Гірничорудна галузь: проблеми та... проблеми

За умов гострої нестачі власних коштів для підтримки виробничих потужностей та оновлення фондів, постійного зростання податкового навантаження фінансове становище більшості підприємств з урахуванням кредиторської заборгованості і дефіциту власних обігових коштів асоціація характеризує як несталий, незважаючи на деяке поліпшення фінансово-економічного становища завдяки проведенню економічного експерименту в 1999-2001 роках.

Спрацювання основних фондів підприємств “Укррудпрому” сягає 70%

Особливо тривожить асоціацію стан основних виробничих фондів як фундамент для безпечного виробництва та досягнення високої якості товарної продукції. Обладнання і технологія виробництва, які були введені в експлуатацію ще в 70-80-х роках минулого століття, фізично та морально застарілі, що не дає змоги випускати конкурентоспроможну продукцію та призводить до збільшення травматизму і аварій на виробництві.

Стан основних виробничих фондів гірничодобувних підприємств України, що об'єдналися в асоціацію “Укррудпром”, оцінюється як критичний. На 1 січня 2004 року середнє спрацювання основних виробничих фондів цих підприємств становило 69,2%, у т. ч. активної частини фондів — 76,5%. До того ж значну частину устаткування експлуатують з терміном служби, що перевищує нормативний.

Тільки на відновлення основних виробничих фондів для досягнення загальноприйнятого у світовій практиці 50%-го спрацювання протягом десяти років потрібні додаткові капітальні інвестиції щонайменше 2,3 млрд. гривень та щорічне їх введення на суму не менш як 650-700 млн. гривень на рік (у 2003 р. — 379 млн. грн.).

До 1991 року капітальне будівництво в гірничорудній галузі на 70% фінансувалося централізовано з коштів бюджету, обсяг щорічних капітальних вкладень по залізорудних підприємствах Кривбасу становив близько 350-400 млн. доларів (в середньому 50-60 млн. дол. на рік на підприємство), що становило 20-25% середньорічної вартості товарної продукції і забезпечувало підтримку виробничих потужностей на високому рівні та відповідало світовому рівню питомої ваги рефінансування на поновлення основних виробничих фондів.

Інвестиції в 2005-2010 роках мають зрости втричі

Капітальні вкладення на тонну виробництва товарної залізорудної сировини по ГЗК у 1990 році становили 3,56 доларів, а по залізорудних підприємствах загалом — 4,0 доларів на тонну. З 1991 року цей показник щорічно зменшується: 1999 рік — 1,85 доларів на тонну, 2000 рік — 1,49 доларів, 2001 рік — 1,28 доларів, 2002 рік — 1,09 доларів. Лише в 2003-2004 роках сталося деяке поліпшення — 2,02 та 2,20 доларів відповідно.

Значною проблемою, стверджують в “Укррудпромі”, є розвиток сировинної бази підприємств. Хронічне недовкладення коштів стало причиною проблем з видобутком руди і на відкритих гірничих роботах у кар'єрах, і на підземних у шахтах. Проблемами мінерально-сировинної бази, що істотно впливають на ефективність діяльності підприємств, є значне відставання розкривних робіт на підприємствах з відкритим способом розробки, гірничокапітальних, гірничопідготовчих робіт на підприємствах з підземним способом розробки родовищ; постійне погіршення гірничо-геологічних умов видобутку мінеральної сировини, що потребує постійного збільшення капітальних вкладень та витрат на підготовку до експлуатації горизонтів замість тих, що вибувають і в шахтах, і в кар'єрах, застарілі кондиції на мінеральну сировину.

Постійне щорічне зниження гірничих робіт за підземного відпрацювання запасів призводить до щорічного зростання собівартості видобутку руди на 2,4-2,7%, а на відкритих гірничих роботах — до щорічного зростання собівартості концентрату від 2,2% до 3,4%.

За період 1991-2003 років створилося відставання розкривних робіт на кар'єрах в обсязі 280-300 млн. куб. м, що призвело не тільки до втрати балансових запасів руди, а й до збільшення небезпеки під час її видобутку. На ліквідацію відставання треба віднайти щонайменше 3,0 млрд. гривень додаткових коштів (по 300,0 млн. гривень щорічно протягом десяти років).

Додаткові кошти — 0,6-0,7 млрд. гривень — на найближчі три роки необхідні і для підвищення якості залізорудної сировини. Загалом, з урахуванням недовиконання програми інвестицій у 2001-2004 роках, інвестиції в основний капітал на 2005-2010 роки мають становити 7,7-7,8 млрд. гривень, або 1,55 млрд. гривень щорічно (в середньому не менш як 220-230 млн. гривень на рік по кожному підприємству, тобто їх треба збільшити втричі до очікуваних у 2004 році — 527,0 млн. гривень.

Єдине джерело розвитку — власні кошти

За неможливості залучення позикових інвестицій єдиним джерелом оновлення основних фондів та розвитку є власні кошти підприємств, а це — амортизаційні відрахування та чистий прибуток підприємств. У зв'язку з великим спрацюванням основних фондів база для нарахування амортизації від залишкової вартості є невеликою. За даними асоціації, в 2003 році сформовані власні джерела капітальних інвестицій становили лише 451,7 млн. гривень, у т. ч. амортизаційні відрахування — 346,5 млн. гривень та чистий прибуток — 105,2 млн. гривень.

Тобто нестача власних коштів від потрібних становить щонайменше 1,1 млрд. гривень щорічно. Оскільки амортвідрахування є величиною відносно постійною, то нестачу коштів, зазначають автори дослідження, можливо компенсувати лише за рахунок значного збільшення чистого прибутку, тобто через підвищення цін на товарну продукцію в періоди, сприятливі для підприємств за кон'юнктурою цін на світовому ринку.

Втрати підприємств від збільшення платежів за надра — 60,0 млн. гривень.

Є й інша обставина, яка заважає розвитку галузі. За останні роки не тільки не було впроваджено специфічних пільг, що супроводжують гірничодобувну діяльність у ринковому середовищі, а постійно приймають рішення про збільшення податкового тиску на підприємства галузі, зазначають автори дослідження. Гірничодобувні підприємства, перебуваючи в єдиній державній системі оподаткування, несуть додаткове податкове навантаження порівняно з іншими галузями господарства у вигляді ресурсних платежів: за геологорозвідувальні роботи, за надра, за розміщення відходів за відсутності маловідходних технологій, які постійно збільшуються. Так, гірничодобувні підприємства Кривбасу щорічно сплачують податки, пов'язані з користуванням надрами, у сумах, що становлять близько 2 відсотків вартості товарної продукції (55-62 млн. грн.).

Втрати гірничодобувних підприємств ДАК “Укррудпром” від сплати платежів за надра, збільшених удесятеро Законом “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, становитимуть близько 60,0 млн. гривень і для компенсації цих втрат у підприємств немає іншого виходу, як підвищити ціни на свою продукцію.

Перехід на орендні платежі за землю, які закон з 1 січня 2005 року передбачає збільшити у 40 разів щодо чинного податку на землю, може призвести до збиткової роботи усіх без винятку гірничодобувних підприємств або, знов-таки, до значного зростання цін на їх продукцію.

До того ж, наголошують в “Укррудпромі”, нехтування специфіки роботи гірничодобувних підприємств, спроби введення науково необґрунтованих нормативів плати за користування надрами (у т. ч. і за розміщення відходів) призводять не до збільшення платежів у бюджет, а до постійного накопичення негативних наслідків та вже призвели до створення зон екологічного лиха практично в усіх гірничодобувних регіонах.

Якість продукції та новий рік

Утім, за даними, які наводить “Укррудпром”, попри це, останні 11 років відбувається постійне, хоч і незначне, збільшення якості залізорудної сировини. У 1991 році якість концентратів становила (по Україні) — 64,70% Fе. У 2004 році — 64,79% Fе. Якість руди підземного видобутку збільшилася з 56,90% Fе у 1991 році до 58,95% Fе у 2004 році.

Водночас — і на це автори дослідження звертають особливу увагу — металурги щороку збільшують на 1-3% норми використання залізорудної сировини на тонну чавуну. (На думку експертів, до зростання норми використання залізорудної сировини на тонну чавуну призводять застарілі технології та обладнання низки вітчизняних меткомбінатів. — Авт.). Тільки за рахунок цього чинника в 2005 році, як зазначають в асоціації, потрібно збільшити поставки на внутрішній ринок на 1,7 млн. тонн.

У 2005 році плановано поставити металургам 40,3 млн. тонн залізорудної продукції замість 36,0 млн., очікуваних у 2004 році. На експорт передбачаються поставки у 16 млн. тонн, що менше на 1,9 млн. тонн. У зв'язку з цим в “Укррудпромі” впевнені: регулювання збуту залізорудної продукції для забезпечення пріоритетних поставок на внутрішній ринок вельми ефективно можна здійснювати за рахунок ліцензування експорту, без запровадження додаткових обмежень.

Відповідно до заяви металургійних підприємств України асоціацією розроблено варіант балансу поставок залізорудної сировини, що його орієнтовано на виробництво в 2005 році 32,8 млн. тонн чавуну. Обчислено також баланс для виробництва 34,4 млн. тонн чавуну. Ці варіанти балансів, як повідомляє “Укррудпром”, направлено до “Металургпрому” та в уряд для прийняття остаточного рішення.

Хто заплатить за Fе?

Загалом проблема підвищення якості, на думку “Укррудпрому”, має міжгалузевий характер та потребує комплексного вирішення.

Металургійні підприємства через низьку якість залізорудної сировини щорічно перевитрачають тільки коксу на 17-18 млн. доларів і недодають чавуну на 100-110 млн. доларів. Але досягти світового рівня якості можливо лише за умов комплексного виконання заходів з відновлення основних виробничих фондів та вдосконалення або заміни наявних застарілих технологій і обладнання.

Так, підвищення вмісту заліза у концентраті на відсоток призводить, крім додаткових витрат, до зменшення його виходу (кількості) на 0,6-0,8%, але дає значний позитивний ефект у доменному виробництві. Як зазначають в асоціації, при цьому гірничорудні підприємства зазнають витрат, які не будуть компенсовані доплатами споживачів за підвищення вмісту заліза.

На думку “Укррудпрому”, враховуючи необхідність значних капітальних інвестицій для істотного підвищення якості товарної продукції, потрібно на рівні мінпромполітики та Мінекономіки вирішити питання створення механізму компенсації витрат виробникам, пов'язаних з підвищенням якості металургійної сировини, у т. ч. вмісту заліза в підготованій сировині гірничорудним підприємствам з боку споживачів.

Втрати бюджету від експорту чавуну — 25,0 млн. доларів на рік

Але головне, на що звертають увагу фахівці “Укррудпрому”, — на державному рівні так і не визначено стратегію розвитку гірничо-металур-гіиного комплексу. Розвиток галузі, попри прийняту програму, по суті, відбувається спонтанно.

Проектом національної програми розвитку ГМК до 2010 року, розробленої ще в 2001 році і схваленої Кабінетом Міністрів України в серпні 2001 року, але так і не затвердженої Верховною Радою, було передбачено щорічне виробництво чавуну на рівні 26 млн. тонн, але вже в 2002 році вироблено 27,6 млн. тонн, у 2003 році — 29,6 млн. тонн, а у 2004 році очікується близько 30,8 млн. тонн. Середньорічні темпи зростання виробництва чавуну за 7 років (з 1998 р.) становлять 7,3% проти 6,2% темпів зростання виробництва залізорудної сировини.

За період 1991-2004 років з України було експортовано 18,24 млн. тонн чавуну, для виробництва якого було спожито 37,0-38,0 млн. тонн залізорудної сировини та вироблено 166,0-167,0 млн. тонн твердих відходів, які залишилися в Україні.

З 18,24 млн. тонн чавуну можна було б виробити 17,5 млн. тонн прокату, експорт якого приніс би Україні валютну виручку на 1,7 млрд. долларів більше, ніж від експорту чавуну. Потенційні втрати бюджету за цей період від експорту чавуну орієнтовно оцінюють у 340,0-350,0 млн. долларів, або до 25,0 млн. долларів щорічно.

Дмитро ФЕДЧЕНКО (Кривий Ріг)