Чому Росія вважає Азовське море своїм і що робити Україні

Якщо говорити про історичний і геополітичний контекст проблеми Азовського моря, то слід зазначити, що Росія постійно намагалася створити умови, аби Азовське море класифікувалося як внутрішнє море — море між Росією та Україною, в якому домінує РФ. І ця концепція Росії передбачала, що норми міжнародного морського права щодо Азовського моря не будуть діяти.

Така концепція частково була реалізована після конфлікту довкола Тузли у 2003 році. Тоді після цієї кризи Росії вдалося натиснути на Україну, в результаті чого був підписаний договір про використання Азовського моря Україною та Росією. Зокрема, в цій угоді міститься фраза, що Азовське море історично є внутрішнім морем України та РФ.

Але далі йде цікавий момент: у цій угоді також сказано, що кордони в Азовському морі будуть визначені окремим договором. Переговори з цього приводу проводилися Україною і Росією багато років, однак сторони так і не дійшли до спільного знаменника. У підсумку на момент початку російської агресії в Криму і агресії проти України, як і сьогодні, це питання так і лишається невизначеним. Тобто немає угоди про визначення кордону в азовській акваторії.

Це означає, що Росія створила ситуацію, коли і міжнародне право не може використовуватися в азовській акваторії. І водночас немає чітко визначеного кордону між Україною і Росією, відповідно до двосторонньої угоди.

Тобто правовий вакуум, який існує зараз в Азовському морі, дозволяє Росії абсолютно вільно трактувати і самостійно визначати ці кордони, з точки зору сильної сторони, якою вона себе вважає.

Більше того, зважаючи на анексію Криму, Росія зараз виходить із того, що Азовське море є вже не просто внутрішнім морем України та Росії, а фактично морем Росії. Адже одна з позицій щодо того, як би міг бути визначений кордон України та Росії в Азовському морі, полягала в тому, що він буде продовженням ліній від сухопутного кордону. Відповідно, до анексії Криму Росія мала дуже невелику частину Азовського моря, і це ніяк не влаштовувало РФ. Зараз, звісно, Росія вважає, що, якщо Крим є російським, то, відповідно до вище названого підходу, значно більша частина Азовського моря є російською.

Це створює ситуацію, коли Росія в Азовському морі може здійснювати будь-які провокації, будь-які кроки, щоб блокувати економічні, навігаційні та військові інтереси України.

В ситуації, що склалася в Азовському морі, позиція України є досить спокійною (хоча тут підійшло б інше слово). Українська сторона чомусь виявилася неготовою до такого розвитку подій. Хоча те, що правовий статус Азовського моря та кордон між Росією та Україною не врегульований, давно відомо. Ця проблема існувала фактично з моменту розпаду СРСР і набуття Україною незалежності, було проведено величезну кількість раундів переговорів.

Тому Україна ще від моменту анексії Криму повинна була готувати військову відповідь на такий випадок, створюючи військово-морську систему протидії Росії саме в Азовському морі, а також дипломатичну позицію. Але поки що цього не робилося.

З військової точки зору, в України в Азовському морі немає сил, які б могли протидіяти Російській Федерації, і їх треба негайно нарощувати — це очевидно. Ситуація в Азовському морі повинна підштовхнути командування ВМС України до більш активної реалізації концепції “москітного флоту” — невеликих мобільних морських платформ, які можуть діяти і в Чорному морі, і в Азовському морі, та активно протидіяти РФ, а не намагатися будувати великі кораблі, які зараз будуть непридатними для тих операцій, які треба проводити, щоб протидіяти діям РФ в Азовському морі.

Що стосується дипломатичного напрямку, то вважаю, що Україні треба діяти набагато активніше, зокрема, постійно повідомляти світовій спільноті про те, що відбувається, пояснювати бекграунд і правовий вакуум, які склалися. Адже світова спільнота дуже мало розуміється на тому, що відбувається в Азовському морі, і вважає, що це просто черговий конфлікт між Росією та Україною, адже такі конфлікти відбуваються по всіх вимірах, де стикаються Україна і Росія.

Але тут є абсолютно чіткі проблеми, які треба висвітлювати, доводити до відома дипломатів з інших країн, експертного середовища, суспільств інших країн — світової спільноти загалом. Потрібно пояснювати, що Росія спеціально блокує визначення правового статусу Азовського моря, а після анексії Криму вона взагалі вважає Азовське море своєю територію і намагається завадити застосуванню міжнародного морського права в цій акваторії.

Також потрібно розглянути можливість денонсації договору з Росією про використання Азовського моря, який говорить про те, що це є внутрішнє море, та виходити з того, що це — міжнародне море, й почати в односторонньому порядку застосовувати міжнародне морське право. Тоді це буде чітко визначати і наші територіальні води, і нашу економічну зону, і фактично дасть можливість заборонити Росії створювати такі провокаційні акції як, наприклад, закриття українських територіальних вод Азовського моря для проведення своїх стрільб або незаконне затримання українських суден, або перешкоджання здійсненню Україною законної навігації.

Необхідно виходити з того, що, якщо Росія відмовляється нормально домовлятися з Україною стосовно розподілу кордонів, починає створювати загрозу і економічній, і військово-морській безпеці України, Україні потрібно більш жорстко діяти і відмовлятися від цього договору, наполягаючи на міжнародному статусі Азовського моря з відповідними кроками, а також звертатися в ООН, інші органи, які займаються міжнародним морським правом, і до судів.

Мені здається, що зараз позиція української сторони є недостатньо активною.

Як відомо, Україна закрила три ділянки Азовського моря для стрільб біля свого узбережжя. Тобто можна сказати, що вона закрила свої територіальні води. Для Росії це не створює жодних перешкод. Проте це є свідченням того, що Україна починає діяти і здійснювати якісь кроки в Азовському морі, що Україна збирається рухатися в напрямку вирішення цієї проблеми. Але — цього абсолютно недостатньо.

По суті, ми починаємо дзеркально повторювати кроки Росії. А, на мій погляд, тут потрібно діяти абсолютно по-іншому.

Для Росії мілітаризація Азовського моря і вихід на новий виток ескалації конфлікту є вигідним. А для України вигідним є переведення відносин між Україною та Росією на рейки міжнародного права, а не правил “ленінградського підворіття”. Росія, як завжди, намагається виводити відносини на рівень “хто сильніший, той і правий”, абсолютно відкидаючи будь-які міжнародні правила. Для України критично важливим є недопущення виведення цих відносин на рівень “я перекрию тут район і тут район, я потоплю тут твій корабель і т.д.”, бо тоді ми вийдемо на один рівень із Росією, і, коли будемо апелювати до міжнародних інстанцій, вони скажуть, що це суто внутрішній конфлікт, бо сторони діють однаково.

Така стратегія Росії — вивести Україну на рівень конфлікту поза межами міжнародного права. Для України ж важливо перенести це питання в формат міжнародного права, денонсувати договір з Росією (я тут не бачу проблем), бо фактично він зараз не виконується Росією — цей договір зараз більше шкодить Україні, ніж приносить користі. І потрібно починати встановлювати в Азовському морі міжнародні правила, які діють в усіх морських акваторіях.

Звичайно, Росія буде противитися цьому. Але в України має бути своя зрозуміла позиція, яка буде озвучена на всіх світових майданчиках. Ми не маємо просто сидіти в рамках цього договору, який визначає, що Азовське море є історично є внутрішнім морем України і Росії, та терпіти від Росії перевірки наших суден, затримання, обмеження нашого судноплавства через Керченський міст, та перекриття наших територіальних вод Росією для своїх ракетних стрільб.

Все це абсолютно неприйнятно, з точки зору міжнародного права. Але в рамках договору, який визначає Азовське море внутрішнім, в принципі, дві сторони можуть дозволити собі все, що захочуть. Та в умовах, коли Україна і Росія перебувають у стані війни, цей договір виглядає дуже дивним.

Михайло САМУСЬ, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань