“Згинуть наші воріженьки... Або стануть друзями”

“Я дуже хочу, щоб уряд переміг кризу. Я не хочу боротися з урядом — я хочу боротися з кризою! Зможе уряд перемогти — стане героєм. Не зможе — значить, буде питання. Я дуже хочу, щоб уряд став героєм”.

Іще недавно почути такі слова на адресу Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко з вуст Ріната Ахметова можна було хіба що в страшному сні. Здавалося б, між цими двома діячами лежить бездонна прірва — протилежні бізнес—інтереси, політичні погляди, риторика... І раптом у розпал боротьби “регіоналів” зі “злочинним урядом Тимошенко”, який “усе провалив і заводить Україну в дедалі глибшу кризу”, один із головних фінансистів ПР підставляє Прем’єр—міністру своє чоловіче мільярдерське плече. А щоб у журналістів не залишилося жодних сумнівів у тому, кому саме ця підтримка адресована, підтверджує: йдеться саме про чинний уряд, Юлії Володимирівни. “Дуже хочу, щоб саме цей уряд переміг кризу і виявився вищим за неї, щоб аргументів для перемоги було більше”, — переконував днями Ахметов пресу після саджання дерев біля стадіону “Донбас—арена”. І закликав “великий бізнес, фонди, опозицію” “об’єднати зусилля для того, щоб допомогти подолати кризу”. “Мені здається, головне завдання — щоб український народ відчув упевненість і в сьогоднішньому, й у завтрашньому дні. Я не можу бажати іншого, тому що цей уряд бореться з кризою для блага українського народу”, — запевнив “господар” Донецького краю.

Варто розібратися, що стоїть за такою метаморфозою пана Ріната.

Як це роблять “донецькі”

Народ у нас загартований медоточивими запевненнями політиків у палкій до нього любові, тож навряд чи повірить у те, що затяті опоненти раптом вирішили відкинути всі свої суперечки тільки заради народного блага. Бо самі ж політичні мужі і жони вже не раз доводили: хоч би якими щирими були їхні розповіді про тяжку працю задля загального добробуту, визначальними у вчинках і словах насправді є винятково власні добробут та інтереси. Звісно, не є винятком і несподівана переорієнтація Ріната Ахметова. Аналітики однозначно називають причиною “полюбовних” заяв Ахметова щодо Тимошенко події навколо ВАТ “Дніпроенерго”.

24 березня акціонери однієї з найбільших енергогенеруючих компаній Східної Європи, ВАТ “Дніпроенерго” зібралися на збори. Участь у яких узяли як представники держави в особі НАК “Енергетична компанія України”, так і найбільші приватні акціонери — представники інтересів Ріната Ахметова. Раніше збори було складно провести саме через конфлікт між цими двома групами акціонерів — держава наполягала на тому, що “ЕКУ” належить 76,04% акцій “Дніпроенерго”. Однак цього разу “Енергетична компанія України” несподівано погодилася з тим, що виступатиме як власник пакету 50% +1 акція.

Після цього результати зборів сенсацією вже не назвеш: фактично повний контроль над ВАТ “Дніпроенерго” отримала Донбаська паливно—енергетична компанія (ДПЕК), яку пов’язують з Ахметовим. Акціонери затвердили зміни у керівних органах “Дніпроенерго”, переобравши склад наглядової ради (у якій, щоправда, держава отримала більшість і посаду керівника), правління, котре очолив представник інтересів ДПЕК, та ревізійної комісії. Був також призначений новий реєстратор акціонерного товариства — замість “Укрнаф­тогазу” збори акціонерів передали цю місію “Промінвестбанку”, лобійованого компанією Ахметова.

Метаморфози з пані Юлією та навколо неї

Так безболісно й швидко завершилася “війна не на життя, а на смерть”, яку вела проти збільшення частки Ахметова в “Дніпроенерго” Тимошенко. “Дніпроенерго” буде повернуто державі” — це гасло у передвиборчій кампанії БЮТ його лідерка промовляла дуже переконано — як свого часу на Майдані скандували: “Бандитам тюрми!”.

Пані Юлія барвисто розписувала, що внаслідок “класичної схеми махінацій”, за якої під контроль донецького олігарха перейшло понад 40 відсотків акцій ВАТ, “тепер Ахметов вирішуватиме, яку ціну виставити на кіловати електроенергії для населення, — чим швидше крутяться електричні лічильники, тим стрімкіше поліпшується життя “регіонала”, який контролює найбільшу генеруючу компанію на сході країни”.

Ахметов спростовував гнівні звинувачення Тимошенко, але рівно рік тому їх підтвердила й вища судова інстанція держави. 8 квітня 2008—го Господарська палата Верховного Суду України визнала незаконними всі рішення зборів акціонерів ВАТ “Дніпроенерго” від 27 серпня 2007 року. Тобто констатувала той факт, що додаткову емісію акції “Дніпроенерго” провели незаконно. Окрім того, суд підтвердив, що державі належить пакет акцій у 76,04%.

Але в українському політикумі там, де майорять власні інтереси, державні завжди відходять на другий план. Особливо якщо йдеться про інтереси такої амбітної людини, як Юлія Тимошенко. Скажімо, свого часу про її ненависть до Віктора Медведчука ходили легенди — тепер “кулуари” шепочуться про те, як Юлія Володимирівна лобіює свого цінного консультанта в уряд. І ось у колі друзів опинився Рінат Ахметов, а разом із ним — і шмат Партії регіонів, підтримка якої леді Ю ой як не завадить. Хто і що буде далі? Варіантів — безліч, і у випадку з Тимошенко відкидати не можна жоден.

До речі, деякі народні депутати з інших підгруп Партії регіонів, опитані “УМ” “не на диктофон”, кажуть: весняний наступ опозиції виявився немасовим і непереконливим ще й тому, що своїх однопартійців відмовився підтримувати могутній Рінат Ахметов. А чому він став на бік уряду — вам і так має бути зрозуміло...

Небезпечний прецедент

А поки Прем’єр та її нові друзі працюють на забезпечення власних інтересів, в Україні триває криза. Якою, як свідчить ситуація з “Дніпроенерго”, Тимошенко займатися ніколи. Зрештою, замість дбати про підйом економіки, можна скористатися кредитом Міжнародного валютного фонду. От тільки чи погодиться МВФ і далі дотувати Україну, не бачачи обіцяних економічних реформ?

Але якщо попереду — вибори (до того ж, імовірно, подвійні), під які треба встигнути домовитися з усіма, хто може підтримати, вже нема часу дбати про міжнародний імідж держави. А він після таких оборудок, як у лідерки БЮТ із новим прихильником уряду Рінатом Ахметовим, м’яко кажучи, не покращується. Коли глава виконавчої влади в інтересах окремих олігархічних угруповань ігнорує рішення вищої судової інстанції, для цивілізованих америк і європ це виглядає дико. Не кажучи вже про те, що внаслідок такого безправ’я міноритарні акціонери будь—якого ВАТ тепер ніколи не можуть відчувати себе захищеними навіть у суді, розуміючи: якщо втрутиться політика, то вже буде зовсім не важливо, на чиєму боці правда...

Зоряна КРІТ