Як 20 бабусь одурили українських журналістів

Весь проект із жіночками, які нібито відстоюють права Людмили Янукович, було сфабриковано від самого початку. Та лише окремі мас-медіа змогли розгледіти в цих подіях дезінформацію.

Про те, що платні політичні мітинги організовують спеціально навчені “ляльководи”, достеменно стало відомо, коли вони не розрахувалися з людьми. Очевидцем цих подій був журналіст Мустафа Найєм. Зібравши чимало доказів, він опублікував скандальний матеріал на “Українській правді”. Але попри очевидність фактів, регіонал Михайло Чечетов наступного ж дня назвав матеріал “провокацією”. І те, що в епіцентрі конфлікту опинилися журналісти, за його словами, доводить, що це провокація.

Більшість ЗМІ, особливо електронних, узагалі оминули цю тему. Серед телеканалів лише 5 канал у тижневому інформаційному випуску дав коротке повідомлення. Як мас-медіа взагалі реагують на інформацію такого характеру? І чи можуть випускові редактори розрізнити справжні мирні зібрання громадян від псевдомітингів? У цілому, як преса зреагує на заздалегідь сфабриковані інформаційні приводи? “Телекритика” отримала несподівані відповіді на ці запитання.

Експеримент

Після того, як скандал із демонстрантами на Майдані Незалежності та Софійській площі набув публічного розголосу, а замовність політичних мітингів обросла доказами, телеканал ТВі зважився на досить ризикований експеримент. Журналіст програми “Знак оклику” Костянтин Усов сам розшукав людей, котрі організовують такі штучні мітинги. Як з'ясувалося, саме “тисячників” у Києві не так і багато — близько десяти людей. Зате можливості їхні приголомшують: за три дні організувати десятитисячний мітинг.

“Ми провели експеримент, — розповідає Костянтин Усов, журналіст програми “Знак оклику” (ТВі). — У нас не було можливості замовити їм такий натовп, а з малою кількістю пікетувальників цим людям невигідно працювати — для них це копійчані прибутки. Тому довелося вигадати легенду. Це була ціла низка документів, обіцянок, “намальованих лівою рукою” медіапланів на півріччя. Я позиціонував себе як людина, яка відповідає за окремий напрямок і шукає партнерів, котрі б у свою чергу під ключ робили мітинги протягом наступних 5-ти місяців. Тобто, я їх узяв на банальній жадібності.

Ми домовилися про зустріч. З нашого боку вона документувалася на кілька камер. Одна камера знімала з вулиці, з автомобіля. Друга, прихована камера, була в людини, котра сиділа за сусіднім столиком. Крім того, я був обвішаний диктофонами, щоб окремо якісно записати звук”.

Наступного дня законспірована знімальна група ТВі за допомогою “ляльководів” організувала мітинг. На місце події Усов запросив і фотокореспондента “Телекритики”, тож із цього моменту експеримент став спільною справою каналу та нашого видання.

 

Телевізійники вигадали віртуальну асамблею “За права жінок похилого віку!”, купили все необхідне для акції: тканину й балончик із фарбою для транспарантів. “Ляльководи” привели з собою організовану колону з двох десятків бабусь і запевнили: жінки будуть скандувати все, що накаже Костянтин Усов. Також вони можуть поводитись, як завгодно, — навіть танцювати, якщо знадобиться.

 

- А як на це все реагували самі жінки?

— Я взагалі мав із собою 20 чорних масок із прорізом для очей. Планувалося, що ці жінки, коли кричатимуть гасло “Україна — не Іран! Янукович — не тиран!”, виглядатимуть, як шахідки. Був навіть варіант змусити їх кричати “Аллах акбар!”. Але зрештою від усіх цих ідей ми відмовилися з огляду на питання моралі й етики.

За вигаданою легендою, літнім жінкам із нереальної асамблеї наказали вимагати від президента визволити першу леді з-під домашнього арешту. Вони також скандували: “Люда, вийди в люди”, “Людмила — наша сила!”, “Свободу Першій леді!” та “Людмилі — чай з Обамою! Людмилі — каву з Бруні!”.

ДеЗМІнформація

 

Щоб усе виглядало правдиво, як на справжніх масових акціях, за півгодини до початку розіслали формальний анонс для преси. Відправник — електронна адреса [email protected]. Жодних інших координат або імен. Жодної контактної особи. Тільки назва “липової” організації: асамблея “За права жінок похилого віку!”. Та це не викликало підозр, наприклад, в агентства “Українські новини”, яке першим розмістило фальшивий прес-анонс. Естафету підхопила газета “День” та інші. І навіть попри те, що до початку так званого мітингу лишалося так мало часу, на подію з'явилися журналісти. Серед телеканалів — ТОНІС та НТН. Але вони запізнилися на акцію. Інакше, очевидно, сюжети потрапили б в ефір.

 

“Я вже не застав моменту, коли приїхали телекамери, — каже Костянтин Усов, — бо повів бабусь на інший бік Банкової. Адже за задумом ті ж самі бабусі через півгодини провели мітинг, протилежний за змістом. Бо там вони звинувачували Януковича у тиску на дружину, а тут уже вимагали в Господа Бога довічної влади Януковичу. Це було як доказ того, що вони можуть кричати все що завгодно”.

 

Інформація про псевдоакцію розлетілася миттєво. В тому числі й за кордон. Про неї сказали в новинах “Эхо Москвы”, написали на польських, німецьких, литовських, білоруських та вірменських сайтах. Та в іноземних ЗМІ немає підстав не довіряти українським, на котрі вони посилалися. Більшість посилань, до речі, — на ту ж “Українську правду”. Далі пішла звичайна ланцюгова реакція.

 

“Українська правда”: Януковича просять не бути тираном і пустити дружину в світ

Газета “Високий замок”: Ну який президент без першої леді?

Korrespondent.net: Люда вийди в люди: Під АП відбувся мітинг на підтримку дружини Януковича

“Український тиждень”: Жінки похилого віку вимагають від Януковича звільнити дружину з-під арешту

Це лише вибірковий перелік видань, котрі опублікували сумнівну інформацію. Інша частина ЗМІ послалася на “липовий” пост-реліз, надісланий також із адреси [email protected]. Ось як він виглядає:

 

Далі — більше. У понеділок 31 січня Людмила Янукович відкриває будинок культури в селі Бобрикове. І несподівано знову всі посилаються на асамблею “За права жінок похилого віку!”. Цього разу — навіть ті, хто утримався від повідомлення про мітинг під Адміністрацією президента. Як-от, наприклад, безсумнівно авторитетне радіо “Ера-ФМ”.

 

Наступного дня, у вівторок, 1 лютого, ЗМІ публікують відверту дезінформацію про те, що Людмилу Янукович обрано почесною головою асамблеї “За права жінок похилого віку!”. І — на чому треба наголосити окремо! — до цього журналіст ТВі уже ніяк не причетний.

 

“Хтось скористався брендом, — розповідає Костянтин Усов, — вигаданим нами брендом — підхопив жарт і якимось чином пустив це на “Українську правду”. І уявіть, вони це безглуздя продовжують друкувати. Ні в кого не виникло жодних застережень, ніхто не спромігся перевірити — чи існує взагалі така асамблея”.

 

Ось частковий список видань, які опублікували новину про обрання Людмили Янукович:

 

LB.ua: Украинские бабушки признали Люсю Янукович лидером и назвали ее именем фонд

Газета “Експрес”: Жінку Януковича обрали головою “жінок похилого віку” — з правом вето

РИА “Новости”: Первая леди Украины возглавила организацию “За права пожилых женщин”

Телеканал 24: Людмила Янукович голова організації “За права жінок похилого віку”

Gazeta.ua: Людмила Янукович стала головною жінкою похилого віку

ТСН: Українські бабусі обрали дружину Януковича своїм лідером

 

Останньою краплею в морі дезінформації стало повідомлення за п'ятницю, 4 лютого: “Асамблея захисту жінок похилого віку планує направити делегацію на засідання Комітету ПАРЄ щодо рівних можливостей жінок та чоловіків у Парижі”.

 

Єдиним, хто опублікував цю замітку, стало видання KyivPost. І посилається воно... на прес-секретаря асамблеї Сергія Мельниченка. “Телекритика” зв'язалась із керівником Коаліції учасників Помаранчевої революції Сергієм Мельниченком, і ось що він сказав: “Це провокація. Наскільки мені відомо, це певний спецпроект журналістів по викриттю замовних мітингів. Моє прізвище вказали у релізі помилково або “прикололися” з мене. Я про це дізнався вже з преси. Мене поневолі підставили, зіславшись на мене, як на прес-аташе. Я й сам зараз із ними сварюся за це”.

 

Таким чином, журналіст Костянтин Усов, котрий ставив за мету викрити організаторів платних політичних акцій, несподівано виявив ще й недбалість цілої низки новинних редакцій.

 

 

Як уберегтися?

 

Чи могли журналісти, котрі готували для своїх видань матеріали про неіснуючу асамблею бабусь, не помітити серед організаторів мітингу свого колегу Костянтина Усова (варто зазначити — досить “медійної” особи)? Також вони могли помітити на фото “ляльководів”, котрі регулярно фігурують на багатьох інших мітингах. І вже напевне б мали поцікавитися: хто вивів людей на вулиці і що таке асамблея “За жінок похилого віку!”. Чи повинні були випускові редактори перевірити, хто надіслав анонс, прес-реліз і пост-реліз події?

 

Неоднозначно, але вичерпно коментує цю історію директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар:

 

— Якщо подія відбулася, вона має право бути висвітленою. Бабці ходили під АП і вигукували гасла — це подія. Можна казати хіба що про недотримання стандарту повноти інформації, адже невідомо, з якого дива бабці захвилювалися через долю пані Янукович. Відтак, це наштовхує на підозру в замовності.

 

- Чи зобов'язані журналісти ретельніше перевіряти джерела інформації?

— Інформація має перевірятися з двох джерел — це стандарт, який використовується при передруці інформації. І його нині часто порушують. Якщо ж журналіст ЗМІ сам бачив ходу бабусь — цього цілком достатньо для висвітлення події.

- Як уберегтися від дезінформації і відрізнити її від справжньої інформації?

— Ця історія — швидше іронія над усім політичним життям у країні, коли значна частина подій оплачується одними людьми з цілком конкретною метою, про яку безпосередні виконавці події і не підозрюють. Як можна вберегтися від постійного бажання політиків маніпулювати резонансними темами і використовувати їх для досягнення своїх приватних інтересів? Єдиний шлях — завжди орієнтуватися на інтереси аудиторії, подаючи інформацію, висвітлюючи її максимально повно і збалансовано. Якщо тема складна для висвітлення в репортажі, але суспільно важлива, варто робити розслідування. А загалом дезінформація і маніпулювання інформацією ставатиме все більшою проблемою сучасного глобального світу інтернету.

Отже, транслюючи все підряд і не розбираючись, де зерно, а де полова — мас-медіа фактично перетворюються на спільників дезінформаторів. Якомога ретельніше перевіряти всі джерела інформації, з'ясовувати — хто саме стоїть за певними подіями, з якою метою вони проводяться, чи не мають замовного характеру — єдиний спосіб не стати заручниками маніпулятивних технологій.

Сюжет програми “Знак оклику” з розслідуванням Костянтина Усова вийшов в ефір ТВі 5 лютого, о 20.30.

У понеділок “Телекритика” охоче надасть слово керівникам редакцій та ньюзрумів, які “піймалися” на провокацію. Перш за все нас цікавить — які уроки з цього дуже показового експерименту винесемо ми, журналісти та ЗМІ в цілому?

Фото Руслана Новосьола

Богдан КУТЄПОВ