Невыносимая необходимость выбора

Але, зауважмо, це сталося якраз в день візиту українського президента до Москви. Можна припустити, що ці події виявилися прикрим збігом обставин.

Прикрість полягала в тому, що українською ціною питання візиту була вартість газу. А це питання є ключовим для України з точки зору її сучасної незалежної політики.

Приблизно через два місяці, після не цілком позитивного, але перспективного для України рішення самміту НАТО в Бухаресті, владний бомонд України затіяв непотрібне і абсурдне взаємопожирання навколо мертвонародженої ідеї внесення змін до Конституції.

Це хотілося би списати на природну вітчизняну безлаберність і втечу від цілеспрямованої (а тому важкої) праці на життєвоцивілізаційно необхідний для суспільства вибір в євроатлантичному напрямку. Українська політична, вибачте, еліта звикла “працювати” на свій безпосередній матеріальний інтерес і свої амбіції, а не інтерес громади, суспільства, держави.

Але коли, знову через два місяці, 6 червня, в день наступного візиту Президента в столицю “керованої демократії” виникає криза парламентської коаліції, а дійові пішаки цієї кризи відкрито позиціонуються як протеже Московського Патріархату, то вірогідність фатальних співпадінь переходить критичну межу.

Я не є прихильником теорії змов і не бажаю виправдовувати ними нашу власну політичну інфантильність, політичну короткозорість, продажність і брак елементарного державного мислення.

Але й ігнорувати такі факти було б якнайменше наївно. Хоча наші рибакови та бути і мало подібні на Штірліців — швидше на дрібних авантюристів, але і спецслужби порівняно із своїми радянськими попередниками значно здеградували.

Тому маю намір серйозно розглянути сценарій, який можливо вибудовують окремі аналітичні, розвідувальні і навіть і набагато вищі центри, і який безпосередньо стосується України.

З цієї логіки у вівторок — в день візиту генсека НАТО — наступним сценарним ходом мало б стати блокування трибуни Верховної Ради з вимогою до спікера оголосити про розпад коаліції, а насправді — з метою показати Заходу неспроможність України виконувати базові критерії і відповідні вимоги євроатлантичної спільноти.

Не питання, що демократична коаліція слабка — вона така, якої її обрав народ. Ще вчора її проблемою були внутрішні інтриги, чвари і персональне суперництво за лідерство.

Сьогодні — проблема вже не коаліції, а цілої країни в тому, вона руйнується ззовні. І ця зовнішня атака на українську владу тільки тому має шанс на успіх, що наші лідери (як це уже було десятки раз в історії) зайняті боротьбою самі з собою, боротьбою не на життя, а смерть.

Отже, сьогодні перед політичною елітою України стоять кардинальні виклики, які дадуть відповідь на питання: хто ми є, де наше місце в світі і чи ми можемо існувати як спільнота взагалі.

Ці виклики є не абстрактними, цілком конкретні виміри:

НАТО. Це відповідь на питання чи хочемо ми, українці, бути належними до західної цивілізації з її рівним життя, безпеки, стандартами і правилами.

Чи погоджуємося далі існувати в сірій зоні між Заходом і Росією з усіма небезпеками, що пов’язані з таким вибором.

ЄВРО-2012. Це питання не тільки національного престижу (або національного приниження). Це шанс, опершись на загальну любов до футболу, мобілізувавши владу і опозицію, Київ і регіони, встановити у себе бодай частину стандартів, за якими уже давно живе цивілізований світ. Здобути гідність і повагу в світі, а не чекати: заберуть в нас право проведення чи ні.

ЄС. Нова базова угода, яка має бути підписана у вересні, або дасть перспективу асоціації з Європою і відтак, у подальшому — членства, або закріпить вічний статус сусідів Європейської спільноти. Бідних сусідів, яким біля дверей залишають пусті банки з-під “Coca-Cola”.

ПДЧ. План дій щодо членства, який буде розглядатися у грудні — це своєрідне домашнє завдання, добровільне зобов’язання влади і суспільства: що треба зробити, як треба змінитися, щоб сидіти на рівних за столом в цивілізованому товаристві. Добровільно, бо туди не тягнуть силоміць.

Газ. Ціна на газ 400 долл може поставити на коліна, може покласти на землю. А може стати колосальним стимулом до впровадження енергозбереження та ощадливості — за умови консолідації владних інституцій і їх цілеспрямованої роботи на національний інтерес. І не тільки: дешевий газ — це залежність і корупція. Перехід на світові ціни не вирішує проблеми, але створює можливості для модернізації і самостійної політики.

Можливо, хтось в українській владі хоче весною наступного року провести позачергові вибори до парламенту і їх виграти. Використовуючи нездатність котроїсь з гілок влади адекватно відповісти на всі чи декілька окреслених викликів.

Результатом такої політики стане не здобуття влади, а руїна держави і збирання головешок на згарищах. Такий розвиток подій веде до катастрофи, і ті, хто в нього грають є співучасниками національної зради, бо не дають собі відліку в тому, що їх “високотехнологічні” плани є дрібними епізодами чужої гри.

Конструктивний вихід з ситуації, що склалася і яка щодня підігрівається, має дві складові — технологічну і світоглядну.

Щодо технологічних є як мінімум п’ять варіантів виходу з кризи, але необхідною умовою кожного з них є добра воля політичних гравців погодити світоглядні питання.

Світоглядний вихід має полягати в тому, що об’єднання політиків і людей повинно перестати бути об’єднанням навколо постатей, лідерів, а має стати об’єднанням навколо переконань та національних інтересів.

Відповідно, протистояння в сьогоднішній українській політиці перетвориться з боротьби персональних амбіцій і образ в боротьбу поглядів — тобто, власне у політику. І ця боротьба буде визначатися внутрішніми закономірностями, залежними від поглядів виборців, а не від зовнішніх маніпуляцій.

Я — однозначний прихильник демократичної коаліції, для мене альтернативи їй немає. Але сьогодні головне питання полягає не в тому, яка буде коаліція — демократична, широка, глибока чи фіолетова. Питання в тому, що це має бути УКРАЇНСЬКА коаліція.

Як людина, яка ставила сцену Майдану, людина, яка долала страх і зневіру на морозних мітингах Народної Самооборони, всім претендентам на найвищу посаду в державі мушу сказати — переможе той, хто перший замість думки про вибори поставить перед собою і нацією надзавдання.

Тарас СТЕЦЬКІВ

(народний депутат, заступник голови фракції НУНС)