Віз попереду коня

Учора на тему дострокових президентських виборів, які Рада призначила на 25 жовтня, висловився на прес—конференції міністр юстиції Микола Оніщук. Думка міністра кардинально відрізняється від позиції 401 народного обранця. Спочатку у парламентському середовищі виникли ситуативні політичні домовленості, а потім під них підігнали юридичну складову, вважає Оніщук. До того ж юридичну базу застосували невірно, додає він. Адже “відносини, пов’язані з обранням Президента, врегульовані чинною Конституцією по—іншому, ніж це передбачено у постанові Верховної Ради щодо призначення президентських виборів”. Словом, п’ятий рік повноважень чинного глави держави добігає кінця аж ніяк не у жовтні 2009—го, переконаний глава Мін’юсту. Утім остаточну крапку в цьому питанні поставить Конституційний Суд. Хоча особисто для Оніщука ця тема вже зараз є “вичерпаною”.

Те саме стосується і парламентських виборів. Організовувати їх проведення достроково немає підстав. “Я їх не бачу”, — заявляє міністр. І Президент не піде на подібний крок, вважає він. Що ж до парламенту, який прагне “перезавантажитись”, то йому доведеться іще підготувати формальні приводи для розпуску. Адже будь—яка ідея, що постукає у голови нардепів, повинна бути “юридично формалізована”.

Як ми пам’ятаємо, Президент заявляв про готовність “благословити” подвійні дострокові вибори, якщо їм передуватиме прийняття змін до виборчого законодавства та Конституції. Свій пакет пропозицій Ющенко уже вніс до парламенту, а там на найближчому пленарному засіданні — 14 квітня мали б сформувати відповідну комісію і доручити їй вивчення цього документа.

Микола Оніщук із президентськими новаціями вже ознайомлений. Оцінюючи їх, міністр зазначив, що “абстрактно розмірковувати, що краще — однопалатність чи двопалатність (парламенту), — це софістика. І я не знаю жодного вченого, який може довести це без конкретної прив’язки до суспільних потреб”. Отже, “танцювати” треба від потреб та реалій України. Ідея двопалатності Оніщуку імпонує, бо в умовах теперішньої ситуації сенат (або верхня палата) міг би опікуватися “інтересами територій”, тоді як усі політичні розборки та партійне будівництво лягло б на плечі нижньої палати, яка була б представлена пропорційно — як увесь нинішній парламент. Нижня палата може “гратися” час від часу в дострокові вибори, формувати уряд, створювати і перекроювати коаліції. Тобто виконувати свою звичну буденну роботу. Сенат же слід захистити від розпуску певним імунітетом, проводячи у належні терміни ротацію сенаторів. Тоді в цій країні бодай би щось працювало — перекладаючи на зовсім просту мову, слова Оніщука можна інтерпретувати саме так.

Бікамералізм — досить продуктивна система захисту від перманентної політичної нестабільності, яка існує нині в Україні. Так вважає міністр із президентської квоти. Та біда нашої держави в тому, що в ній ніхто не хоче вчитися “глибоко” і що в кожній ситуації “переважають політичні оцінки”. Тож невідомо, чи достатньо відповідально вітчизняні політики поставляться до переваг бікамералізму та решти президентських пропозицій, сумнівається Оніщук. В усякому разі зараз політики збираються на вибори, тож букварі з хитромудрими словами вони вже напевно відкладуть на потім. Принаймні ситуація нині виглядає саме так...

Наталія ЛЕБІДЬ