Економічний розрив Коаліційної угоди

Навіть такий черговий “універсал” має містити більш-менш програмні тези, що відповідають економічним реаліям. Що пропонується натомість?

Економічний блок витримано в помірковано-ліберальному фарватері із вкрапленнями популістських та антиринкових елементів. Складається враження, що стару помаранчеву коаліційну угоду версії 2006 року трохи підредагували, додавши передвиборні обіцянки БЮТ.

Змістовний блок коаліційної угоди, в принципі, майже ні до чого не зобов`язує. Численні “поліпшити”, “покращити”, “забезпечити” і “сприяти” не супроводжуються будь-якими вимірюваними індикаторами. Тобто за рідкими виключеннями перевірити виконання обіцянок ані в часі, ані в обсязі буде неможливо.

Відразу кидається в очі відсутність термінів виконання та погана структура, де цілі переплутані з інструментами, і перші та другі часто суперечать декларованим принципам.

Звісно, ґрунтовний аналіз коаліційної угоди міститиме не один десяток сторінок, тому наведемо лише декілька “проривних” прикладів із 105 сторінок цього документу.

Ліберальний держплан

Багато заходів програми лежать поза межами компетенції держави. Якби уявити собі, що всі ці заходи будуть виконані указами Кабміну та профінансовані з держбюджету, то часом складається ілюзія повернення до совєцької системи держпланування.

Хочеться коаліції “створити чисельний середній клас”? Отже, є намір посилити роль соціального діалогу у розподілі доходів та стимулювати найманих працівників до співволодіння підприємствами (с. 8). Не проти майбутні коаліціанти і виправити платіжний баланс за допомогою “виваженого регулювання імпорту” (с.13).

Ростуть ціни? Будь-ласка, державі пропонується стати гравцем на ринку продуктів, створивши стратегічні запаси цукру, м`яса і зерна задля проведення інтервенцій на ринку (с. 45). Замість розвитку конкуренції та відкриття цих ринків державі пропонується робити “купівлю-продаж” за рахунок пересічних громадян. Звісно, в цю рулетку можна здорово програтися.

Інша справа — створення запасів нафти. Такий резерв дійсно не завадило б мати на випадок перебоїв із постачанням. Але тут виявляється, що створювати його пропонується не за державний кошт, як в інших країнах, а шантажуючи приватні фірми. В обмін на нафту і плату за зберігання Держрезерву приватним фірмам обіцяють безперешкодний експорт нафти і нафтопродуктів. (с. 64). Отже, всім іншим натомість пропонується “виважене регулювання експорту”?

Дисципліна державних фінансів

Угода передбачає перейти до середньострокового бюджетного планування (с. 46). Проте подібний крок передбачає дотримання жорсткої фіскальної дисципліни. Логічно було б включити в список цілей самообмеження стосовно розміру бюджетного дефіциту. Але це було б занадто просто.

Натомість програма містить багато передвиборних обіцянок, що ставлять хрест на фіскальній дисципліні, а отже і на середньостроковому бюджетному плануванні. Тут і повернення вкладів Ощадбанку СРСР впродовж двох років (с. 29), і багато нових соціальних ініціатив, що вимагають значного збільшення державних витрат. У разі виконання вони стимулюватимуть зростання бюджетного дефіциту та інфляції. Чого тільки варта обіцянка “випереджаючого зростання зарплати освітян” (с. 15). Цікаво, що і як швидко вона має випереджати?

§Але наївно вважати, що Коаліційному уряду не вдасться примирити непримирне. Мабуть, ставку роблять на пункт про “опанування сучасними бюджетними та податковими стимулами розвитку” (с. 49).

Із року в рік складається стійке враження про розрив спадкоємності процесів у владі. Наприклад, наразі пропонується законодавчо закріпити Стратегію реформування податкової системи України на середньострокову перспективу (с. 11). Чи буде ця стратегія повторювати Концепцію реформування, що в лютому ухвалена урядом Януковича, чи це буде цілком новий документ, що почне реформу з нуля? Пропонується “розробка та ухвалення Податкового кодексу” (с. 11), що вже був розроблений та широко обговорений українськими та міжнародними експертами. Коли так, варто очікувати і спроб прийняти цілоком нову версію Податкового кодексу. Початок цього процесу наново ризикує затягнути податкову реформу в Україні на роки.

Позитивним моментом є заклик до перегляду системи пільг в Україні, але з огляду на президентські вибори-2009, тут навряд чи треба сподіватися на значні досягнення.

Залежна незалежність

Коаліційна угода містить “погоджену” між учасниками коаліції програму дій НБУ (с. 33). Такі вказівки у документах Коаліції ставлять під сумнів незалежність Нацбанку. До того ж посада голови НБУ за угодою також стає політичною. Нацбанк в Додатку 1.5 прирівняно до банків ВАТ “Укрексімбанк” та ВАТ “Ощадбанк України”, які буде розділено за партійною приналежністю. НБУ відійде НУНС, а два інших банки — БЮТ. Причому мова в Додатку йде не про керівників банків чи про наглядові ради, а про самі банки. В цілому…

Те саме стосується і регуляторних органів, голови яких тепер будуть призначатися за партійною ознакою. Ідея регуляторних органів полягає у їхній незалежності: у забезпеченні неупередженого регулювання ринків за рахунок рівновіддаленості від держави, виробників та споживачів. Натомість Додаток 1.3 пропонує наблизити ці органи до партій, ставлячи під ризик неупережденість їхньої ролі на ринках та стимулюючи залежність регулювання від політичного життя.

“Випереджальна” енергетика та реформа ЖКГ

Частина угоди, що стосується енергетики, прописана дуже детально. Така детальність завдячує існуванню Енергетичної стратегії України до 2030 року. Було б логічним очікувати, що метою Уряду буде втілення цієї Стратегії у життя. Для цього достатньо було б написати, що уряд зобов`язується виконувати стратегію, запровадить механізм моніторингу та звітності щодо її виконання. Але в угоді міститься лише “ряд завдань”.

Безперечним позитивом цієї частини є вимога профінансувати аудити всіх енергетичних НАКів. Цей крок назрів давно, оскільки держава вже почала втрачати контроль за діяльністю цих підприємств. Позитивним є і вимога ревізії норм втрат в електромережах і трубопроводах, вимога усунення “непрозорих посередників” (яка чомусь до речі не перейшла із Коаліційної угоди до Програми уряду).

В стратегії енергозбереження вірно визначено основний інструмент енергозбереження — ринкове ціноутворення. В планах — скасування перехресного субсидіювання, ринкове тарифоутворення на ресурси, що видобуваються в Україні. Втім завадити цим планам може вказана вище політизація регуляторних органів та президентські вибори-2009.

Частина щодо реформування ЖКГ демонструє відсутність певних стратегій в секторі. Цікаво, що Міністерство житлового господарства не фігурує у розподілі посад, а отже можливі два варіанти: або його очолить хтось не з партій-коаліціантів, щоб не брати відповідальність за провальний сектор, або його ліквідують взагалі.

Ринок праці

Поміж іншим Угода передбачає впровадження Програми, яка дозволить створювати 1 млн. робочих місць щорічно (с. 27). Україна вже зараз переживає дефіцит робочої сили (за три останніх роки число вакансій у промисловості України зросло втричі), який з огляду на демографічну ситуацію буде тільки загострюватися. Протягом скількох років планується створювати по мільйону робочих місць щорічно, і головне, не зовсім зрозуміло, навіщо.

Незрозумілі й інструменти, якими держава планує досягнути таких результатів. Мабуть, за рахунок запланованого фінансування Загальнонаціональних громадських робіт (с. 27). Звучить теж як із минулого сторіччя…

Замість висновків

Практику написання детальних коаліційних угод треба вітати. Це сприяє прозорості політики, відчиняє двері до вдосконалення державної політики та дозволяє нам зрозуміти принаймні фарватер, у якому відбувається мислення наших політиків. Наявність великої кількості правильних слів у програмі також обнадіює, хоча над порядком, у якому вони розставлені, доведеться попрацювати.

Наразі змістовна угода коаліційної угоди нагадує калейдоскоп: реальна політика уряду залежатиме від того, під яким кутом зору він розглядатиме заявлені заходи. І насамкінець, є така світла мрія — аби економічні блоки коаліційних угод та інших стратегічних документів складали позапартійні фахівці-економісти.

Іван ПОЛТАВЕЦЬ