Без ума, но с визами?

Замість того, щоб скористатися тільки-но започаткованими інструментами співпраці, які мають (і можуть!) привести Україну до безвізового режиму з ЄС, політики закликають до “кавалерійської атаки”, наслідком якої стане відсунення безвізових перспектив на невизначений час і навіть більше — гальмування усього євроінтеграційного курсу України.

Те, що відбувається, с точки зору професіонала, дійсно важко зрозуміти. Невідомо, чого тут більше: невігластва, наївності, неадекватності, нерозуміння механізмів чи свідомого бажання нашкодити, але ситуація дійсно стає загрозливою.

Складається враження, що українським виборцям хочуть кинути передвиборчу кістку, яка має потішити їхнє самолюбство. Ціною кісти буде остаточна рекучмізація української зовнішньої політики та згортання курсу на європейську інтеграцію.

Ніхто б не дивувався, якби про це говорили вічно вчорашні носії ментальності “великого и могучого”. Але коли про це говорять люди нашої, не-радянської формації та демократичного вишколу, для яких, як здавалось, “європейські цінності” — це не порожній звук, то щось в цьому світі дійсно не так.

Чи сказав Ігор Попов у скандальному ефірі Романа Скрипіна саме дослівно так, як це розміщено на сайті Радіо Свобода — чи тут є якийсь елемент інтерпретації (провокації?) журналіста, який почув те, що дуже хотів почути — не так вже й важливо.

Важлива сама тенденція мислення, яка уводить правлячу еліту вбік від раціонального розуміння проблеми віз та свободи пересування.

І без згаданого вище інтерв’ю інформаційних приводів достатньо — лише в останні тижні такі різні, високопоставлені і непов’язані між собою фігури як Микола Томенко, Володимир Литвин, Віктор Балога висловлювалися за запровадження візового режиму для громадян країн ЄС.

А газета “Комерсант” навіть оприлюднила три сценарії найближчих дій керівництва України в цьому напрямку: скасування безвізового режиму, запровадження консульського збору, зменшення дозволеного терміну безвізового перебування з 90 до 30 днів.

Автор цих рядків багато років професійно займається проблемами візової політики. Протягом останніх п’яти років Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України здійснено декілька проектів з моніторингу візової практики Європейського Союзу в Україні.

Результати досліджень свідчать про наявність багатьох проблем з видачею віз, про які доводилось доповідати на численних конференціях, експертних нарадах, засіданнях створеного минулого року Спільного комітету Україна-ЄС з питань імплементації Угоди про спрощення оформлення віз.

Неодноразово доводилося критикувати європейських партнерів за неакуратність у дотриманні взятих зобов’язань. Проблеми дійсно існують, і проблеми непрості, які не можна усунути миттєво.

В той же час останнім часом створено низку важливих інструментів, вміле використання яких дає змогу вирішувати наявні проблеми та поступово рухатися в бік стратегічної мети — повного скасування візового режиму з ЄС.

Одним з них є Спільний візовий комітет, до компетенції якого входить нагляд за виконанням Угоди про спрощення оформлення віз, що вступила в дію 1 січня 2008 року.

Діалог в рамках комітету ведеться непросто, однак українська сторона, залучаючи як державні, так і неофіційні канали спостереження та моніторингу, ретельно вивчає і доводить до європейських партнерів наявні факти невиконання або неповного виконання положень Угоди. Деякі проблеми поки не вдалось усунути, і це прикро.

Але як офіційні дані, так і моніторинг, здійснюваний неурядовими організаціями (у 2008 році створено всеукраїнський консорціум НУО), свідчить про поступове покращення ситуації.

Протягом останнього року зростає як абсолютна кількість виданих шенгенських віз, так і питома вага багаторазових, довгострокових та безкоштовних віз — їх надання регулюється згаданою Угодою та є предметом діяльності Комітету.

Другим інструментом є можливість внесення змін до Угоди про спрощення оформлення віз — виходячи з недоліків, виявлених в ході її реалізації. Українська сторона вже скористалась цією можливістю та внесла відповідні пропозиції, відповідь на які очікується у травні.

Нарешті третім, і найбільш важливим інструментом є так званий “візовий діалог” — переговорний процес між Україною та ЄС, розпочатий у вересні 2008 року, предметом якого є визначення умов та термінів повного скасування віз для громадян України з боку ЄС.

Діалог ведеться в рамках чотирьох робочих груп. Наприкінці березня в Києві відбувались переговори в рамках третьої робочої групи, що опікується питаннями громадської безпеки та внутрішнього правопорядку.

У квітні заплановано засідання інших робочих груп. У червні-липні передбачається ухвалення “дорожньої карти”, тобто переліку конкретних заходів, виконання яких дозволить Україні реально претендувати на зняття візового режиму з боку ЄС.

Тобто, у порівнянні з 2005 роком (коли Україна в односторонньому порядку ввела безвізовий режим для держав ЄС та низки інших країн) досягнуто значного прогресу.

Нині є рішення та механізми, які у 2005 році виглядали зовсім нереальними — адже тоді ніхто про безвізовий режим з Україною офіційних переговорів не вів — про це лише мріяли за кухлем пива.

Успіх візового діалогу залежить не стільки від красномовності дипломатів, скільки від солідарної волі політиків, що відповідають за ухвалення важливих рішень. А між тим політики ведуть справу в інший бік.

Володимир Литвин, який лобіює перехід до практики стягнення візового збору при перетині кордону є братом Голови Держприкордонслужби Миколи Литвина. Оскільки контроль за перетином кордону здійснює саме ця служба, то можна запідозрити певний корпоративний інтерес…

Щоб таких підозр не виникало, Литвину, як голові українського парламенту, варто було б не агітувати за “симетричний” режим, а сприяти розробці та ухваленню низки законодавчих актів (загалом біля 20-ти) в галузі міграційної політики, правоохоронної діяльності, захисту персональних даних, адміністративних та кримінальних правопорушень, які є необхідною умовою запровадження безвізового режиму з боку ЄС.

Міністерство внутрішніх справ на чолі з Юрієм Луценком, ще одним ентузіастом запровадження віз для європейців, свідомо блокує створення в Україні єдиного міграційного органу — установи, яка покликана стати координаційним центром прозорої та некорумпованої державної міграційної політики.

Створення та якісна діяльність такого органу є однією з основних вимог ЄС до країн, що претендують на безвізовий режим.

Як бачимо, особи, які безпосередньо відповідальні за зволікання з реалізацією низки реформ, необхідних для встановлення безвізового режиму з ЄС, а також за формування вкрай негативного іміджу України за кордоном (що також є суттєвим фактором збереження візового режиму), тепер хочуть перекласти відповідальність за свою безпорадність на пересічних туристів, підприємців, науковців, студентів з країн ЄС, які прагнуть бувати в Україні.

Особи, які, завдяки своїм дипломатичним паспортам, вже нині цілком гарантували собі особисто свободу пересування в Європі, тепер хочуть створити перепони для тих європейців, які таких паспортів не мають.

Отже, що мали б робити українські можновладці, якби вони всі, кожен на своєму місці, на ділі, а не на словах прагнули до безвізового режиму з ЄС? Назву лише деякі принципово важливі кроки:

Наведення порядку з видачею закордонних паспортів громадянам, запровадження нового стандарту паспорта з біометричними даними, поборення корупції в паспортній службі, зокрема, унеможливлення видачі паспорту одній людині на різні прізвища та імена.

Створення єдиного міграційного органу в системі виконавчої влади.

Затвердження та імплементація концепції інтегрованого управління державними кордонами згідно стандартів ЄС, простіше кажучи, усунення “дірок” в українських кордонах з пострадянськими країнами.

Посилення боротьби з нелегальною міграцією та торгівлею людьми в тому числі через співпрацю із відповідними органами ЄС.

Підготовка до якісного виконання Угоди про реадмісію з ЄС (вступає в дію 1 січня 2010 року), зокрема, краще оснащення місць тимчасового утримання нелегальних мігрантів, які наразі перебувають у вкрай незадовільному стані.

Запровадження адміністративних покарань за порушення міграційного законодавства ЄС.

Якби за вище означеними напрямками нині спостерігався істотний прогрес, нашим дипломатам було б значно легше вести переговори з ЄС щодо безвізового режиму і завершилися б вони відносно швидко, цілком імовірно, до ЄВРО-2012, як цього прагне офіційний Київ.

Якщо ж українська влада обмежуватиметься лише дипломатичним лобіюванням, необхідні реформи не втілюватимуться, а замість потрібних законопроектів представниками коаліційної більшості (!) вноситимуться проекти на кшталт закону щодо денонсації Угоди про реадмісію з ЄС (автор Геннадій Москаль), то безвізового режиму доведеться чекати ще багато років, а можливо і десятиліть.

І причиною цього буде не ворожість ЄС, який “нас не хоче”, а українська власна некомпетентність, невміння скористатись наявними можливостями, інфантильне прагнення отримати все і одразу.

А тепер щодо справедливості. Бажання покарати винних — це святе. Хочеться, щоб ті, хто знущається над українськими громадянами в консульствах чи блокує швидкий перехід до безвізового режиму для України — постояли в чергах біля українських консульств.

Але правда полягає в тому, що у випадку запровадження візового режиму з боку України вступає в дію пункт 2 статті 1 Угоди про спрощення оформлення віз, де вказано: “У випадку відновлення Україною візового режиму поїздок для громадян ЄС або окремих категорій громадян ЄС, спрощення оформлення віз, що діє в рамках цієї Угоди для громадян України, автоматично, на умовах взаємності застосовуватиметься до відповідних громадян ЄС”.

Зокрема, Стаття 10 цієї ж Угоди встановлює безвізовий режим для власників дипломатичних паспортів. Отже, в будь якому разі власники диппаспортів — як українські, так і європейські — їздитимуть без віз, і не відчують на собі наслідки своїх дій.

Покарають натомість не винуватців негараздів — чиновників та політиків, — а цілком прихильних до України туристів, студентів, науковців, бізнесменів та інших просто доброчесних подорожуючих з Європи, які стали значно більше (в 2,5 — 3 рази!) їздити до України завдяки безвізовому режиму.

Саме вони складають 99,9% частку гостей, а не ті педофіли та маніяки, про яких у непритаманному для європейського службовця тоні намагався говорити Ігор Попов.

Уявіть собі реакцію того ж Попова, якби високий чиновник будь-якої держави країни-члена ЄС публічно змалював би образ українських гостей його країни як повій, жебраків чи вуличних злодіїв (хоч такі й дійсно є серед наших співвітчизників)

Відмова від асиметричної візової політики в даний момент остаточно переконає ЄС в нещирості так званих євроінтеграційних прагнень України.

Адже жодна країна з тих, хто офіційно прагне чи прагнула членства в Європейському Союзі, не вимагає віз з громадян ЄС — незалежно від взаємності.

Асиметрична візова політика практикується такими різними країнами як Туреччина і Сербія, Македонія і Молдова, Грузія та Чорногорія та багатьма іншими.

Приклад Росії тут не годиться саме тому, що Росія не збиралась і не збирається інтегруватись до ЄС — ані повномасштабно, ані навіть “асоційовано”.

Отже, діаметральний реверс візової політики, якщо він відбудеться, сприйматиметься в ЄС як ознака перегляду Україною її стратегічного курсу і ще один вибрик незбагненної унтер-офіцерської вдови, яка вкотре сама себе висікла і фактично зняла з європейського порядку денного потребу хоч якось реагувати на її скиглення щодо “європейської перспективи” та “безвізового режиму”.

Висновки є наступними:

По-перше, відновлення візового режиму для країн ЄС на жодний день не наблизить дня скасування віз для громадян України, а навпаки — може його суттєво віддалити.

По-друге, запровадження візового режиму не зачепить жодним чином тих, хто дійсно причетний до візової дискримінації українців — адже вони користуються дипломатичними паспортами і все одно їздитимуть без віз.

По-третє, громадянам України варто розпізнати чергову пусту кістку, яку їм хоче кинути політикум напередодні виборів, і вимагати, замість розмов про сумнівну “справедливість”, здійснення українською владою практичних кроків, необхідних для повного зняття візового режиму з боку ЄС.

І, врешті українцям слід усвідомити власні європейські інтереси. Одним із найважливіших з них є забезпечення свободи пересування та міжлюдських контактів — як для нас самих, так і для наших партнерів та друзів з інших країн Європи.

Будь-який крок в бік більшої замкненості та створення бар’єрів є кроком не на захист, а на підрив наших європейських інтересів. І якщо ми свій крок назустріч зробили раніше за наших партнерів — то це лише додає нам гідності, а не навпаки.

P.S. Секретаріат президента мовчав кілька днів щодо теми віз для європейців. “Українська правда” звернулася до самого Ігоря Попова для того, щоб з'ясувати позицію секретаріату з цього питання, проте він запропонував звертатися через прес-службу. В прес-службі запропонували зв'язатися з ними щодо інтерв'ю у четвер.

P.P.S. У вівторок вранці з'явилося неофіційне спростування заяв про скасування безвізового режиму для європейців.

Олександр СУШКО