Щось хімічать

Проте прибуток деяких хімпідприємств зростає, а власники не поспішають позбутися нібито непривабливих активів.

Минулорічне подорожчання газу з 90 до 130 дол. за 1 тис. куб. м на українському кордоні не завадило вітчизняним хімікам — виробникам мінеральних дорив та аміаку — залишитися на плаву 2007 року і навіть покращити результати діяльності у порівнянні з 2006-м.

Наприклад, концерну “Стірол” вдалося збільшити виробництво аміаку з 1329,7 тис. т до 1390 тис. т., а карбаміду — з 815,9 тис. т до 861,8 тис. т. Чистий прибуток компанії зріс на 36,5%.

Як вважають фахівці, це сталося завдяки тому, що світові ціни на добрива в цілому перекрили подорожчання газу для українських підприємств.

“У 2007 році аміак подорожчав приблизно на 10%, і середньорічна ціна на світовому ринку склала близько 271 дол. за 1 т, а на карбамід — взагалі збільшилася десь на 38% і досягла близько 308 дол. за 1 т.”, — пояснює аналітик компанії Dragon Сapital Тамара Левченко.

Проте чергове подорожчання газу до 179,5 дол. за 1 тис.куб.м, яке ще минулого року екс-міністр економіки Анатолій Кінах назвав критичним для вітчизняної хімпромисловості, хвилює підприємців значно більше. Нещодавно керівництво Союзу хіміків України (СХУ) та низка підприємств — “Рівнеазот”, “Северодонецьке об'єднання “Азот”, “Дніпроазот”, “Кримський Титан”, “Дніпровський завод мінеральних добрив”, Одеський припортовий завод та інші — підписали звернення до прем'єр-міністра, президента і голови Верховної Ради. У документі сказано, що подальше подорожчання газу може призвести до того, що вітчизняні аміак і мінеральні добрива втратять конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Хіміки хочуть, аби уряд надав їм хоча б приблизний план подорожчання імпортного газу та переходу до ринкових цін на найближчі роки, сказав голова Союзу Хіміків України (СХУ) Олексій Голуб. Проте з огляду на непередбачуваність як українсько-російських газових відносин і цінової політики “Газпрому”, так і дій посередника з продажу середньоазіатського газу, ніяких планів про перспективи росту цін не існує. Уряд нічого не може відповісти підприємцям.

Є й більш реалістичні вимоги: хіміки просять в уряду нульової ставки ПДВ на імпортовані газ та обладнання, що необхідно для модернізації виробництва, зменшення з 1 січня 2008 року надбавки до ціни газу за його зберігання тощо. Все це та ще низку заходів представники хімічної промисловості вимагають від уряду в межах створення державної програми стимулювання широкомасштабної реконструкції галузі. За даними СХУ, для модернізації на найближчі 3-4 роки потрібно принаймні 500-600 млн.дол.

Водночас, деякі фахівці вважають, що чергове різке подорожчання газу та невизначеність із подальшим розвитком газових подій може спонукати приватних власників часток у хімпідприємствах до продажу цих активів.

“Ліквідність акцій більшості українських хімпідприємств є досить сумнівною (окрім “Стірола”, який входить до першого рівня лістингу), тому не виключено, що в підсумку їхні власники будуть думати про те, щоб продати або зменшити свої активи в цій галузі. Адже у зв'язку із подорожчанням газу ризики для хімічної промисловості досить великі”, — вважає аналітик Компанії з управління активами АРТА Роман Вареник.

На думку Вареника, непередбачуване підвищення цін на газ хіміки могли би компенсувати, якби займали більшу частину внутрішнього ринку України. Проте сьогодні тут вони не можуть конкурувати на рівних із російськими постачальниками, що через власний дешевий газ пропонують добрива сільгоспвиробникам за значно нижчими цінами.

Не рятують ситуацію і держані компенсації, що надаються сільськогосподарським підприємствам з бюджету за використання добрив українських виробників. Справа в тому, що складність і непрозорість процедур отримання таких компенсацій спонукає селян відмовитися від українських добрив на користь російських.

Спроби бізнесменів продати деякі “хімічні” активи були й торік. Наприклад, навесні 2007 року було оголошено про організацію тендеру з продажу ВАТ “Рівнеазот”, яке пов'язують із структурами Дмитра Фірташа, а також акцій ВАТ “Дніпроазот”, що є активом групи “Приват” Ігоря Коломийського.

Як вважає Тамара Левченко, цього року перш за все питаннями продажу можуть перейматися компанії, що не мають достатньо грошей для модернізації, і вважають, що ціни на їхню основну продукцію не зможуть компенсувати дорогий газ.

“Водночас, навряд чи власники хімпідприємств, що мають доступ до газового ресурсу (зокрема, група “Приват”, що володіє пакетом ВАТ “Укрнафта”), будуть займатися питаннями продажу саме зараз”, — говорить вона.

До того ж, цього року увага переважної більшості потенційних інвесторів буде прикута до продажу контрольного пакету Одеського припортового заводу, умови продажу якого нещодавно оприлюднив Фонд держмайна.

Торік приватизаційним конкурсом ОПЗ цікавилися як іноземні, так і вітчизняні інвестори, серед яких були “Чернігівське хімволокно”, російські “Акрон”, “Єврохім” та “Сибур-холдинг”, “Ренова-Україна”, “Дніпроазот”, Group DF, яку пов'язують з Дмитром Фірташем, та інші. Але питання про те, чи буде ажіотаж навколо продажу ОПЗ і цього року, залишається відкритим через дещо жорсткіші, ніж торік, умови приватизації підприємства.

Олександра ІВАНОВА