“Панаєхалі тут...”

У Росії працюють 1—3 мільйони українських трудових мігрантів, більшість з них, звісно, — нелегали. Відтепер легалізуватися буде ще складніше — Федеральна міграційна служба цьогоріч встановила квоту на прийом “гастарбайтерів” — 2 мільйони місць для всіх “націй та народностей”. Це втричі менша квота, ніж минулоріч. Росія сподівається, що кількість “гастарбайтерів” переросте невдовзі в якість, тобто що приїздитиме на заробітки більш кваліфікована робоча сила. Але чи стане від цього легше українцям з “мозолястими руками”, які їдуть до Москви заробити копійку не мізками, а “горбом”? 
Чужі там, де колись зустрічали хлібом—сіллю

Москва стала своєрідною Меккою трудової міграції. Незважаючи на те, що російська столиця — поліетнічний мегаполіс, її мешканці, віддавна відомі своєю зверхністю, недолюблюють мігрантів, мовляв, “панаєхалі тут...”. Проте обійтися без них не можуть: приїжджі підмітають вулиці, будують житло, дороги, працюють на транспорті, тобто виконують ті роботи, на які москвичів не заженеш ні за які гроші. Наприклад, таджиків з мітлою можна побачити не лише на всіх без винятку вулицях Москви, а навіть на Красній площі — святая святих російської держави.

Заробітчани стали таким гострим соціальним явищем у Росії, що воно навіть зажадало художнього осмислення. Не дивно, що минулого літа в Москві побачив світ роман Едуарда Багірова “Гастарбайтер”. Твір вирізняється точністю образів і ситуацій, адже автор — сам колишній мігрант.

За радянських часів українці також їздили на заробітки, зокрема — на російську Північ, багату нафтою, газом, золотом. Багато їх осіло на цих безкраїх просторах, у новоутворених містах і робітничих селищах. За деякими підрахунками, до 80 відсотків трудового контингенту на освоєнні північних регіонів складали саме українці. Зараз там утворилася досить велика національно—культурна автономія, своєрідна українська північна діаспора. Зокрема в Тюмені. Але тоді нас поважали і вітали. Зараз же, з огляду на загальний мейнстрім, коли російські мегаполіси заполонили громади заробітчан з усього колишнього СРСР, а також із В’єтнаму та Китаю, коли вони стали центрами кримінальної напруги, українців уже не вельми вирізняють з моря чужаків — до всіх ставляться з презирством, бо всі вони несуть потенційну загрозу. Принаймні така суспільна думка...
Бар’єри для “гастарбайтера”

Після розпаду СРСР українці стали чужими на облюбованій “золотій” Півночі, та й загалом у Росії: прописатися й отримати житло стало практично неможливо. Більше того: в разі порушення міграційного законодавства наших земляків чекала ганебна депортація на батьківщину з виплатою штрафів. Зареєструватися в триденний строк — такою була вимога до прибулих у Росію.

Полегшення настало тоді, коли Росія уклала угоду з Україною про 90—денне перебування громадян обох держав на їхніх територіях без реєстрації. Це був своєрідний акт підтримки Кремлем Віктора Януковича напередодні виборів—2004. Однак з 15 січня минулого року було введено новий порядок реєстрації громадян інших держав, які прибувають до Росії у безвізовому режимі. Росія в односторонньому порядку скасувала домовленості про “90 днів”, і відтепер українці на загальних підставах мусять у триденний термін стати на міграційний облік.

Щоправда, новий порядок реєстрації і отримання дозволу на роботу передбачає повідомний характер, а не дозвільний, як було раніше. Але мер російської столиці Юрій Лужков із цим категорично не згоден і робить усе для того, щоб змінити федеральне законодавство і повернути для Москви антидемократичний варіант дозвільної реєстрації.

Слід сказати, що міграційні питання свого часу були “забрані” від МВС і передані у компетенцію новоутвореної Федеральної міграційної служби (ФМС). Зараз ідеться навіть про те, щоб трансформувати це відомство у міністерство з питань міграції.

Що стосується зайнятості приїжджих, то в минулому році відбулося поетапне витіснення іноземних громадян: з 15 січня — зі сфери роздрібної торгівлі алкоголем і медикаментами, а з 1 квітня — взагалі з ринків та інших підрозділів роздрібної торгівлі. Російська влада вважає, напевно, що цілоденне стояння біля прилавка без вихідних є для приїжджих неабиякою розкішшю.

Все це відбувається на тлі нової соціальної програми, спрямованої на повернення до Росії колишніх співвітчизників. Такий крок викликаний тим, що Російська Федерація перебуває у стані гострої демографічної кризи — населення держави стрімко скорочується і старіє. За прогнозами вчених—демографів, якщо нинішні темпи депопуляції збережуться, то до середини століття в РФ мешкатимуть усього 40 мільйонів осіб. Утім етнічні росіяни не поспішають повертатися на історичну батьківщину, принаймні не рвуться туди на ПМЖ росіяни України.
“Служу бюджету України”

Українці в Росії освоїли кілька основних напрямків: перш за все, будівництво, транспорт, переробну промисловість. Чимало зайнято у нафтогазовій, золотодобувній та інших галузях. Загальної кількості українських трудових мігрантів не знає ніхто: дані коливаються від одного до трьох мільйонів. За цим показником нас випередили лише узбеки. Так само важко прослідкувати обсяг грошей, які надходять в Україну від наших співвітчизників.

За даними Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (спеціалізованої установи ООН), лише у 2006 році українські трудові мігранти, яких у різних країнах світу налічується близько семи мільйонів, за допомогою банківських систем та програм швидкого переказу грошей (Western Union, Contact) переслали додому 8,4 мільярда доларів, що становить 8 відсотків ВВП України. Проте переважна частина грошей надходить саме тими каналами, які неможливо проконтролювати, — через земляків, сусідів, родичів, завозиться самими заробітчанами під час поїздок додому. За деякими даними, повний обсяг зароблених коштів, які надійшли в Україну в 2006 році, становить близько 21 мільярда доларів. Середній розмір зарплати трудового мігранта у Росії — приблизно 800 доларів на місяць. Виконавши нескладні підрахунки, можна зробити висновок, що третина від названих сум надходить в Україну з російської території.

За інформацією, наданою посольством України в Росії, у першому півріччі минулого року українським трудовим мігрантам було видано 127 539 дозволів на роботу. За друге півріччя дані ще не надійшли, але вони, вважають у посольстві, будуть близькими до названої цифри. У нинішньому ж році ситуація кардинально зміниться. Нещодавно ФМС оголосила квоти на залучення іноземної робочої сили на 2008 рік — усього 2 мільйони. Це втричі менше, ніж у минулому році. 300 тисяч квот виділено для Москви, із них 250 тисяч — для прибуваючих у безвізовому режимі, решта — для “візовиків”.
Кількість, що переростатиме в якість?

Упорядкування міграційних процесів у Росії має на меті не лише скорочення загальної кількості іноземної робочої сили, а й до переосмислення її якісного складу, тобто кваліфікаційного рівня. Заявки роботодавців поки що не містять твердих вимог до конкретних професій, спеціалізації, обізнаності мігрантів з новими технологіями — вони, мабуть, мало вірять у реальність таких вимог. Тому заявки надходять лише від 8 відсотків роботодавців. До того ж квотування нині малоефективне через тривалість його реалізації — проходить рік з моменту подачі запиту на квоту до її видачі.

На стихійних біржах робочої сили, які давно існують на деяких московських трасах, можна без зайвих проблем найняти робітників будь—якого фаху і кваліфікації. Послугами цих “невільницьких ринків” залюбки користуються навіть високі посадовці, представники правоохоронних органів — усі, хто має намір зекономити на будівництві котеджу в Підмосков’ї або на ремонті столичної квартири.

І все ж чимдалі тим активніше критерії якості при доборі кадрів будуть виступати на передній план. Перш за все, це стосується найбільш “перегрітого” ринку праці, яким є Московський регіон.

Основна маса трудових мігрантів, як і раніше, буде зосереджена в тіньових секторах російської економіки, але й там спостерігається тенденція до різкого скорочення числа нелегалів — адже штрафи за одного незаконно влаштованого іноземного працівника сягають 800 тисяч карбованців! За повідомленням керівника ФМС Костянтина Ромодановського, обсяг штрафів, що надійшли від роботодавців за порушення міграційного законодавства у 2007 році, становив 4 мільйони карбованців — проти 500 тисяч, одержаних у попередньому році.

Ще одна мета квотування прибулої робсили — вивести великі міграційні потоки з тіньової сфери і, як стверджують у ФМС, захистити іноземних працівників від кримінального свавілля, від новітніх работорговців. Але чи вдасться це так швидко і чи захочують українці—чорнороби втрачати левову частку своїх заробітків лише для того, щоб вважати себе “захищеними”? Питання наразі риторичне.

До речі
“Гастарбайтери” — як ветерани війни

Людина, яка залишає домівку і їде на заробітки, переживає колосальний емоційний стрес. Адже позаду залишаються звичний уклад життя, сім’я, а на новому місці — чужа мова і чужі люди, невлаштований побут, моральне приниження. Адаптуватися у нових обставинах нелегко, до того ж — у різних людей по—різному відбувається подібна адаптація — усе залежить від психологічних особливостей. Як свідчать психологи, у багатьох заробітчан по поверненні додому спостерігається розлад психіки, депресія, розвиваються хронічні хвороби, виникає бажання подолати дискомфорт за допомогою чарки... Все це, наполягають психологи, характерно для людей, які пережили війну. Виходить: трудова міграція — це теж невелика війна за виживання?

Віктор ГІРЖОВ