Післязавтра

Або літак плануючий на місто-мільйонник, чи потяг, але вже не з фосфором, а чимось більш вибуховим. Або, не приведи Боже, черговий реактор. Кількість жертв — лише цифри статистики. Головне — це можливість можновладцям в черговий раз довести пересічним громадянам свою відданість батьківщині.

Вони настільки відірвалися від реалій життя, вважаючи, що вирішення нагальних проблем держави можна замінити віртуальними PR-рішеннями. Дніпропетровськ став “рубіконом”, який нагально показав жахливість реального стану справ в Україні. Та найстрашніше полягає у тому, що кожен з можновладців не стільки опікувався долею постраждалих мешканців, скільки шукав підстав для отримання додаткових процентів рейтингу.

А потім — вже відпрацьований на трагедіях у інших регіонах бюрократичний механізм: пошук та порятунок постраждалих від вибуху, виділення коштів зі спеціального фонду уряду, відкриття кримінальної справи тощо. Але ж від цього, країна не стане безпечнішою.

За останні дві доби вже достатньо пролунало заяв щодо необхідності повернення під державний контроль енергорозподільчі мережі. Але ж давай пригадаємо, що два роки тому у Луганську сталася аналогічна трагедія. 2 лютого 2006 року у Луганську внаслідок вибухів було зруйновано 2 житлових будинки, 8 осіб загинуло, а 17 було поранено. Ситуація дуже схожа, але тоді провину за те, що відбулося покладали на ДК “Газ України”. Тодішнє керівництво достатньо чітко визначило реальні причини, що вже не перший раз призводять до вибухів побутового газу.

Причину вибуху варто шукати не тільки у технічних причинах, але й у системних. Трубу, яка розірвалась, було закладено у 1961 році. Водночас на заміну даної труби, та ще 60% їй подібних немає коштів. У зв’язку з цим необхідно ставити питання щодо підвищення тарифів для населення. Якщо ж підвищення тарифів для населення держава не забезпечить, газовики пропонують субсидувати переоснащення мереж з бюджету. У іншому випадку, на думку “Газу України”, подібних небезпечних газових труб буде становитися ще більше.

Що змінилося за останні два роки? Нічого, окрім статистики, що за цей період значно збільшилась прикладами техногенних НП. Газопроводи постарішали на 2 роки, умови їх експлуатації ще більше ускладнились. Тарифна політика держави не змінилася ні на йоту, й тарифи залишаються на тому ж самому економічно необґрунтованому рівні. На державному рівні й досі відсутня програма відновлення та реконструкції мереж й джерела фінансування. Та найбільшою проблемою для всіх газорозподільчих підприємств лишається питання фінансових стосунків з тим же самим ДК “Газ України”, який може спізнитися з розрахунками за про транспортований підприємствами газ. На кожному ВАТі це своя сума, але загалом по галузі це 3-4 мільйони обігових кошті, які не перераховуються державною компанією по 3-4 місяці. Наразі, ці мільйони й складаються у загальний борг держави перед власниками газорозподільчих підприємств, які, в свою чергу, не в змозі виконувати навіть поточні ремонти, не кажучи вже про реконструкцію та відновлення мереж.

Чи є варіанти запобігти ще одному “Дніпропетровську”? Безумовно є. І знову ж таки шляхів два. Перший, це докорінна зміна існуючої системи у сфері газо розподілення в Україні. Зокрема, це передача газопроводів у концесію господарюючим суб’єктам при збереженні права власності держави на газорозподільчі мережі. На думку секретаря Ради національної безпеки та оборони Юрія Продана Україна має вивчити можливість передачі газорозподільчих мереж газопостачальним компаніям. Про це він заявив на брифінгу у понеділок після наради за участю Президента Віктора Ющенко, віце-прем’єр міністра Андрія Клює ва та секретаря РНБО Івана Плюща.

На його думку, сьогодні більшість облгазів не виконують сої зобов’язання щодо модернізації газових мереж та не несуть за це відповідальності. Одним из виходів у такій ситуації, на думку учасників наради, є передача мереж у концесію на прозорих умовах. Продан не виключив, що передача в концесію може відбуватися на конкурсній основі. Але, пан Продан вважає, що “для цього необхідний відповідний підготовчий період, прописування чітких умов, на яких ці облгази будуть експлуатувати газорозподільчі мережі. Та якщо облгази після укладення концесійної угоди не будуть вкладати кошти у реконструкцію мереж, ці угоди будуть розірвані.

А є й інший шлях, який вже ми проходили два роки тому. Юлія Тимошенко, яку невчасно повідомили щодо трагедії, вирішила пізніше отримати свою порцію “піару на кістках”. У звичній для неї манері Юлія Володимирівна звинуватила всіх: від держави на 300% до приватних власників міськгазу. “Абсолютно винні й ті, хто володіє міськгазом — компанією “Дніпрогаз”. І вони будуть нести відповідальність”, — сказала вона. Окрім цього лідерка БЮТ зауважила на необхідності повернення до державної власності таких об’єктів, що викликало не аби який резонанс у експертному середовищі.

Але ж схоже, що революційний запал у пані Тимошенко напередодні прем’єріади розгорається з новою силою. По суті, ще не отримавши посади голови уряду вона вже опанувала трохи підзабуту тему реприватизації, яка свого часу вже стала шоковою терапією практично для всіх без виключення вітчизняних та іноземних інвесторів. Тому виникає достатньо просте й навіть риторичне запитання: чи замислюється хоч хтось з наших політиків не про своє власне майбутнє, а про післязавтра для України? Невже навіть публічно розкручена “захисниця збіднілих та знедолених” не цурається заробляти політичний рейтинг на людському горі. Тому варто мабуть лишити політичні амбіції та дійсно замислитись над побудовою реально діючої державної системи не тільки у газовій, а й в усіх галузях вітчизняної економіки, яка б не залежала від настільки примарного політичного прийдешнього.

Валентин ЛЕНСЬКИЙ