Продав порося, купив акції — і не натішуся!..

Ще влітку ніщо не віщувало біди. Але осіннє загострення інфляції від Кабміну Януковича поставило вкладників українських банків у жорстокий тупик: їхні гроші дешевшали швидше, ніж банкіри збільшували винагороду. Майже всі, хто упродовж 2007 року зберігав гроші на депозитних вкладах, втратив. Найбільше постраждали шанувальники американського долара, потім — прихильники національної валюти. Виграли тільки власники депозитів у євро. Але й ті — досить випадково: завдяки несподіваному для багатьох зростанню курсу європейської валюти.

Нині вони розгублені. З одного боку — новий уряд пообіцяв, що воюватиме з інфляцією до останнього міністра — а отже, тримайте гроші в банку і нічого не бійтеся! Та наш народ традиційно не довіряє владі і завжди звик покладатися на власні сили. Ті ж наші співвітчизники, які мають заощадження, наполегливо, мов шахтарі, освоюють нові пласти фінансових інструментів.
Гроші, якщо їх багато, — це проблема!..

Жоден західноєвропеець не зможе суттєво заробити на депозитному вкладі: великі банки пропонують йому 2—6 відсотків на рік. Утім за таких умов він нічого й не втрачає: річна інфляція у них — один—два відсотки. Це, так би мовити, одна з формул західної стабільності — без особливих катаклізмів в економіці кожен залишається “при своїх”. Для тих, хто готовий ризикувати і сподівається потім випити шампанського, вже давно придумали акції. Віддрукований папір має ціну тільки тоді, коли хтось його захоче купити. Чим більше охочих, тим дорожчим стає цей аркуш із водяними знаками. Скажімо, в США прибутковість у пайових інвестиційних фондах становить 25—30 відсотків на рік, а тому клієнтами фондів є половина населення.

Іпотечна криза в Америці, коли влітку хороший будиночок біля Нью—Йорка можна було придбати за десять тисяч доларів, призвела до банкрутства солідних банків. Причому, не тільки в США, а й у Британії та іншій матінці—Європі. Цей скандал вибив ще кілька камінців з—під твердження про “наднадійність” банківських вкладів. І, відповідно, додав популярності фондам. У сусідній Росії ці структури отримали “друге дихання”, коли дохідність депозитів стала меншою за інфляцію.

Якщо Кабмін Юлії Тимошенко не продемонструє управлінських чудес у стислий строк, така ж сама ситуація утвердиться й у нас. З іншого боку, вітчизняним банківським депозитам загрожує й вступ України до Світової організації торгівлі. А отже — перехід до європейських норм, де чотирнадцятивідсотковий депозит (стандартна пропозиції для вкладів у гривні. — Авт.) не сниться навіть уночі.

Нині говорити про протистояння банків і фондів не доводиться. Якщо, скажімо, активи пайових фондів на перше вересня нинішнього року становили 29 мільярдів, то на депозитних вкладах ми з вами тримаємо 241 мільярд гривень. Цифри, звичайно, несумісні, але експерти прогнозують, що це до пори до часу. Так, активи фондів уже наступного року зростуть на 70—100 відсотків. Причому, бурхливе зростання тільки починається — і триватиме воно два—три роки. Випереджаючими темпами.
За сертифікат ковбаси не купиш!..

“Найімовірніше, наступного року пайові інвестиційні фонди приноситимуть більший дохід у порівнянні зі звичайним гривневим депозитом в українських банках, — погоджується Роман Бондар, директор казначейства “Ерсте банку”. — Тобто вкладати гроші у фонди фінансово вигідніше”. Сам процес вкладання у фонди мало чим відрізняється від вкладу на депозит. Людина приходить у компанію і віддає свої заощадження в обмін на відповідний сертифікат. І в залежності від виду фонду, отримує прибуток від 20 до 90 відсотків.

Та не все так безхмарно. Банк, навіть найменший і зовсім невідомий, гарантує недоторканність ваших вкладів: суму до 25 тисяч гривень вам повернуть, навіть якщо ця фінансова інституція збанкрутувала — для цього існує спеціальний фонд. Вкладаючи гроші в пайовий фонд, ви ризикуєте не тільки прибутками, а й основною сумою — якщо фондовий ринок у державі “впаде”, ваші кошти “лежатимуть” під його завалами. Держава, звичайно, намагається захистити вкладників. За законом, здійснювати інвестиційну діяльність може організація, статутний фонд якої складає щонайменше 300 тисяч євро. Тобто при банкрутстві саме з цієї суми буде виплачуватися компенсація. Та не треба думати, що уся ця сума іде на виплати інвесторам. Загалом вкладники у переліку виплат стоять аж ніяк не на першому місці.

Деякі компанії пропонують застрахувати вкладені кошти, але експерти ставляться до таких ідей скептично: страхувальники, які погоджуються на такі умови, дуже часто виявляються афільованими і з самими пайовими фондами. А, значить, в умовах кризи підуть на дно разом із компанією—засновником.
Тьфу—тьфу, пане брокере...

Так само, як і банківські депозити, пайові інвестиційні фонди відрізняються як строками, так і відсотками. Вони можуть бути відкритими, закритими та інтервальними. Основною відмінністю є можливість продати свої сертифікати, тобто отримати назад гроші і прибуток. Якщо вкладати гроші у відкриті ПІФи, то компанія мусить придбати сертифікат вкладника на першу ж його вимогу — причому без жодних штрафних санкцій. При інтервальному така можливість у вас є через певний проміжок часу, найчастіше це три місяці. У закритих фондах свої кревні можна повернути лише після закінчення терміну дії, від трьох до п’яти років.

Цікаво, що відкриті пайові фонди не надто популярні серед клієнтів. Як і, до речі, інтервальні. Схильні до слов’янського гусарства, українці воліють ризикувати і несуть гроші до закритих фондів, сподіваючись на можливий прибуток до ста відсотків. Тобто тисячу доларів поклав, дві забрав. Як пояснюють фахівці, компанії, що беруть кошти у закриті фонди, дуже ризикують, часто діючи за принципом “пан або пропав”. Скажімо, весь пакет цінних паперів, які куплять на ваші гроші, може складатися із акцій однієї компанії. І часто у них це виходить. Так, пайовики одного із закритих фондів, що інвестували у 2003 році десять тисяч гривень, через три роки заробили майже 72 тисячі.

Нині в Україні працює небагато компаній із управління активами. Проте їхня мережа стрімко розвивається і починає охоплювати найбільші обласні центри. Процес вкладання є досить нескладним і обійдеться недорого. Так, мінімальний вклад у деяких компаніях становить лише тисячу гривень. Хоча для найбільшого прибутку експерти радять вкладати від двох до 20 тисяч доларів. Суму ж більшу 20 тисяч доларів пропонують “розбити” між декількома компаніями або вкласти у різні фонди. Також бажано інвестувати гроші не менш ніж на один рік, особливо якщо сума вкладу менша за десять тисяч гривень.

Порахувати свій заробіток кожна людина може самостійно. Для цього варто лише поділити прибуток усього фонду, інформація про який розміщена на сайтах або у офісах компаній, на кількість акцій, які придбав інвестор. Жодного податку на “інвестиційні” кошти українське законодавство поки що не передбачає. Платити доведеться лише комісійні — тій компанії, яка вас обслуговує. Розмір комісії коливається від одного до 3,5 відсотка і рідко коли перевищує п’ять відсотків вартості активів.
І на державу не нарікай

Кошти інвесторів фонди зазвичай вкладають в акції підприємств (найприбутковіший, однак і найризикованіший інструмент), облігації, депозити, дорогоцінні метали, нерухомість. Чого саме, скільки і у якій пропорції — визначає кожна компанія для себе. Саме це рішення визначає стратегію та орієнтується на певний рівень прибутковості. Агресивна стратегія (левова частка коштів витрачається на акції) може принести від 30 до ста відсотків. Помірна стратегія (менше акцій, більше облігацій та депозитів) дає 25—30 відсотків доходу. Так звана консервативна стратегія (купують державні, муніципальні, корпоративні облігації) приносить дохід лише трохи більший за стандартний депозит. Зате власник такого сертифіката може спокійно спати та насолоджуватися життям.

Останнім часом держава намагається встановити “правила гри” на цьому ринку. Якщо, скажімо, одна з компаній понад два місяці зазнає збитків, вона буде змушена передати фонди в управління іншій, більш успішній структурі. З іншого боку, основне джерело доходу керуючої компанії — винагорода за управління. Тому більшість компаній (тільки якщо це не аферисти і не представники фінансових пірамід) самі кревно зацікавлені у фінансовому успіху своїх клієнтів. Проте жодні фінансові професіонали не можуть управляти законами фондового ринку. А вони невмолимі: у період зростання ринку дохідність пайових фондів вища, ніж за банківськими депозитами. Коли ж ринок йде на спад, інвестори зароблять менше.

Тетяна КРИВОЛАПЧУК
Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ