Літаки — у третю чергу

Це тільки на словах Партія регіонів — найкращий друг і брат Росії. Як тільки мова заходить про гроші або про конкуренцію — ба навіть лише про загрозу конкуренцією з боку росіян, поведінка регіоналів змінюється кардинально. Тоді до “брата” вони обертаються таким... обличчям, якому позаздрить будь—який “бандерівець” з агітпропівських карикатур у журналі “Перець” доби розвиненого соціалізму.

От, скажімо, В’ячеслав Богуслаєв. На другому сепаратистському з’їзді в Сіверськодонецьку 1 березня ц.р. саме йому було надано честь зачитати “доповідь” про втрати військово—промислового комплексу України від вступу до НАТО. Лейтмотивом його дещо невиразної промови було: “Росія від нас відвернеться, не буде замовлень”. Ну, і таке інше. А ось як поводиться контрольоване нардепом від славнозвісної “донецької” партії ВАТ “Мотор—Січ” у нашій економічній реальності.

Є на Луганщині Первомайський механічний завод (ПМЗ). Майже сорок років виробляє він може не найскладнішу, але дуже високоточну продукцію для радянських, а з певного часу — для російських та українських літаків і ракет (про всю номенклатуру не скажу, але керовані сопла для знаменитих комплексів С300 тут уміють виготовляти). Не будемо просторікувати про те, як виживав завод у 90—ті, а в 2001—му його співвласниками стали ЗАТ “Корпорація ФЕД” та київське ТОВ “Машсервіс”. Що стосується ФЕДу, то ПМЗ, власне, і створювався свого часу як підрозділ знаменитого харківського об’єднання, але якось так склалося, що він отримав лише 30% акцій заводу — решта потрапила до рук киян.

Торік контроль над ТОВ “Машсервіс” здобула керуюча компанія “Афіна Паллада” із Росії, під управлінням якої знаходиться 16 тамтешніх машинобудівних заводів. Отримавши ще й сімнадцятий, москвичі виявили бажання вкласти в нього гроші, причому чималі. Як розповів голова “ВАТ ПМЗ” Володимир Солодилов, перший транш мав скласти 12 млн. грн. — із загальних 28. Рішення про внесення грошей на рахунок заводу з початком нового, 2008 року було ухвалене на зборах акціонерів ще 30 листопада торік, але чомусь представники ФЕДу, як висловився Володимир Миколайович, “завалили суди позовами”. Утім зрештою харківський співвласник погодився, але з умовою перенести перший платіж на лютий.

Наступне зібрання відбулося лише 3 березня — за два дні після “блискучого” богуслаєвського виступу на СС—2. Про нього я нагадую тому, що на цей час ФЕДівський пакет якимось чином перейшов під контроль ВАТ “Мотор—Січ”. Тому питання інвестицій взагалі не розглядалося — його перенесли на місяць. І ось 3 квітня — нові збори, і тепер уже повноважні представники “Мотор—Січі” голосують категорично проти російської інвестиції.

— Я намагався дізнатися про наміри представників цього потужного підприємства, — сказав Володимир Солодилов, — але мені лише сказали: “Ми зацікавлені у вашому заводі” — і все.

На запитання, чому при такому співвідношенні пакетів власник, який володіє контрольною його частиною, взагалі зважає увагу на “молодшого”, Володимир Миколайович відповів якось туманно. Мовляв, за певних обставин ці 30% у руках можуть перетворитися на 56%, а росіяни вимагають повної гарантії того, що залишаться на ПМЗ господарями. Гарантії ж ніхто не дає...

Хоч би там як, але колектив заводу, який тільки—тільки вийшов із чорної смуги, всерйоз налякала перспектива надто швидко промайнути світлу смугу своєї біографії. До того ж голова правління доволі обґрунтовано виклав причини, через які завод може як не повністю зупинитися, то, як мінімум, почати радикальне скорочення працівників. Зокрема це необхідність замінити систему опалення на заводі. Якщо з нового 2009 року газ подорожчає до обіцяного рівня 300 доларів за тисячу кубів, нинішніх обсягів виробництва елементарно не вистачить на зарплату. Але головне — “ситуація на ринку авіатехніки докорінно змінюється”.

Можна припустити, що запоріжці побоюються, що із внесенням інвестицій відбудеться емісія акцій (статутний фонд ПМЗ — усього лише 10,75 млн. гривень), і після перерозподілу на користь російської компанії їхня доля зменшиться до рівня, коли вони вже зовсім не зможуть впливати на прийняття рішень. Але в такому разі чому б могутньому ВАТ “Мотор—Січ” самому не внести грошенят? На паритетних засадах? Якщо ж вони цього не збиралися робити, стає геть незрозумілим, навіщо запорожцям узагалі було сюди влізати.

Утім, одне логічне пояснення таки є: в керівництві “Мотор—Січі” сидять палкі прихильники НАТО і затяті вороги “москалів”. І борються вони з ними, на відміну “помаранчевих” балакунів, ґрунтовними економічними методами.

Михайло БУБЛИК