Україні конче необхідна ринкова ціна на газ

Розрахунки щодо рівня цих цін, які, зокрема, наведено в цій статті, свідчать, що наше приниження не є, і ніколи не було виправданим навіть з економічного погляду: “справедливі” ціни на газ та транзит є вигідними для України.

Сподіваємося, що ця публікація сприятиме позитивному вирішенню проблем у переговорах щодо постачання та транзиту російського газу.

Аналіз позиції української сторони

Ми вважаємо за необхідне звернути увагу на серйозні проблеми у позиції, яку українська сторона задекларувала у переговорах з РФ, а також запропонувати шляхи вирішення цих проблем.

Ціна на імпортований газ

Варіант, який наразі пропонується українською стороною (ціна в Німеччині мінус вартість транспортування від кордону РФ до кордону Німеччині, не є оптимальним для України, і він не відповідає європейським принципам ціноутворення.

Здається, що українська сторона потрапила під вплив риторики “Газпрому” (т. зв. “framing”): “Газпром” почав нав'язувати цей підхід, коли ціни в Німеччині постійно зростали, а ставка транзиту територією України була зафіксована на необґрунтовано низькому рівні.

Зараз може скластися враження, що цей підхід не є вигідним для “Газпрому” з огляду на падіння цін в Європі, а Україна може використовувати зброю російської компанії проти неї самої.

Проте по-перше, аргумент, що “Газпром” сам використовував цей “неєвропейський” принцип, ще не робить його ані ринковим, ані обґрунтованим. Росіяни зможуть і далі апелювати до ціни середньо-азійського газу. А Європейський Союз може такого аргументу не зрозуміти, бо це не відповідає домінуючій практиці.

По-друге, ціна в Німеччині, на яку посилається українська сторона, не є однозначною. З одного боку, мабуть, найбільш “ринковими” є ціни у біржових ф'ючерсних контрактах, і вони свідчать про те, що ціна російського газу на кордоні Німеччини на 2009 рік становить 256 доларів за тис. куб. м.

З іншого боку, в Європі переважають не ф'ючерсні, а довгострокові контракти. Нажаль, ціни за ними не є публічно доступними, а їх аналіз ускладнюється тим, що контракти можуть містити масу істотних умов, які безпосередньо впливають на ціну. З публічних джерел можна отримати окремі “шматки” інформації, але перевірити їх, або скласти “всю картину”, практично нереально.

Так, наприклад, МВФ наводить дані , що ціна російського газу за довгостроковими контрактами доходила до 577 доларів у листопаді; “Газпром” стверджує, що у першому кварталі 2009 року “європейська! ціна становитиме 418 доларів, але в середньому по року вона складе 280 доларів, згідно з заявою заступника голови правління “Газпрому” А. Медведєва від 18 грудня 2008 року.

По-третє, ключовим питанням щодо використання цін у Німеччині для визначення цін в Україні є вартість транспортування газу від кордону РФ до кордону Німеччини.

Видається абсолютно нелогічним, чому українська сторона стверджує, що поточна ставка транзиту є заниженою принаймні удвічі (порівняно з “середньоєвропейською” за її розрахунками), але використовує цю саму ставку при відніманні вартості транзиту від цін на газ у Німеччині.

Якщо ж застосовувати цю “середньоєвропейську” ставку, то від ціни газу на кордоні з Німеччиною треба віднімати принаймні 78 доларів. Якщо використовувати ціни ф'ючерсних контрактів на кордоні з Німеччиною, то ціни на кордоні РФ дорівнюватимуть 178 дол. за тис. куб. м.

Набагато більш економічно обґрунтованим, повною мірою відповідним справжнім європейським принципам довгострокових контрактів, є визначення ціни на імпортований газ із формули, яка б враховувала ціни на альтернативні енергоносії на ринку імпортера, тобто України (а не Німеччини).

За нашими розрахунками така ціна наразі становить 134 долари за тис. куб. м. У майбутньому така ціна має індексуватися відповідно до зміни ринкових цін на альтернативні енергоносії — компоненти “формули” (мазут та вугілля).

Свого часу “Газпром” був проти застосування такого підходу у ході обговорення з “Нафто газом”. Його аргументи стосувалися “неринковості” цін на мазут та вугілля в Україні. Наразі цей аргумент не є вагомим — у формулі застосовуються експортні ціни на енергетичне вугілля, а ринок нафтопродуктів в Україні якщо й монополізований, то російськими нафтовими компаніями.

До речі, підхід “Газпрому” до “формули” визначення ціни також не був достатньо обґрунтований.

Використовуючи слово “формула” як магічний символ “автоматичної ринковості” своїх пропозицій, “Газпром” нелогічно включав у “формулу” для України газойль, який не впливає на її енергобаланс; волюнтарно ставив коефіцієнти, які сам не міг пояснити; жонглював періодами (квартал, півріччя, 9 місяців) залежно від кон'юнктури, підмінював поняття — “середньозважена величина” на “лаг” тощо.

Враховуючи, що російська сторона активно пропагувала таку “перекручену”, але впевнену позицію, а українська або відмочувалася, або повторювала за “Газпромом”, то точка зору “Газпрому” ставала де-факто стандартом, і вже в такому вигляді надавалася громадськості.

Ніхто не каже, що зламати ситуацію, переконати або “вплинути” на “Газпром”, змінити інерцію суспільного сприйняття — легко. Але різниця між економічно обґрунтованою ціною у 134 дол. та ціною навіть у 201 долар, яку наразі пропонує українська сторона, є надто великою, щоб її ігнорувати: 3,4 млрд. дол. на рік (за умови імпорту 50 млрд. куб. м).

Окремо треба розглянути “поетапний перехід протягом трьох років”, який передбачено в міжурядовому меморандумі. Зрозуміло, технічно можливо виставити будь-який відсоток знижки від економічно обґрунтованої ціни на наступні три роки.

Але чи варто це робити, адже, по-перше, через стрімке падіння цін на енергоносії, обґрунтована ціна для України і так має бути значно нижчою за поточну, а по-друге, на відміну від РФ, в Україні зиск пропорційного заниження цін на імпортований газ та транзит розподіляється несправедливо: його отримують переважно приватні підприємства, а доходи недоотримує державна компанія.

Також зазначимо, що, нажаль, коли це стає йому вигідно, “Газпром” використовує середньо-азійський газ, як “убивчий”, на його думку, аргумент щодо вартості газу для України. Мовляв, “Газпром” закуповує його дорожче, ніж за 301 долар (навіть точні ціни не називають), а потім застосовує “дзеркальну” ставку транзиту, і виходить ціна для України.

При більш-менш прискіпливому розгляді цей аргумент не витримує критики. По-перше, Україна не доручала “Газпрому” закуповувати для неї цей газ. Виходячи з задачі монополізації джерел постачання газу в умовах його дефіциту в Європі (і навіть в Росії), та користуючись слабкістю української сторони, РФ усунула Україну від участі навіть у переговорах щодо закупівлі цього газу.

По-друге, оголошені “Газпромом” ціни не можуть бути перевірені, зокрема, щодо наявності “зустрічних товарних” поставок — Україна і сама може навчити будь-кого, як постачати “дуже дорогі” калоші, або будувати невидимі мости в обмін на газ.

По-третє, тема “транзиту” середньо-азійського газу в Україну давно же висвітлена в ЗМІ: ці віртуальні “заміщення” газу, не менш віртуальні “відстані транспортування” тощо “Газпром” може продовжити використовувати як аргумент тільки за умов активної допомоги з боку української сторони.

Висновок: найбільш ринковою та економічно обґрунтованою є ціна імпортного газу, розрахована за формулою, відповідно до європейської практики, на основі енергетичного балансу України. Вона становить 134 дол. за тис. куб. м. Поетапність переходу до такої ціни не має сенсу, отже вона має бути застосована з 1 січня 2009 року і в подальшому індексуватися згідно з зазначеною формулою.

Олександр КОВАЛКО

Юрій ВІТРЕНКО