Чому Запорізький завод феросплавів звільнив половину людей

У вересні “Економічна правда” писала, що на Запорізькому заводі феросплавів, який входить до групи “Приват”, почалися масові звільнення працівників. Тимчасом керівництво заводу звернулося до уряду з проханням надати пільги, мовляв, до скорочень призводить підвищення цін на електроенергію.

“ЕП” пропонує точку зору менеджменту заводу — голови правління ЗЗФ Павла Кравченка. Він стверджує, що держава заважає розвиватися вітчизняному бізнесу, надаючи преференції імпорту.

Після прочитання матеріалу “Мільярдери просять пільг” могло скластися враження, що у Запорізького феросплавного заводу справи йшли якнайкраще, але власники організували мітинг під Кабміном, щоб отримати додатковий прибуток.

Насправді, все зовсім не так. Ще з листопада 2010 року ЗЗФ не раз звертався і до уряду, і до “Енергоринку” з проханням допомогти вирішити гостру проблему. Однак звернення підприємства не знайшли адресата.

Ще у червні 2005 року Національна комісія з регулювання електроенергетики прийняла норматив — 150 мільйонів кВт/год. Сенс показника: якщо підприємство за місяць споживає більше, то його відносять до першого класу споживачів, і електроенергію продають на 30% дешевше, ніж споживачам другого класу.

Такий норматив необхідний. Він зводить нанівець вплив чиновника на ухвалення рішення про те, хто заслуговує платити менше. Однак з іншого боку, норматив — це не догма. Він повинен визначатися, виходячи з реальних обставин.

У 2005 році українська металургія була на підйомі. Виробництво сталі в 2006-2007 роках становило 41,8 мільйона тонн на рік, а ЗФЗ при цьому виробляв понад 500 тисяч тонн феросплавів на рік.

У той час ЗЗФ споживав 202 мільйони кВт/год. на місяць і платив за струм за першим класом, вкладаючи вивільнені гроші у власний розвиток.

Потім настала осінь 2008 року. Відбулися обвал виробництва, масові звільнення і зупинка печей. У 2010 році українські заводи виробили лише 33,6 мільйона тонн сталі, що на 20% менше, ніж 2005 року, коли, власне, і встановлювався норматив.

Абсолютно об'єктивно — ЗЗФ виробляв лише 27,9 тисячі тонн феросплавів на місяць, а споживав при цьому в середньому 136 мільйонів кВт/год. на місяць.

Прийшли інші реалії. Якби НКРЕ скоригувала норматив всього на половину від того, наскільки впало виробництво в металургії, то вийшли б 135 мільйонів кВт/год., і ЗЗФ вже витримував би норматив. Поклавши руку на серце, це потрібно було зробити ще в 2009 році, коли тільки стався найсильніший обвал виробництва.

Чому ж цього не було зроблено? Підтримати свого товаровиробника — це так логічно. Однак замість допомоги Запорізький феросплавний завод звинувачують у тому, що його дії призвели до засилля імпорту феросплавів.

На ці звинувачення є гідна відповідь. У країнах, з яких до нас іде імпорт, виробники феросплавів платять за кВт/год. електроенергії 4-4,5 цента. Українські заводи не можуть конкурувати з ними, бо навіть по 1 класу ціна за кВт/год складає 8 центів, а по другому — 10,4 центів за кіловат-годину. Це ніяк не можна назвати підтримкою національного товаровиробника.

У той же самий час, наші чиновники дозволяють продавати електроенергію за кордон за ціною, на 40% нижчою, ніж тариф першого класу для внутрішнього ринку. Для кого в такому разі ми створюємо сприятливі умови?

Ми не раз хотіли відкрито обговорити це безглузде становище. Вели листування, влаштовували зустрічі, слухання, круглі столи. Ми намагалися донести єдину думку: тарифи на струм для енергоємних виробництв необґрунтовано високі.

Наші цифри і аргументи говорили самі за себе. Переводячи ЗЗФ на оплату електроенергії за другим класом, чиновники, напевно, хотіли отримати додаткові 200 мільйонів гривень надходжень до бюджету. Однак виявилося, що за дев'ять місяців 2011 року “Енергоринок”, навпаки, втратив 271,5 мільйона гривень у вигляді дотацій між середньої собівартістю та ціною першого класу .

Позбувшись статусу споживача першого класу, завод не спожив струму на 625 мільйонів гривень. Втрати перевищили запланований прибуток більш ніж утричі.

Крім того, один із основних бюджетних донорів міста та області змушений був скоротити робочі місця, зменшити відрахування до бюджету і перекласти додаткові витрати на Державний фонд зайнятості.

Коли завод купував електроенергію за першим тарифом, то не просто отримував прибуток, а вкладав гроші у розвиток. Тільки за останні п'ять років він інвестував 130 мільйонів гривень на оновлення потужностей — від будівництва системи газового очищення ділянки виробництва вапна до реконструкції двох феросплавних печей з переводом на постійний струм.

Зараз у цеху №4 монтується обладнання з газового очищення вартістю 120 мільйонів гривень і розробляється проект повної реконструкції печей з вартістю більш ніж 1,5 мільярди гривень.

Чимало зроблено і в соціальній сфері. В кінці 2010 року за рівнем зарплат ЗЗФ увійшов до першої трійки підприємств області. За останні півроку чиновники від енергоринку не раз говорили: зарплати металургів дуже високі.

Тепер стосовно виплати 94 мільйонів гривень дивідендів замість будівлі підстанції за 80 мільйонів гривень. Оцініть два факти.

Перший: діюча підстанція знаходиться серед підприємства, але її не дозволяють взяти в оренду. На зведення нової потрібні не тільки 80 мільйонів гривень, а й мінімум три роки. Причому на час будівництва слід зупинити печі.

Другий: 94 мільйонів гривень дивідендів за 2010 рік були нараховані на вимогу прем'єра. Проте виплачено з них 46 тисяч гривень дрібним акціонерам. Решта, 99,96% суми, залишилася на підприємстві для оплати непередбачуваних витрат.

Тільки за дев'ять місяців зростання тарифів на струм вже призвело до додаткових витрат — 65 мільйонів гривень. Якби підприємство вимушено не зупинило виробничі потужності, то цей показник досягнув би 287 мільйонів гривень.

Ось чому так дивно звучать твердження про те, що Запорізький феросплавний завод прагне вирішити свої проблеми за рахунок бюджету. Невже чиновники думають, що ЗЗФ буде працювати з мільйонними збитками тільки для того, щоб заплатити “Енергоринку” за більшим тарифом?

Це розуміють і працівники, які доїхали до Кабміну. Ні про які погрози не було і мови бо вони розуміють, чому виникли проблеми, і страйкують не заради власника, а за своє робоче місце.

Якщо завод працюватиме, будуть і високі зарплати, і соціальні гарантії, і відрахування до бюджету та Пенсійного фонду. Стоятиме — залишиться тільки пам'ять про те, що колись у Запорізькій області було міцне, платоспроможне підприємство з виробництва феросплавів.

Павло КРАВЧЕНКО, голова правління ПАТ “Запорізький завод феросплавів”