Дежа вю

Перечіплялися через це, падали, набивали ґулі. І зараз знову на цьому спотикаємося. Допоки? 2005 рік. Формується перший суто “помаранчевий” уряд. Кандидатури обираються — здебільшого в останній момент, “на коліні”. Одним махом відбуваються несподівані рокіровки, під час оголошення декого з висуванців на міністерства сесійна зала гуде й огогокає.

Але тоді був час беззаперечних переможців — емоційний підйом після Помаранчевої революції. Президент називав кандидатку на Прем’єра своєю політичною партнеркою і щиро просив підтримати. Підтримка була більш ніж переконливою. Утім уряд довго не протримався. “Згорів”.

2007 рік. “Помаранчеві” ніби помирилися, з’ясувавши, що не можуть одне без одного. Вони отримали ще один аванс від виборців, ще один шанс сформувати уряд без “зеків”—“хамів”—“дапашліви”. І як вони його використовують? Частина претендентів на посади міністрів від “Нашої України” самій фракції стають відомі вже по факту їх висунення секретаріатом Президента. Кажуть, таким чином Віктор Ющенко поправляє свій блок, не забуваючи при цьому, що той не радився з Президентом, висуваючи В’ячеслава Кириленка на спікерство. Хай там як, а такі кроки не додають балів “помаранчевій” команді. Як і те, що кілька номінацій Банкова зробила не просто всупереч рішенням фракції, а навмисно — для створення в новому уряді вогнищ опозиції щодо Прем’єрки Тимошенко. Йдеться і про кандидатуру пана Єханурова, який узагалі не служив в армії, зате дуже не любить Юлю, на Міноборони, і пана Оніщука — на Мін’юст. Додамо сюди й помітні “олігархічні” мотиви у заповненні міністерських квот Блоком Тимошенко. А згадайте, як і чому впав перший “помаранчевий” уряд? Якраз через відсутність порозуміння та надто жорстоку конкуренцію між двома крилами “ющенківсько—тимошенківського” Кабміну. Як видно, цей урок наші лідери не засвоїли. Чи діють показово виклично, маючи на горизонті посилення конкуренції та неуникну відставку другого суто “помаранчевого” уряду перед наступними президентськими виборами. Зверніть увагу також на те, що зараз, висуваючи Тимошенко, Президент не називає її “політичною партнеркою”, а без жодних емоцій говорить про формальне виконання конституційної процедури.

Це щодо політичних стосунків. А є ще професійна підготовка, яка також впливає на живучість та успішність урядів. Старійшина української політики Ігор Юхновський в інтерв’ю журналу “Главред” серед причин провалу “помаранчевої” команди в 2005—му називає якраз те, що глава держави здійснював чимало призначень похапцем, під надмірним впливом лобістів. А потрібно було б скликати фахове коло консультантів для обговорення висуванців на урядові посади. На жаль, і зараз до порад мудрого академіка не дослухаються.

А дежа вю — воно ще й у тому, що опоненти “помаранчевих” вміло використовують їхні ґанджі. Зараз Партія регіонів своїм кагалом, що виконує команду “фас” за найменшим порухом керівних дресирувальників, знову блокує роботу ВР — це саме ми проходили у 2006 році. Знову сотня міцних мужиків переважно зі східних областей обступає президію ВР без особливих на те пояснень — лише для того, щоб розхитати й так крихку демократичну коаліцію. Про це мало хто говорить, але вперше в практиці вітчизняного парламентаризму депутати (звісно, “регіонали”) застосували силу проти Голови Верховної Ради. А в цей час у середовищі “НУНС” і БЮТ шукають нових морозів і кінахів.

“Помаранчеві” це чудово бачать і... Невже знову наступлять на ті самі граблі?

Дмитро ЛИХОВІЙ