Перегазовка

Схоже, що в історії українсько-російських газових конфліктів поставлено чергові три крапки. Перед здачею номера до друку Тижню стало відомо, що 5 березня по обіді “Нафтогаз” і “Газпром” готують до оприлюднення спільний реліз, у якому заявлено про скасування будь-яких обмежень як в постачанні газу до України, так і в транзиті його до Європи. Сторони дійшли згоди, що вже найближчим часом будуть відновлені переговори про умови й ціни, на яких Україна надалі купуватиме газ.

Однак ще напередодні тональність міждержавного спілкування з газової тематики була зовсім не миролюбною. 3 квітня Росія обмежила постачання блакитного палива до України. За даними “Укртрансгазу”, на ранок 5 березня обсяги надходження імпортного газу скоротилися приблизно на 60%. Росія погрожувала “прикручувати газовий вентиль” і надалі, у відповідь на це “Нафтогаз” дав зрозуміти, що у такому випадку постраждає європейський транзит.

Тактика Росії під час газової кризи взимку 2008 року дуже нагадує аналогічну кризу 2005—06 років. Цій тактиці пасує визначення “превентивний шантаж”. Опинившись перед ризиком зміни діючих газових схем, Росія зумисне загострює ситуацію і висуває наперед неприйнятні умови (в 2005-му — підвищити ціну на газ з 50 до 230 долл, в 2008-му — платити 314 долл замість обумовлених 179,5 долл). Ескалація конфлікту завершується частковим перекриттям газу, однак дуже скоро сторони знаходять компроміс. В якому початкові вимоги Росії не задовольняються, але ті деталі схеми транзитування і постачання газу, які найбільше хвилюють російську сторону, також залишаються недоторканними. Наразі це — низька транзитна ставка та частка внутрішнього ринку України. Вочевидь, і перше, і друге питання Росія убезпечила.

Втім, нинішня “газова війна” засвідчила два показових моменти. Перший — газові претензії до України озвучував речник “Газпрому” Сєргєй Купріянов. Іноді створювалося враження, що Купріянов став чи то керівником “Газпрому”, чи то головою уряду РФ. Насправді ж у нього не більше повноважень, ніж у мікрофона чи телекамери, які фіксували його заяви для подальшого тиражування. Це свідчить тільки про одне: в ході владної ротації вищі посадовці Росії не хочуть обтяжувати себе заявами, які можуть згодом ускладнити їхню взаємодію з бізнесовими та політичними елітами Європи (які не схвалюють тактику енергетичного шантажу). Відповідно, весь негатив мусив озвучувати дрібний газпромівський функціонер.

Друге питання стосується взаємодії наших посадовців під час визначення позиції України. Абстрагуючись від контексту, Президент, наголошуючи на проблемах Уряду в газовій сфері, платив Юлії Тимошенко точнісінько тією самою монетою, якою вона свого часу оплачувала урядову кризу 2006 року, що завершилася відставкою прем’єра Єханурова. Та у тім-то й річ, що зараз — інший контекст. Ющенко знаходиться в одному коаліційному човні з Тимошенко. І тому його критика сприймалася як бажання заважати веслувати партнеру по коаліції і фактично призвела до ризикованого розгойдування владного човна. Причому в разі катастрофи за бортом опиняться обидва, а от шанси виплити має тільки одна.

Сергій ЛУК'ЯНЧУК