Про те, як війна в Україні змінить Європу та цілий світ, розповідає лауреатка Пулітцерівської премії, провідна історикиня та експертка з питань України, Росії та Східної Європи Енн Еплбаум
Чи є дії Росії в Україні геноцидом з наукової точки зору
Чоловік, який придумав термін “геноцид”, народився в Україні. Рафал Лемкін був юристом, який народився на Львівщині й навчався у Львівському університеті, коли місто входило до складу міжвоєнної Польської республіки. Концепція геноциду переконливо засвідчується українським історичним досвідом.
Сутністю геноциду, за версією Лемкіна, є спроба викорінити певну націю. Під цим розуміють не лише масові вбивства, а й напади на культуру, церкви, мову та спробу повністю ліквідувати націю та її культуру. Це слово було вперше офіційно застосовано саме в контексті Голокосту.
Визначення Лемкіна трохи виходить за рамки Голокосту. Російські наміри щодо України наразі підпадають під цей термін. Гасла, якими послуговуються росіяни: “Україна — не держава”, “Українці — не справжні люди”, “Нам дозволено вбивати українців, тому що вони нацисти”. Умисне вбивство мирних жителів, спроба стерти будь-які сліди “українськості” — це геноцидна діяльність.
Що буде з ліберальним світовим порядком після війни
Війна довела, що ліберальний світовий порядок працює в тій мірі, якою його учасники готові його відстоювати. США і Європа відстоюють його саме зараз, захищаючи Україну. Але я сподіваюся, що один із висновків, до якого люди дійдуть, коли закінчиться війна, це те, що нам потрібні нові та більш якісні інституції.
Цю війну передбачали впродовж восьми років. Незважаючи на те що це було настільки очевидно і росіяни готувалися до нападу, ми йому здивувалися, а в США не виявилося відповідної зброї напоготові. Замість автоматичного впровадження санкцій у перший же день, знадобилося кілька тижнів, щоб ввести їх дію. Це свідчить про те, що люди не поставилися до загрози всерйоз.
Однією з проблем американського/західноєвропейського ставлення до автократії, особливо в Росії та Білорусі, в останнє десятиліття було те, що кожного разу, коли скоюють жахливий злочин, ми дивуємося. Чи то білоруси, які викрадають літак, чи росіяни, які вбивають когось у центрі Берліна чи Лондона. Після війни доведеться переосмислити, як ми здійснюємо дипломатію, використовуємо санкції та реагуємо на порушення.
Чи можна очікувати відродження ліберальних ідей
Багато залежить від лідерства. Більшість інституцій, які ми вважаємо ключовими у відстоюванні західного ліберального світу під час холодної війни, як-от НАТО, були результатом того, що конкретні люди наполягали на їх створенні. У США Гаррі Трумен прийшов в офіс недосвідченим, але досить швидко зрозумів масштаб проблеми і почав роботу зі створення інституцій, які були необхідні задля укріплення оборони.
Те саме стосується Європейського Союзу. Він також виявився ініціативою особливо відданої групи політиків після війни, які просували конкретне бачення та намагалися втілити його в життя. Багато буде залежати від того, що зроблять Байден, Макрон, Зеленський та лідери інших європейських країн після конфлікту: чи побачать вони в ньому момент для змін, чи проігнорують його.
Що зробило Захід успішним
Знову ж таки, це питання лідерства. Рональда Рейгана обрали президентом Сполучених Штатів, і він використав цю дивну американську суміш — націоналізм і просування демократії, в якій американці вбачали своє правління у світі як головного спонсора та захисника демократії. І це якимсь чином поєднувалося з вірою в національне відродження.
Частково успіх також полягав в економічній інновації. Сполучені Штати та Європа почали випереджати Радянський Союз у плані технологій та інновацій, а не лише в рівні багатства. Горбачова дуже засмучував факт відставання Радянського Союзу, і його задум полягав у тому, що він відродить Радянський Союз за допомогою гласності та перебудови, але врешті-решт він його зруйнував.
Технологічний розрив між демократичним світом і Росією, а також інноваційні досягнення з подальшим відставанням Росії, можливо, разом призведуть до того відродження, яке ми спостерігали наприкінці 1980-х років.
Якими були очікування щодо війни
Я очікувала, що війна станеться, але не могла передбачити, як саме вона виглядатиме. Оскільки майже всі українці, яких я знаю, думали, що цього не станеться, мені було складно уявити, чого очікувати. Але тепер розумію, що так багато українців говорили так тому, що просто не могли в це повірити. Людям було просто неможливо повірити в думку, що геноцидну війну може розв’язати сусід, із яким у них є багато поганого досвіду в цілому, але хороші стосунки з деякими окремими людьми.
Однією з причин, чому люди помилилися щодо війни, було те, що їм здавалося, що росіяни не мають достатньо військової потужності для цього. Але вони все одно захотіли спробувати. Це пов’язано з тим, що Путін володів надзвичайно неякісною інформацією про Україну. Він переоцінював можливості своїх військ і значно недооцінював українців.
Російська армія вкрай точно імітує діяльність Червоної армії в Польщі з 1944 по 1945 рік. Мені було важко в це повірити. Коли я писала про ці речі, думала, що пишу про історичні події, а не намагаюся передбачити майбутнє. Бачити, як минуле повертається, — це завжди шокує.
Зараз я очікую, що Україна досягне якоїсь перемоги. Зараз Захід відданий ідеї, що з цього конфлікту постане суверенна незалежна українська держава. Українці настільки успішно трансформували свій імідж, що тепер НАТО та Європейський Союз відчувають відповідальність зробити так, щоб Україна пережила війну як суверенна, незалежна і сильна держава.
Що буде перемогою України
Повною перемогою для мене було б виведення російських військ з усієї території та здійснення правосуддя, щоб постраждале населення відчуло свою участь у цій перемозі.
Найважливіше, що зараз може зробити Захід, — це переконатися, що Україна переможе на полі бою, тому що Росія, поки нею керує Путін, буде вести переговори з позиції успіхів на війні. Чим далі вони заходитимуть в Україну, тим агресивнішими покажуть себе в повоєнний період.
Наскільки сильною є воля Заходу допомагати Україні
Я відчуваю, що відбулася зміна стратегії. Вашингтон пройшов через три стадії. Першою стадією було: “Ми думаємо, що росіяни будуть у Києві вже в ці вихідні” і “Наше завдання — витягти Зеленського звідти якомога швидше”.
Коли цього не сталося, відбувся зсув. Упродовж місяця українцям постачали тактичну зброю. Здебільшого це були речі, які могли швидко доставити в Україну. Ця стадія була такою: “Ого, українці справляються набагато краще, ніж ми очікували, давайте допомагати їм у цьому надалі”.
За останні 10 днів знову відбулися зміни. Зараз позиція США звучить так: “Ми повинні допомогти Україні перемогти”. Виявилося, що росіяни можуть відступити і не пускатимуть у хід ядерну зброю.
У більшості столиць — Варшаві, Братиславі, Лондоні, Парижі — все частіше виникає думка, що потрібно робити все для перемоги. Країн, що сумніваються, залишилося зовсім мало, наприклад Німеччина. У громадських колах Україна стає дедалі популярнішою, а відмова уряду Шольца від допомоги не схвалюється.
Риторика Німеччини дуже змінилася. Люди розуміють, що пацифізм також може бути злом. Якщо ви не боретеся проти держави, яка здійснює геноцид, то ви допомагаєте їй досягти цілей.
Радянська спадщина в сучасній Росії
Їхній спосіб ведення дій в Україні точно походить з радянської доби. Те саме стосується й того, що Росія робила в Криму. Вони приїжджають зі списками осіб, які підлягають арешту. Полюють на людей, у яких вдома є українські прапори та книги. Шукають керівників поліції та мерів. Прагнуть обезголовити суспільство і позбутися його лідерів, а потім тероризувати громадян, використовуючи насильство й зґвалтування.
Ці практики мають давнє походження і застосовувалися імперською армією та таємною поліцією в Росії. Але основне значення має радянський досвід. Російська армія і держава ніколи не проходили через те, через що пройшли німці. Вони не намагалися зрозуміти, що пішло не так у минулому, змінити інституції, щоб зробити їх більш гуманними. Навпаки, виглядає так, ніби вони користуються підручниками НКВС.
Коли бачиш, що зараз відбувається в Херсоні, розумієш, яким був Люблін у 1944 році. НКВС багато чому вчилося на власному досвіді. Здається, що вони все ще використовують той радянський матеріал, щоб робити те саме.
Як війна в Україні змінить Європейський Союз
Війна відкриє дорогу до членства України в Європейському Союзі. Це не станеться миттєво, але Україна буде розглядатися у якості європейської держави так серйозно, як ніколи раніше.
Європа повинна дбати про себе не лише в економічному, а й у безпековому аспекті. Європейська частина НАТО має стати сильнішою. Європа в цілому така ж багата, як і США, і має такий самий економічний та промисловий вплив. Чому б їй не мати власного стратегічного мислення та форми самозахисту?
Як Україні використати перемогу
Влада невеликої групи багатих людей, які мають сумнівні зв’язки з Росією, має завершитися. Варто переконатися, що не повернеться та система глибокої корупції, при якій кожному, хто працює в Міністерстві економіки, окремо платить якийсь олігарх. Переконатися, що державні службовці — це кваліфіковані люди, які отримують гідну зарплату. Проштовхнути Україну далі в напрямку сучасності, щоб у вас були держслужбовці, армія, служба безпеки, які працюють на державу, а не на приватних осіб. Це найголовніше.
Що світу робити з Росією
Захід намагався інтегрувати Росію, це завершилося невдало. Зараз ми спробуємо ізолювати Росію. В найближчі кілька років РФ буде відрізана економічно та культурно від решти світу.
Проблема Заходу в тому, що в нас немає стратегії щодо Росії. Все, що ми робили з Росією, особливо за останні вісім років, було лише реакцією у відповідь. Росіяни вбивають когось у Німеччині, і ми реагуємо. У Лондоні когось вбивають — ми реагуємо. У нас не було чіткої політики щодо того, якою має бути Росія, щоб Захід будував з нею відносини. Ми повинні використовувати санкції як частину важеля.
Ми хочемо, щоб Росія була цивілізованим членом Європи. РФ потрібно не просто поважати кордони та притягувати до відповідальності людей, які вчинили злочини, а й розпочати згортання спецслужб і пропагандистської держави, яка промивала мізки своїм громадянам.
Енн Еплбаум працювала в The Spectator, The Daily Telegraph та Sunday Telegraph, публікувалася також в The Independent. У 2003 році Енн видала книгу про систему радянських таборів “Gulag: A History”, за яку була удостоєна Пулітцерівської премії, а також британської Премії Даффа Купера. Книга розповідає про історію радянської системи концентраційних таборів.
У 2017 році видала свою шосту книгу “Red Famine: Stalinʼs War on Ukraine”, за яку отримала вже другу британську Премію Даффа Купера. Книга розповідає про штучний голод 1932—1933 років, за допомогою якого радянська влада мала на меті знищити українську націю.
Что скажете, Аноним?
[19:13 22 ноября]
21:10 22 ноября
18:30 22 ноября
18:20 22 ноября
18:10 22 ноября
17:20 22 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.