Дім, який збудували з “УБК”

15 грудня 2000 року на знак протесту проти політики тодішнього Президента Леоніда Кучми на головній площі Києва були встановлені перші намети. Організаторами руху “Україна без Кучми” виступили 14 політичних партій і сім громадських об’єднань, які створили Громадянський комітет захисту конституційних прав та свобод людини. Детонатором акції непокори стала інформація, оприлюднена лідером Соцпартії Олександром Морозом, про причетність вищих посадовців держави до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. На тлі “касетного скандалу” українці побачили істинне обличчя тієї влади: знесення наметів, провокації, міліція з кийками — розв’язка настала 9 березня 2001 року, коли сталися сутички демонстрантів із загонами міліції й сотні активістів опинилися за ґратами. Потрапити до буцегарні того вечора можна було навіть за українську мову або значок із тризубом. Шістнадцятеро хлопців — учасники бійки біля Адміністрації Президента — отримали значні терміни ув’язнення, їхні судимості не скасовані й досі.

Ініціатори “України без Кучми” свідомі того, що заклали перший камінь Помаранчевої революції—2004. А тому щороку відкладають усі справи, щоб 15 грудня пом’янути Гію Гонгадзе, випити на морозі горілки і ще раз згадати минуле.

“Це був перший етап української революції. 185 років перед тим днем аналогічний виступ був організований декабристами. Їм тоді не вдалося перемогти, як і нам. Однак акція “Україна без Кучми” — це перший етап зміни української системи, яка і сьогодні потребує корінних реформ”, — каже в коментарі “УМ” співкоординатор акції семирічної давнини, керівник інституту “Республіка” Володимир Чемирис.

Цього року на майдані Незалежності знову поставили символічний намет із фотографіями Георгія Гонгадзе, принесли стяги, розпалили вогонь у бочці — схожий на той, що зігрівав опозиціонерів з “УБК” в 2000—му. Ось лише людей, котрі пам’ятають, як усе починалося, з кожною річницею стає все менше. На відміну від минулого року, не прийшов співкоординатор “УБК”, тодішній член СПУ Юрій Луценко. Це дало присутнім підстави жартувати, що “Юра не відійшов від свого дня народження”, який лідер “НУ-НС” відзначав цього ж дня.

Зате “посвітитися” прийшла соціалістка Валентина Семенюк, поки ще — голова Фонду держмайна України. Минулого року вона проігнорувала зібрання до річниці “УБК”. Цьогоріч же пила горілку разом з усіма з пластикових стаканчиків.

Активіст “УБК”, голова київської організації УНА—УНСО Ігор Мазур (Тополя) так пояснює свої відчуття: “Тоді ми стояли тут не за гроші і боялися. Адже це вже потім назріла мільйонна Помаранчева революція, уже потім у людях майже не залишилося страху бути розстріляними чи ув’язненими. А кожен крок, який наближав нас до цього, вважався неабиякою мужністю”.

Нині часи вже інші. І в тому, що розширилася територія свободи слова і зібрань — неабияка заслуга “УБК”. Що вважати мужністю тепер?..

Ярослав ТРАКАЛО