Макіївський металургійний: лежачих не б’ють, а піднімають розумні інвестори

Загалом же країна живе звичайним життям, адже хто б не переміг у черговому змаганні за владу, кардинальних змін можуть не боятися ні селяни, ні власники потужних підприємств, ні робітники. Україні, яка зовсім недавно стала на шлях демократичного розвитку, до такого спокою йти доведеться ще довго. А поки що чи не найбільший неспокій відчувають саме працівники великих підприємств, особливо тих, які нарешті почали ставати на ноги після зміни форми власності. Так, як Макіївський металургійний комбінат (ММК) — найстаріше металургійне підприємство України з найнижчим об'ємом виробництва, який зіп'явся на ноги й навіть почав нарощувати потужності тільки після того, як у 2004 році на базі його основних фондів було створене ЗАТ “Макіївський металургійний завод” (ММЗ).

Не дивно, що, коли голова Фонду держмайна України Валентина Семенюк (другий номер у виборчому списку кандидатів у народні депутати від Соцпартії) на прес-конференції заявила про необхідність повернення ЗАТ “ММЗ” у державну власність для подальшого продажу його на відкритих торгах — подібно до “Криворіжсталі”, робітники заводу були вражені. І звернулися до голови ФДМУ з відкритим листом, у якому назвали її заяву в Кагарлику на Київщині “безвідповідальною й небезпечною”.

Нагадавши пані Семенюк, що “саме десятирічне перебування комбінату в руках держави довело одне з найбільш високорентабельних підприємств галузі до повного колапсу”, адресанти листа підкреслюють, що держава не лише “фактично втратила підприємство”, як висловилася Валентина Петрівна, а “разом із ним здихалася й 3,5-мільярдної кредиторської заборгованості, невиплаченої заробітної плати трудовому колективу, морально й фізично застарілих, до 90 відсотків зношених основних фондів”. До слова, у 2001 році держава намагалася продати контрольний пакет акцій тоді ще ВАТ “ММК” на конкурсі, однак черги з охочих придбати таке “успішне” підприємство не вишикувалося.

Тепер же, після санації, проведеної відповідно до узгодженого з ФДМУ і затвердженого Господарським судом Києва плану, ситуація на заводі, м'яко кажучи, змінилася. Про заборгованість із зарплатні працівники забули, її вже давно ліквідовано. Більше того — завдяки інвесторам зарплата постійно зростає, і за рік її середньомісячний рівень підвищився з 700 до 1124 грн. Якщо починати відлік із серпня 2004-го, це підвищення склало 209,6 відсотків. Завдяки поверненню ММЗ до життя суттєво виграє й місто — окрім того, що близько десяти тисяч мешканців Макіївки забезпечені доброю оплачуваною роботою, значні надходження отримує місцевий бюджет. Загалом виплати заводу до бюджету, соціальних цільових та позабюджетних фондів минулого року становили 106 млн. грн. (порівняно, скажімо, з 59,6 млн. у 2004-му).

З огляду на все це трудовий колектив Макіївського металургійного заводу вважає, що голова ФДМУ Семенюк “кидає колектив у прірву жебрацтва, ставлячи під загрозу подальше існування не тільки підприємства, а й великого міста України”.

“Шановна Валентино Петрівно, — звертаються до пані Семенюк заводчани, — ми наполегливо просимо вас як кандидатку в народні депутати від СПУ приїхати до нас на завод і розповісти 35-ти тисячам виборців (працівникам заводу та їхнім сім'ям), як ми житимемо і чи буде у нас та наших дітей майбутнє, якщо вашу заяву буде реалізовано”.

Люди, які знаються на тонкощах політики, вважають, що такими “антиприватизаційними” ініціативами соціалістка Семенюк передусім забезпечує піар своїй партії перед виборами. Але чи припустимо таке для державного діяча?

Подих виборів у заявах Валентини Семенюк відчули й санатори ВАТ “ММК” — компанія “Макіївсталь” (цю структуру як санатора залучила компанія “Газ України”, на яку відповідним розпорядженням Кабміну у квітні 2004 року було “покладено вирішення питання стосовно фінансової підтримки та залучення інвестицій у виробничу діяльність підприємства з повним металургійним циклом”). “Заяви високопоставлених керівників у передвиборчий період, на жаль, не завжди адекватні реальній ситуації, — сказано в розповсюдженій з цього приводу заяві компанії. — Переконані, що без фінансової підтримки санатора виробництво зупинилося б іще восени 2004 року й 10 тисяч робітників ММК опинилися б на вулиці. Маємо щиру надію, що ліквідація робочих місць не є однією з програмних цілей Соцпартії на нинішніх виборах”.

На даний момент план санації підприємства виконаний майже повністю, за винятком оцінки й продажу 24,8 відсотка акцій ММЗ, оцінку якого Фонд держмайна протягом 2005 року так і не провів.

А що було донедавна? Загалом протягом десятиріччя у Макіївського металургійного комбінату змінилося сім інвесторів, у тому числі і з державною формою власності. При цьому завод був у такому стані, що два роки тому тодішній голова Донецької облдержадміністрації, оцінюючи перспективи роботи ММК, запропонував просто... “порізати його на брухт”.

Так держава за часів кучмізму ставилася до тих підприємств, на яких уже нічого було красти. Нова влада тоді ще в іпостасі опозиції обіцяла повернути в народну власність “украдене бандитами” при нечесних аукціонах, на яких насправді не було жодної конкуренції. Однак ситуація на Макіївському металургійному має мало спільного з “Криворіжсталлю”. Одна рiч, коли за копійки “по блату” продають успішне підприємство, й зовсім інша — коли з “купи брухту”, яка й задарма вже нікому не потрібна, інвестори відроджують завод, що забезпечує роботою людей, справно сплачує податки в державний бюджет і нарощує потужності. А на ММЗ зросла не лише зарплата — за минулий рік порівняно з 2004-м на 35 відсотків виросло середньомісячне виробництво чавуну й товарного прокату, на 32 відсотки — сталі. Завод активно відновлює виробничі фонди, суттєво розширений сортамент товарної продукції, скорочено споживання палива й електроенергії. І це ще тільки початок — у цьому році в рамках “Програми технічного переозброєння і розвитку ЗАТ “ММЗ” до 2008 року” підприємство планує освоїти близько 700 мільйонів гривень. Звісно, якщо дозволять.

За друге народження ММЗ макіївці вдячні російському бізнесменові Вадиму Новинському (його “Смарт-груп”, до речі, брала участь і в конкурсі на повторну приватизацію “Криворіжсталі”, ставши одним із трьох його “фіналістів”; окрім того, їй належать Інгулецький та Південний ГОК). На відміну від багатьох вітчизняних олігархів і високопосадовців, Новинський не дотичний до наших виборів, бо зацікавлений тільки в “економічній” складовій свого бізнесу в Україні. Тобто в подальшому розвитку Макіївського металургійного заводу, адже що більш успішним і “здоровим” є підприємство, то більший воно даватиме прибуток. Зайве нагадувати, що саме в цьому — успішності й прибутковості великого роботодавця й платника податків — повинна бути зацікавлена й держава...

Валентин СЕРГІЄНКО