“Запроданці” для “каруселей”

За запитом “Продам голос” пошуковик Google видає тисячі результатів з українською “пропискою”. Бажання електорату вигідно передати свої голоси в інші руки на виборах—2010, мабуть, у рази більше, ніж на всіх попередніх. Весь цей вал пропозицій може стати — і вже стає — чудовим ресурсом для підкріплення ужинку голосів багатьох кандидатів у президенти.

“Бо нам все одно, хто буде Президентом”

Заходимо на перший сайт безкоштовних оголошень, що видає інтернет—пошук: board.salle.com.ua. Текст одного з оголошень: “Продам 5 голосів на виборах у Києві (500 грн. за голос) і кілька в Київській області”. Набираємо вказаний номер телефона. Відповідає молодий чоловічий голос. Журналіст “України молодої” грає роль представника київського штабу неназваного кандидата, який зголошується купити запропоновані голоси. Співрозмовник називається Максимом. “Чи не буде потім якихось скарг у непотрібні органи?” — запитує “штабіст”—журналіст “України молодої” “для перестраховки”. “Та ні. Нам із хлопцями ці вибори пофіг. Голосувати все одно нема за кого”, — зізнається Максим. Подальший перебіг розмови вказує на те, що він є посередником і займається перепродажем голосів системно. Максим залюбки погоджується вже завтра надати паспортні дані п’яти “київських” осіб, а в день голосування — забезпечити їх участь у “каруселі” з винесенням чистих бюлетенів із дільниці та занесенням “правильно” проголосованих. Умова: половина коштів наперед, уже після подачі паспортів. Сходимося на тому, що гроші будуть тільки 17 січня: половина перед голосуванням, половина — “по факту”.

За іншим телефоном “Україна молода” вирішила змінити тактику і “здемпінгувати”: мовляв, 600 гривень (а саме стільки хотів за свої три голоси юнак зі Львова, який не поспішав назватися), — то задорого. Непогано б зійтися на 350 грн. Співрозмовник погодився “подумати” — можливо, ближче до дня виборів будуть і вигідніші пропозиції. “Телефон ви знаєте, наберіть у п’ятницю”, — сказав львів’янин.

Очевидно, що подібні оголошення залюбки моніторять представники штабів у різних регіонах, передаючи дані про охочих “продати душу” в ті міста, де прописані “запроданці”. Якщо раніше багато говорили про намагання штабів знайти “сировину” для підкупу, то тепер видно, що далеко ходити не треба: кілька натискань на клавіатуру — і інтернет видає “паролі та явки”.

Від 1 грн. до 27 тисяч

Навіть іноземні ЗМІ в ці дні пишуть про продаж голосів в Україні як масове явище. Сайт DW—world (“Німецької хвилі”) ілюструє цим прикладом висновки про відсутність особливого інтересу українців до кампанії та “вибори без вибору”.

У цьому сенсі особливу увагу привертає сайт www.prodaygolos.com.ua. Його автори, які не пошкодували коштів навіть на реєстрацію доменного імені “Продам голос” (а значить, поставили цей процес на широку ногу), пишуть: “Даний сервіс дозволяє будь—якому громадянину України розмістити оголошення на продаж свого голосу на виборах Президента в 2010 році. Голоси, у свою чергу, пропонуються для купівлі різним політичним партіям, кандидатам у президенти, їхнім командам і будь—яким третім особам, зацікавленим у цьому”.

Статистика сайту вчора надвечір свідчила: голосів, виставлених на продаж, — 3583; сумарна вартість голосів: 3 230 410 грн.; середня вартість голосу — 902 грн.

Найбільше пропозицій — зі столиці. Водночас найбільшу ціну за голос правлять жартівники (?) з Чернігова — 27 тис. 932 грн. Дехто “віддає” голос навіть за гривню.

Сторонній користувач не бачить можливостей зворотного зв’язку із “продавцями” — лише їхні імена чи нікнейми та міста прописки. Але той факт, що для розміщення оголошення потрібно зареєструватися і вказати електронну пошту, вказує на серйозність намірів “покупців”.

“Метою даного проекту жодною мірою не може вважатися спроба зірвати вибори Президента України, пропонування хабара чи будь—яка інша дія, спрямована проти закону України”, — пишуть адміністратори сайту.

Продавати — не злочин

Чи справді такі дії — як і взагалі продаж свого голосу — не суперечать чинному законодавству? Так, не суперечать, підтверджують “Україні молодій” у Центрі громадських зв’язків МВС та Центрвиборчкомі. Пропонувати голос — не злочин. Злочин — купувати. А факт купівлі, як правило, довести дуже складно, й попередні вибори з непокараними “каруселями” це доводять. Що й казати, якщо навіть голову СБУ Наливайченка суд змусив вибачатися перед відомим “екс—князем тьми і темників” Медведчуком за слова про його нібито причетність до організації подібних фальсифікацій за схемою “Вавилон”...

Залишається із жалем визнати, що висновки за підсумками виборів 2004 року — про виборчу гідність наших людей та становлення громадянського суспільства в Україні — були дещо передчасними.

Дмитро ЛИХОВІЙ