Тільки у нас — знижки 90 відсотків!

Тільки у нас — знижки 90 відсотків!

Модне слово “рейдерство” ввiйшло в наше життя зовсім недавно. Ще рік-два тому, коментуючи чергову спробу захоплення підприємства, правоохоронці одностайно твердили, що йдеться усього лише про майнову суперечку між суб'єктами господарювання. А простим людям від цього, мовляв, ні холодно ні тепло. Нині уже всі розуміють, що це не так, а незаконні зміни власності завжди супроводжуються безробіттям, зниженням доходів та іншими соціальними катаклізмами. Страждає і економіка, а відтак — бюджет держави.

“Двадцять п'ять відсотків захоплених підприємств узагалі зникають і перестають що-небудь виробляти, — розповідає президент Антирейдерського союзу підприємців Володимир Чміль. — Решта суттєво знижує виробничі показники”.

Як заявив на “круглому столі” з питань рейдерства віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців з питань корпоративної безпеки Василь Крутов, кількість незаконних атак на підприємства в Україні сягнула трьох тисяч. Рентабельність такого “бізнесу” просто вражаюча: за десять відсотків від вартості заводу ви можете стати його господарем! За словами пана Крутова, 90 відсотків випадків самовільних захоплень досягають мети, і тільки десять із ста підприємств так-сяк можуть захистити себе від свавілля. Не менше шокують і суми, якими оперують “бізнесмени з чорної дороги”. Так, операції з поглинання в Україні, коли акули бізнесу ковтають своїх менших колег, становлять близько трьох мільярдів доларів. І 60-70 відсотків цих оборудок відносять до “недружнього поглинання”.

А винних нема...

...У класичному розумінні рейдерство, як його сприймають у світі, це усього лиш недружнє поглинання — коли компанію купують усупереч бажанню власника. Таким чином, маємо, можливо, болісний процес, але такий, що цілком і повністю перебуває у межах закону.

Класичний приклад — французька компанія “Арселор”, яку придбала добре відома українцям, а надто працівникам “Криворіжсталі”, індійська фірма “Міттал Стіл”. Спочатку індуси зробили пропозицію французькому урядові, але той відмовився, мовляв, вони надають перевагу російській “Северсталі”. Тоді індуси розпочали діалог з правлінням “Арселору”, але топ-менеджмент також не дав згоди. Після другої невдачі вони втретє повторили свої пропозиції, на цей раз дрібним акціонерам — і таки зуміли поглинути компанію! Вся операція відбулася в рамках правового поля — жодних бандформувань, як це заведено в Україні, озброєних бітами, виламаних дверей і побитих шибок.

На думку аналітиків, рейдерські захоплення в Україні стали гострою соціальною проблемою. Бо за кожним великим підприємством, а саме вони найчастіше стають жертвами нападників, стоять тисячі, інколи десятки тисяч людей. І “передача влади” від директора до директора у нас відбувається не безкровно і цивілізовано, а протистояння затягується на тижні і місяці. Коли завод стає жертвою “штурмових бригад”, страждають його працівники, ситуація набуває розголосу. А якщо трапляється 20—30 таких випадків, країна бачить, що це звичайнісінький “беспрєдєл”, а правоохоронці не реагують.

“За 2005—2006 роки жодна людина в Україні не була притягнута за рейдерство хоча би до адміністративної відповідальності, — каже Володимир Чміль. — Я ж можу надати Генпрокуратурі понад 70 незаконних рішень судів, які стосуються корпоративних прав”.

Україна — не Росія: тут людину можна за 5 тисяч “замочити”!

За оцінкою Василя Крутова, в Україні діє від 30 до 50 рейдерських груп. Експерт з управління активами, голова спостережної ради групи компаній “Тект” Вадим Гриб називає дещо іншу цифру — 5—6 великих формувань, і кожне з них “веде” до десятка підприємств. “Ось вам і тенденція — якщо 50—60 підприємств постійно трясе, то можна зрозуміти, звідки “ростуть ноги” у проблеми, — каже він. — Жертвами стають щоразу інші, замовники ті ж самі. Спробуйте нейтралізувати цих людей і ви самі побачите, що проблема зійде на нуль”.

За переважною більшістю незаконних атак на українські підприємства стоять росіяни. До такої думки схиляється переважна більшість фахівців. “Вони (росіяни. — Авт.) легше сприймають сам процес рейдерських захоплень, — каже Гриб. — Між ними і їхніми українськими колегами величезна різниця у методах роботи. Наприклад, вітчизняні рейдери спочатку намагаються купити пакет акцій підприємства, яке вони хочуть прибрати до рук. Росіяни ж ніколи не витрачають гроші на базовий актив — вони скуповують суди, прокуратуру, міліцію. А потім продукують фальшиві рішення судів, намагаючись змінити директора — і таким чином зменшують затрати”.

Це і є найбільш “беспрєдєльна” схема. Бо українські рейдери таки несуть певні затрати: треба переконати, щоби тобі продали, спробувати домовитись... А тут формула “проти лома нема прийому”: забігли, зайняли кабінети, поставили своїх людей.

“Ми одного разу говорили з російськими рейдерами, як-то кажуть, по душах, — продовжує аналітик. — Вони пішли на відвертість. Кажуть: в Україні добре працювати! У вас “замочити” людину коштує усього 5—10 тисяч доларів, а у нас цілих п'ятдесят! І домовлятися легко — міліція продається, прокуратура продається, суди також. Так і казали, слово честі!”.

Ваша міліція нас береже

Жодне захоплення підприємства не обходиться без правоохоронних органів. Це, так би мовити, головна діюча речовина. “Спочатку купують або начальника райвідділу міліції, або когось із його безпосереднього керівництва — щоб команду спустили, — розповідають адвокати. — Це для них оптимальний варіант: судовий виконавець завжди йде на завод з міліцією. Інколи, щоправда, замовник забігає без судового виконавця — тільки з правоохоронцями. Або ще така схема, практично геніальна і багато разів апробована: група швидко забігає на територію, викидає на вулицю власників — і викликає міліцію. Правоохоронці приїжджають, заходять на територію. І що вони завжди кажуть у такій ситуації? Правильно: ми охороняємо громадський порядок! У перекладі з міліцейської мови на українську це значить: вони виставили шлагбаум і охороняють рейдерів від їхніх жертв, які стоять на вулиці. А невдоволеним кажуть — ідіть у суд! А ми у ваші справи не втручаємося, ми — за громадський порядок!”.

І жодному з правоохоронців чомусь не спаде на думку з'ясувати: а чи не підроблений це, бува, протокол, чи не “липове” у вас, шановні друзі, рішення суду?

Один із найсвіжіших прикладів — рейдерська атака на центральний універмаг у Кіровограді. Директор і трудовий колектив підприємства володіли 65 відсотками акцій. Але знайшовся охочий заволодіти цим майном, і на керівництво почався тиск. Усе було, як завжди: міліція, прокуратура порушувала кримінальні справи, створюючи нервову напругу, щоб люди зламалися і продали акції якнайдешевше. Далі — “російський” сценарій: штурм воріт, переодягнена (!) міліція, суд ухвалює рішення на основі підробного протоколу. “Весь Кіровоград знає, що протокол фальшивий, — розповідає Вадим Гриб. — І тільки суддя, суто формально, цього не знає. Йому принесли документи — що з нього можна питати?! Ніхто цього протоколу в очі не бачив, але на його основі є рішення. А міліція і прокуратура, користуючись цим рішенням, активно підтримує захопників”.

Сфера інтересів рейдерів — уся Україна. І якщо у столиці крутяться більші гроші, то на периферії — менше перешкод для “роботи”. У регіонах точаться бої між місцевими елітами, тож коло людей, які створюють списки заводів для захоплення — надзвичайно вузьке. Найбільш принципові рішення виходять саме з цього кола. Треба захопити? Захоплюємо! Треба зайти? Заходимо! А чого ж боятися — це наша територія?! І якщо ти не прийшов, не узгодив з кимось, як тобі господарювати, як розвиватися, що виготовляти і кому продавати — жити тобі ніхто не дасть. Вільний розвиток ринку існує тільки на папері.

Рейдерська група захопила Кабмін?..

Захистом прав власності нещодавно перейнявся Президент України Віктор Ющенко, видавши указ, який передбачає запровадити за рейдерство кримінальну відповідальність, а Кабмін днями створив міжвідомчу комісію. Тут ми наслідуємо приклад Росії, де створення Комітету із боротьби із самовільним захопленням стало наслідком вольового рішення Володимира Путіна. Щоправда, росіяни підійшли до справи більш фундаментально. Майже два роки Міністерство економіки розробляло концепцію корпоративного управління у країні: вивчали проблеми законодавства, судової системи, ухвалили новий закон про господарські товариства. І, таким чином, трохи зняли напругу.

“У нас такі зміни має ініціювати Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, — переконаний Вадим Гриб. — Це головна дійова особа у цій сфері. Але вона, як і деякі інші органи влади, на жаль, доволі безініціативна: всі чекають, чи запрацює Закон про Кабмін, кого звільнять. І ніхто не переймається ситуацією на ринку, не має наміру намалювати стратегічну лінію виходу із кризи. А не буде цього, ми можемо дійти до абсурду. Умовно кажучи, за нинішнього беззаконня навіть Кабінет Міністрів можна “приватизувати” і продати на аукціоні. Звичайно, буде скандал, суддю посадять. Але, може, хоча би тоді із бандитським переділом почнуть боротися”.

Проблему рейдерства, як вважає Вадим Гриб, треба розглядати у двох площинах: розробка та впровадження корпоративного законодавства, а також виконання чинних норм закону. “З одного боку, ми маємо звичайний бандитизм, який підходить під статті карного кодексу, — підробки документів, фальсифікації, незаконне проникнення на підприємство, насильницькі дії. З іншого — в Україні не існує чітко прописаних правил корпоративної культури. А якщо така проблема є, її необхідно легалізувати. Адже у всьому світі подібні процедури прописані до деталей: якщо існують міноритарні акціонери, то які вони мають права? І як вони можуть захистити своє майно, коли конкурент починає його поглинати? Зазвичай акціонер отримує право продати акції за ринковою ціною, а новий власник зобов'язаний її придбати. Якщо ти хочеш купити, купуй — адже бізнес не зупиниш, — каже Вадим Гриб. — Просто я як дрібний акціонер не маю ставати жертвою чиїхось амбітних планів і втрачати своє майно”.

Як не сумно це усвідомлювати, але ми ще не зовсім цивілізований світ. І якщо держава демонструє повну безпорадність, єдина надія, що капітал, який в Україні останнім часом значно зріс, зможе взяти ситуацію під власний контроль. Адже великим грошам потрібен спокій, а головне гасло мільярдерів — не втратити! Враховуючи, що вартість захоплення в середньому коливається на рівні півмільйона доларів, то будь-яке підприємство, дорожче цієї суми, є у небезпеці. Так що “дикий загін” рейдерів може залетіти і на завод будь-кого із вітчизняних олігархів. І він, дуже ймовірно, виявиться безсилим перед грубим натиском.

Технологія і тарифи рейдерів

Захоплення підприємств включає у себе кілька головних стадій:

1) Розвідка бізнесу — визначення реального фінансового стану на заводі, а не того, який показують у звітах.

Вартість — від 5 до 20 тис. доларів.

2) Оцінка слабких місць клієнта і його реакції на зміну власника — з'ясовування, у кого які покровителі у найвищих сферах і як їх можна нейтралізувати.

Вартість — від 3 до 10 тис. доларів.

3) Розробка схеми захоплення підприємства — із застосуванням сили чи без, нейтралізація судів, міліції, органів влади.

Вартість — від 10 до 30 тис. доларів.

4) Організація захоплення — фальсифікація документів, нейтралізація силових відомств.

Вартiсть — штурм — від 50 до 500 тисяч доларів, нотаріальне засвідчення нотаріусом підписів — 3—5 тис. доларів, зміна записів у реєстрі — 10 тис.

5) Забезпечення акції — порушення кримінальних справ проти певних осіб (підкидання наркотиків, зброї), прослуховування мобільних телефонів, ізоляція осіб без рішення суду, депутатські запити.

Вартість — за домовленістю.

Тепер складіть усе разом і порівняйте з вартістю середнього підприємства. І вам стане зрозуміло, чому будь-які ризики у цьому “бізнесі” не зупиняють бандитів.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ