, то, звісно, можна обійтись і тими, котрі є.

Кого обиратимуть кримчани на місцевих виборах? Як і решта громадян України — депутатів районних та міських рад, міських голів та ін. Фантазійно?

Нехай і фантазійно, але чому ні? Тому що виборці Криму розпорошені? Бо це ускладнить роботу дільниць великою кількістю бюлетенів? Так, ускладнить. Ну і що? Але ж на одній шальці терезів тут труднощі виборчих комісій, а на другій — майбутнє українського Криму. То, може, варто потерпіти і зрештою перемогти?
“Райрада в екзилі”, звісно, звучить кумедно. Однак саме ці органи стануть повноважними, коли Крим повернеться. А для світу вони будуть повноважними та легітимними вже й зараз.

І доки територія залишається анексованою, саме місцеві депутати мають представляти інте­реси окупованих. У який спосіб “невизнані” кримчани можуть подати позов до суду за порушення своїх соціальних чи майнових прав? До міжнародного суду? Хто сьогодні міг би говорити від їхнього імені? Кремль, ФСБ, товариш Аксьонов? Ті вже наговорили…

А от законно обрані депутати могли б взяти цю місію на себе. Щоправда, залякані та репресовані, вони тепер навряд чи зважаться з кимось судитися. Але настане час, і за злочини треба буде відповідати. Отже, моніторити ситуацію, створювати списки порушень обрані депутати можуть одразу після перемоги на місцевих виборах.

Крім того, Крим, який повернеться до України, вочевидь, матиме безліч проблем: юридичних, бізнесових, соціальних. То наві­­що чекати, коли настане “потім”, якщо можна почати працювати над стратегією і тактикою сьогодні? Уже зараз кримські обранці на законних підставах могли б також шукати інвесторів, проводити переговори із правозахисними організаціями. Зрештою, промовляти від імені місцевих громад АРК в парламентах світу, Раді Європи, ООН.
Звісно, за відсутності політичної волі пояснень, чому такий вихід із ситуації “не годиться”, може бути багато. Але перемога варта того, щоб змусити владу проявити політичну волю й почати цей процес.

Місцеві вибори на територіях із особливим статусом

Головний біль, загроза нашестя кремлівських варварів, огида перед створенням маріонеткових, але ж за українськими законами, анклавів… Усе так. Усе так, якщо ми й далі віддаватимемо стратегічну ініціативу агресору та експлуатуватимемо образ жертви.

Тим часом місцеві вибори можуть бути проведені не тільки на окупованих територіях, а й для них. І всі логічні підстави на це Україна має. За офіційними даними, переселенців із Донецької та Луганської областей на території держави близько 1 млн. Тобто тих, хто отримав довідку і претендує на соціальну підтримку. Очевидно, є і певна кількість “бездовідкових”. Таких, що допомоги не потребували й готові до останнього “жити на свої”.
Мільйон людей — непогане електоральне поле. З урахуванням того факту, що на окупованих територіях демократичним та патріотичним силам вести агітацію буде вкрай небезпечно, якщо не смертельно, а самі підконтрольні окупантам землі представлятимуть кремлівські та регіональські проекти, місцеві вибори, які можуть бути організовані по всій Україні, є прекрасним способом створити цілі групи депутатів райрад, міськрад, що відстоюватимуть і транслюватимуть інтереси українських громадян — патріотів окупованих земель.

Як і у випадку із Кримом, організаційно це буде важко. Але саме обрання місцевих депутатів за адресою сьогоднішнього проживання переселенців дасть змо­­гу офіційно включати в переговірні процеси на кшталт мінського людей, які виступають за унітарну Україну, не підвладні Кремлю, є легітимним “голосом” тих, хто не підтримував терористів і боровся з ними.

Ми давно вже говоримо про те, що формат мінських перемовин не влаштовує патріотичної спільноти Донецької та Луганської областей. Уже не раз і не двічі було сказано, що в переговірну групу слід обов’язково ввес­­ти людей, котрі не бажають визнавати владу “ДНР-ЛНР”. І саме місцеві вибори, які можна провести на всій території України, легітимізують в очах наших європейських союзників нову, дуже важливу сторону діалогу.

Будьмо свідомі того, що вибори до місцевих органів влади, проведені для переселенців на всій території України, не дадуть змоги сформувати в рай- та міськ­радах демократичну більшість. Рівень фальсифікації на землях з особливим статусом може бути звично високим.

Однак тут уже завдання для законодавця: порахувати, скільки місць у радах мають бути проголосовані в усій Україні, а скіль­­ки на поки що підконтрольних окупантам територіях.

Так само, як і в ситуації з Кримом, місцеві депутати дістануть змогу говорити від імені виборця в усіх світових парламентах, Раді Європи, ООН. І той факт, що вони можуть представляти, на жаль, меншість, а не більшість, зіграє нам на руку. Європейці люблять брати до уваги й пильно захищати інтереси меншин.

Погодьтеся, це буде красиво: Європа, яка відстоює українську меншість на територіях з особливим статусом. У такий спосіб м’яч опиниться на нашому полі, а кремлівські ляльки втратять свою “унікальну торговельну пропозицію”, яка весь час полягала в міфічній “непочатості” й “ігноруванні з боку України”. У ролі тих, хто “не чує Донбасу”, виступатимуть саме вони. І це буде чесно, бо український Донбас вони справді не тільки не чують, а ще й убивають.

Красива кампанія

Уявіть, як це буде красиво. Бровари чи Харків, Львів чи Запоріжжя, Суми чи Миколаїв… Бор­­ди будуть скрізь. Однак поруч зі щитом “Голосуй за депутата Львів­­ської міськради Ткаченка” висітиме “Підтримаємо кандидата в міськраду Сімферополя”. Шевченківський район Києва буде поруч із Київським районом Донецька, Франківський у Львові стане віртуальним і реальним сусідом Микитівського в Горлівці, а охтирський висуванець у депутати “дружитиме” із сімеїзьким.

Якщо внести відповідні зміни до виборчого законодавства, Україна побачить саму себе зовсім по-іншому. Через цю просту кампанію і анексований Крим, і окуповані Донеччина та Луганщина вийдуть із зони сутінків, із зони “русскомірського” міфу. Ми нарешті самі сформуємо порядок денний, який може стати серйозним етапом нашого загального дорослішання.

Олена СТЯЖКІНА