Йосип Вінський: “Тимошенко вважає, що її команда — це гній”

Популярний у деяких колах принцип “Вхід — гривня, вихід — дві!” успішно працює у вітчизняному політичному істеблішменті. З владних кабінетів, як і з фронтових окопів просто так не йдуть: висунув голову — значить, зрадник. Відставка очільника Мінтрансу Йосипа Вінського не порушила традицію. Його попередника, харизматичного міністра фінансів Віктора Пинзеника, Прем’єрка провела словами — “нас залишають найслабші міністри”, а Вінському кинула у спину — “Корупціонер! Ми звільнятимемося від таких, як він!”. На перший погляд дивно, особливо якщо згадати, як по—материнськи відчайдушно Юлія Тимошенко захищала його від нападок журналістів, коли на початку своєї роботи у Мінтрансі пан Вінський почав виїжджати у світ на представницькому “Мерседесі” за мільйон гривень.

Колишні й позаколишні соратники пояснюють таку зміну просто — Йосип уже відіграв! Вірніше, відіграли ним. Лідер соціалістів Олександр Мороз, від якого Вінський гучно перейшов до Тимошенко, не без нотки ревнощів заявив — “вона збила його, мов пішака”. Збитих пішаків у нашому суспільстві, як правило, шкодують.

А він і не намагається ліпити образ Індіани Джонса: жодного блиску в очах, стиснутих кулаків, обіцянок щось показати і комусь довести. Лише розгубленість, дуже тонкі натяки на майбутні перспективи — і велика образа на жіночу зрадливість: сидячи за великим столом у кімнаті для переговорів, він виглядав особливо втомленим. В інтерв’ю погоджується — так, став міністром майже випадково... так, працював... старався, як міг... Але не зрозуміли, не дали, не оцінили, не допомогли. Але не проти, мабуть, щоби оцінили інші: політика — матерія непередбачувана, і ніхто не довів, що у слабих немає шансів.

— Йосипе Вікентійовичу, скажіть чесно — не шкода достроково залишати цей затишний кабінет?

— На всіх ділянках, де я працював, завжди виконував свою роботу системно. Тим паче у найскладнішому міністерстві, яким, безсумнівно, є Мін­транс. Воно, як відомо, включає у себе шість галузей. За півтора роки роботи ми пройшли узгодження всіх стратегій, адаптацію їх і нині виходимо на завершальний етап. Коли людину, яка півтора року готувала цей етап, викидають на вулицю — це все одно, що підстрелити птаха на зльоті. Мені жаль, що так відбувається. Ми ж працювали не для себе!.. Вважаю, що таке рішення — серйозний удар не тільки по мені, а й по всій галузі.

— А чому заява з’явилася саме зараз? З політичного боку — не надто вдалий момент. Адже ви заявляли, що підете у відставку, якщо БЮТ і Партія регіонів утворять коаліцію. “Ширка” розвалилася, а ви чомусь виконали свою давню погрозу.

— Це і є парадоксальність мислення Юлії Тимошенко! Восени я заявив про свою позицію. З політичної точки зору, вона перемогла. Як мала зробити людина в такій ситуації? Сказати: твоя позиція, Йосипе, перемогла, оцінки виявилися вірними! У понеділок, після того як стало відомо, що коаліція розвалилася, я пішов до Олександра Турчинова і сказав: “Валентиновичу, ігри вже закінчилися, давайте займатися роботою!”

Цей підкилимний процес ще не вичерпано: та, на жаль, не це цікавить Юлію Володимирівну.

— Найімовірнішою причиною ваших суперечок із Прем’єром називають роботу “Укрзалізниці”. Це так?

— Свого часу я вважав, що Юлію Тимошенко треба підтримати. Вісім місяців я працював на результат — як перший заступник керівника виконкому і як заступник голови партії. Не хочу відпускати собі хвалебних епітетів, але на виборах, які відбулися без мене, БЮТ набрав 22 відсотки голосів, а після того, як усі знали, що Вінський очолює оргроботу у БЮТі — стало 30%. Вісім процентів приросту за рік!

— Ви вважаєте, що за вас голосували соціалісти, які розчарувалися у Морозі?

— Я був ефективним у своїй роботі і не працював заради власного его... Ми в цій команді пройшли вогонь, воду, а от мідні труби виявилися найскладнішим випробуванням. Бо коли Юлія Тимошенко прийшла у владу, то вона перестала цікавитися нашою думкою. Під час виборчої кампанії моя думка була для неї важлива. Навіть ті непопулярні заходи, які я здійснював, Юлія Володимирівна підтримувала. А потім виявилося, що вже з’явилися інші фаворити, інші люди, яких я не бачив під час виборів... Сьогодні вони вже поряд. Серед них називають Віктора Медведчука. І це, очевидно, змінило ставлення до мене.

— Перший віце—прем’єр Олександр Турчинов ствер­джує, що посада очільника Мінтрансу вам дісталася випадково.

— Так, зізнаюся у цьому відверто. Перша пропозиція від команди Тимошенко — портфель віце—прем’єр—міністра. Хоча я не просився на жодну посаду, просто назвав чотири варіанти і запропонував сам, куди можу піти працювати. І додав: “Скажете не йти у владу — не піду”.

— Які це варіанти?

— Не хочу зараз про це говорити, це неважливо. Буквально в останню хвилину перед голосуванням людина, яка претендувала на крісло міністра транспорту та зв’язку, відмовилася. Вирішили, що цю ділянку не можна залишати без керівника. Адже транспорт та зв’язок дають майже 20% ВВП! Я погодився, але коли розмовляв із Прем’єр—міністром, поставив одну умову: вимагав твердої гарантії, що у цьому міністерстві буде один міністр.

Коли ж я побачив, що керівник “Укрзалізниці” програє судовий процес на понад 250 мільйонів гривень, дуже обурився. Через рішення суду, фіктивні процедури в “УЗ” забрали 257,6 мільйона — і він не вжив заходів. Це ж абсурд, що ми скасували всі знижки на перевезення, намагалися наповнити доходи залізниці, а тут втрачаємо кошти на рівному місці. Я поставив питання про звільнення керівника “Укрзалізниці”. І аргументував свою позицію — ці документи є в пошті, можете перевірити.

Це був один із перших серйозних конфліктів між мною і Юлією Тимошенко. Бо міністр не має впливу на кадри, тільки може подати пропозицію. А Прем’єр може відповісти — “я не згодна!” То ж як керувати, коли мій підлеглий — “птах вільного польоту”? І слухає тих людей, які стоять перед ним, а не міністра. Це перший конфлікт. Він почався ще влітку — ще до моменту, коли почали створювати коаліцію. Але після того, як я виступив політично, почалося відверте блокування роботи міністерства. Я сказав: “Це питання не у мені. Якщо треба, я завтра піду, але не заважайте працювати відомству”. Кабмін ставив палиці у колеса, як тільки міг: на словах мені говорилося одне, а насправді... Маса ініціатив, з якими я виходив на Кабмін, гальмувалися через бюрократичні узгодження, переузгодження тощо.

— Ви визнаєте звинувачення у корупції, які прозвучали з вуст Юлії Тимошенко?

— Безумовно не визнаю! Ці звинувачення вже розсипалися. Заява Тимошенко — це ганьба для неї самої. Це те, чого не може бути в державі, і у виконавчій владі тим більше. Це вже дно, нижче якого не може падати жоден політик. Це бажання зробити винними всіх, аби стати Президентом України. Це переконання, що її команда — гній, завдяки якому Юлія Володимирівна має виграти вибори.

Що відбулося насправді? Коли вже “ширка” провалилися, і їй підказали, що політичні дії треба виправдати і відволікти увагу людей. Жертвою було обрано мене.

Але думаю, що цим не закінчилося. Прем’єр заради своїх амбіцій викидає міністрів, аби потім їх звинуватити, аби показати, що тільки вона хороша... Звільнити міністра непросто. Міністерство — не іграшка, яку легко втримати в руках. Подивимося, як втримають Міністерство транспорту і зв’язку.

— Які настрої нині у БЮТ? Будуть ще резонансні відставки найближчим часом?

— У БЮТ є багато людей, які тут за переконаннями — вони не розуміють, що відбувається. Лави, на мою думку, покинуть багато, можливо, без гучних заяв. А через короткий час і міністри перестануть миритися.

Повірте, робити такий крок, який зробив я, не так уже й просто. Це і рубці на серці, і серйозна напруга в сім’ї, втрата багатьох людей, які ще вчора були поряд.

— Ваш заступник Петро Ус­тен­ко заявив, що ви жодну справу у транспортному відомстві не довели до логічного кінця.

— Він не заступник! Ця людина працювала керівником патронажної служби — це управління. Ось, бачите, знайшли Устенка, який від мене пішов із подякою, який висловлював високі епітети, коли тут працював. А нині у нього помінялася точка зору.

— Керівництво “Укрпошти” вже підтвердило, що ви вимагали 15 мільйонів гривень для рекламних плакатів і роликів зі своїм портретом. Багато хто побачив намагання стартувати у виборчих перегонах за державний кошт.

— Ніхто нічого не підтверджував! Мабуть, ви неправильно зрозуміли. Я запросив керівника “Укрпошти” і сказав: треба провести рекламу електронного квитка, який ми продаємо у відділеннях зв’язку. Вона сказала, що на рекламу є тільки 85 тисяч гривень. Ми направили до Кабміну пропозицію, аби збільшити цифру фінплану до 1 млн. 750 тисяч гривень — приблизно стільки поштове відомство витрачало раніше на рекламу. Без рішення Кабміну жодного фінансування реклами не могло бути в принципі. Юлія Володимирівна чудово це знає.

— Наскільки коректною, на вашу думку, є реклама, основну площу якої займає портрет міністра? Мимоволі задумуєшся про власний піар.

— Фахівці, які розробляли макет, вирішили, що мій портрет викличе довіру і зацікавить людей. Все! І навіть наше інтерв’ю, якщо ви його опублікуєте, буде елементом реклами електронного квитка. Щодо піару... Ви знаєте, я наступного дня виступив і заявив, що не буду балотуватися у президенти. Навіщо мені тоді піар?

— Йосипе Вікентійовичу, коли очікуєте голосування у Верховній Раді за вашою заявою?

— Я зроблю все від мене залежне, аби Верховна Рада набрала необхідну кількість голосів. На відміну від моїх колег, я піду в парламент і проситиму народних депутатів...

— Щоби вас звільнили?

— Так! Тому що я покидаю свою посаду, розуміючи — в умовах конфлікту з Прем’єром моє перебування на посту міністра наноситиме шкоду галузі і тим мільйонам людей, які в нас працюють. Заради них треба, щоби я пішов. Аби галузь не стала предметом політичних інтриг.

— Добре, а що далі?

— Повертаюся у велику політику. Що саме буде, визначусь пізніше, дайте мені трохи відійти від цих подій. Такий конфлікт за день не вичерпується. Я вважаю, що самотужки впораюся із завданням.

— В Україні з’явиться, як припустив ваш соратник пан Задирко, новий лівий соціал—демократичний проект?

— Якщо це станеться, це буде лівий демократичний проект, без сумніву: я не стану лібералом чи християнським демократом..

— Хто буде політичними суперниками нової партії?

— У цій ніші є багато політичних партій, але реально вона вільна. Бо якщо ліво—центристські переконання поділяють 40 відсотків населення України, то за політичні партії, що сповідують їхню ідеологію, голосують щонайбільше п’ять відсотків.

— Ви будете об’єднуватися з кимось?

— Ще не знаю.

— У наступних парламентських виборах плануєте взяти участь?

— Так! Однозначно.

— Обдумували вже можливу стратегію: хто друзі, хто “вороги”?

— Ви ставите запитання, над якими я ще не думав. Якщо хтось вважає, що події навколо Мінтрансу мають якусь логіку, то це не так. Я дуже тривалий період часу заради справи терпів усі наруги. Всі знали, що існує конфлікт, але я нічого не коментував, вважав, що суперечки треба провадити в закритому режимі. Тимошенко перша винесла цей скандал на публіку — і це також глобальна, серйозна проблема. Керівник уряду не має права робити собі піар на власних міністрах: такі речі руйнують вертикаль управління.

— Відмова від участі у президентських перегонах?

— Ні, це моя позиція! Головне — я не хочу бути технічним кандидатом. З іншого боку, не маю організаційної структури, на яку можу опертися. Напевно, в останній момент я висловлю свою підтримку. Але це не буде підтримка Януковичу і Тимошенко.

— Високий чиновник залізничного відомства одного разу сказав без диктофона, що він боїться спати в поїздах. Ми маємо гарні вокзали, але ступінь зношеності рухомого складу подекуди становить 90%.

— Маємо і 92%. Якщо і далі йтимемо таким шляхом, то ресурси дійдуть до нуля.

— Що ви зробили, аби врятувати галузь? На які цілі потратили 62 млн. доларів кредиту ЄБРР?

— Ні на які — не взяли поки що цей кредит. Тобто вийшли на рішення, але поки “Укрзалізниця” не реформована і знаходиться в юридично невизначеному стані, з нами ніхто не хоче мати справу. Варто залучати недержавний капітал, адже чому може бути приватний автобус, а не може бути приватного вагона?

— Вас вважають лобістом авіакомпаній, що працюють за схемою “лоу—кост” (низька ціна). Ви обіцяли, що в українському небі конкуруватимуть між собою кілька перевізників із низькими цінами. Насправді ж маємо одного і вартість квитків останнім іноді часом перевищує ціни на регулярних рейсах.

— Завдяки лоукостам вартість авіаквитків в Україні знизилася на 30% (за експертними оцінками, на падіння цін на авіаквитки впливають насамперед скорочення ринку перевезень через економічну кризу, здешевлення пального тощо. — Ред.). Хоча і справді, ціни в лоукост—перевізників трохи зросли.

— І літають вони переважно за кордон. Компанія, зареєстрована в Україні, планувала літати у п’ять міст всередині країни, а нині курсує тільки у Сімферополь.

— Так, з їхнього переліку відпала Одеса. Тому що якість аеродрому там така, що літак при посадці виходить із ладу, його треба одразу ж ремонтувати. Витрати виявилися завеликими, а компанія рахує кожну копійку (для довідки: Одеський аеропорт належить до числа найбільших в Україні. Як показано на сайті, окрім базої компанії, туди здійснюють рейси ще 13 авіаперевізників)...

— Скажіть, ви знаєте, хто буде вашим наступником?

— Не знаю. Процедура чітка: Прем’єр подає подання у Раду. Не знаю, хто це буде.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ