Володимир Хандогій: «Не може бути зовнішня політика моновекторною»

З першого заступника Володимира Огризка він плавно перетворився на «де-факто міністра закордонних справ», який вміє і гнів Росії уникнути після заяв про розчарування заявою Медвєдєва, і у внутрішньополітичних розборках не застрягнути.
– На Банковій вас у неформальних розмовах називають фактичним міністром закордонних справ. Ви дійсно почуваєтесь таким фактично міністром чи все ж лише тимчасовим виконувачем обов’язків?
– Якби була така категорія в нашій державній службі, як «де-факто міністр», то, можливо, її можна було б застосувати і до мене в нинішній ситуації. Я виконую функції і думаю, що міністерство працює, і працює результативно. Не хочу сказати, що така ситуація нас влаштовує, але з точки зору поточної роботи особливих проблем ми не відчуваємо. А з точки зору оперативного, скажімо так, керування зовнішньополітичним відомством, то я тут тридцять з лишнім років, навіть свою трудову книжку ніколи не бачив – як з першого дня її завели у відділі кадрів, так вона й досі там. Уже як піду на пенсію, вперше її і побачу. Тому в мене є певний контакт і з колективом, і за межами міністерства.
Хоча, з іншого боку, наявність міністра, повноправного члена уряду – це краще, ніж його відсутність. Є питання, які можуть вирішувати тільки члени уряду, як, наприклад, голосування під час засідання Кабінету Міністрів, відстоювання своєї позиції. Я, звичайно, виступаю та відстоюю цю позицію, але ж не голосую, і реальний вплив у мене на вирішення тих чи інших питань, як і в інших в.о., менший, ніж у повноправних міністрів.
– А ви бачите сенс у призначенні міністра закордонних справ до президентських виборів?
– Звичайно. Я б із великим полегшенням зустрів новину, що нарешті призначено легітимного міністра, і я спокійно передав би цій особі всі важелі управління.
– І ви позитивно сприйняли б новину, якби таким міністром було призначено Олега Шамшура?
– Це абсолютно питання компетенції Президента і Верховної Ради. Яке б рішення не було прийняте, думаю, що і я, і колектив міністерства сприйме його нормально.
– Якщо говорити про ключові пріоритети зовнішньої політики і скласти своєрідний рейтинг – скажімо, топ-трійку пріоритетів, на яке місце ви поставили б європейську інтеграцію, відносини з Росією і вступ до НАТО?
– Я намалював би коло…
– Зачароване?
– Нехай буде навіть зачароване, і розставив би ці три точки на цьому колі… Повертайте його як хочете. Перший, третій чи другий напрямок будуть однаково важливими.
– Але це вже багатовекторність...
– Чому?
– Тому що має бути один ключовий пріоритет...
– Я перепрошую, але знову не можу з вами погодитись. У нас щодо багатовекторності відбувається підміна понять. Толком ніхто не розуміє, що таке багатовекторність і скільки тих векторів може бути, скільки потрібно.
– А скільки їх може бути?
– Це, в принципі, питання до політологів і науковців, нехай вони визначають. Насправді, не може бути зовнішня політика моновекторною. Нехай це буде навіть багатовекторність, якщо ми розвиваємо відносини і зі Сполученими Штатами, і з Російською Федерацією, прагнемо вступити і в НАТО, і до Європейського Союзу. На мою думку, з точки зору національних інтересів, це один вектор, хоча ми перерахували вже чотири сегменти. Я не бачу проблеми і думаю, що тут навіть дискутувати не треба про те, що для нас однаково важливим є підтримання добрих відносин як із Росією, так і зі Сполученими Штатами.
– Але ж так не виходить...
– На жаль, не виходить. І, на жаль, – не в нас проблема, не в Україні.
– А в чому чи в кому ж тоді проблема?
– Не будемо персоніфікувати. Але, на мій погляд, проблема все-таки в неготовності російської сторони вибудовувати відносини з Україною так, як вона вибудовує їх з будь-якою іншою європейською чи світовою державою. А саме: на принципах міжнародного права, в якому домінують рівноправність, непорушність кордонів, територіальна цілісність, взаємоповага. У наших відносинах більше емоційних категорій.
– Віктор Ющенко вже двічі за останні тижні звернувся до російської сторони з пропозицією відновити, активізувати відносини. Спочатку у своєму листі, адресованому президенту Російської Федерації, і минулого тижня, перебуваючи в Сорочинцях. Як ви гадаєте, російська сторона прислухається до звернень Ющенка?
– Віктор Ющенко впродовж свого президентства вже не двічі й не тричі (мені навіть важко порахувати, скільки разів) як особисто, так і через дипломатичні канали повідомляв російську сторону про необхідність діалогу на найвищому рівні. Я абсолютно переконаний, що такий діалог потрібен. Він дає імпульс розвитку відносин на всіх напрямках. Це невід’ємний атрибут зовнішньої політики будь-якої держави.
Як відреагує російська сторона (на звернення Ющенка. – Ред.), мені невідомо. Сподіваюсь, що позитивно.
– Ви пов’язуєте звернення Дмітрія Медвєдєва з виборами в Україні?
– Просто подивімось на календар подій. Це перший критерій, який може наштовхнути вас на висновок, чому надійшов цей лист. Другий критерій: внутрішньополітична ситуація в одній та іншій країні, коли надійшов лист. А також, що відбувалося перед цим. Із цих складових можна зробити певні висновки.
– Зараз багато говорять про те, що було точкою відліку переходу українсько-російських відносин у режим фактичної конфронтації. Коли саме ви відчули, що все йде не так, немає діалогу, нас не чують?
– Я не можу погодитись, що ми зараз перебуваємо у режимі конфронтації. Конфронтація – це вже, так би мовити, крайня межа.
– А де ми зараз?
– Ми зараз у стані, скажімо так, охолодження наших відносин. Заява про те, що Росія матиме справу з новим керівництвом України, не зовсім професійна. Припустимо, що прийде нове керівництво, і що? Адже і в Росії може змінитися керівництво, воно ж теж не вічне, але завдання цього етапу – зробити певну базу, якщо не примножити, то принаймні не втратити досягнень. Пауза для міждержавних відносин – це завжди погано.
Відсутність контактів – контрпродуктивна. Особливо на тлі декларацій про найкращі почуття до українського народу, про бажання розвивати відносини. Так само відстрочка з призначенням посла не сприяє поліпшенню співпраці.
– Напевно, ви продовжуєте спілкування з російськими дипломатами – бодай неформально. Чи натякають вони, за яких умов можлива зустріч Медвєдєва та Ющенка? Можливо, вони чекають якихось сигналів, про які ми не знаємо?
– Читайте висловлювання Медвєдєва та Ющенка і робіть висновки. Якщо я й говорю з дипломатами бодай неформально, то навряд чи я вам буду зараз про це розповідати. На мій особистий погляд, не слід чекати умов, щоб відбулася зустріч. Тому що їх треба створювати, а не чекати, коли вони виникнуть. Я якраз і бачив би завданням нового посла Росії в Україні – долучитися до цієї роботи, створити ці умови для проведення зустрічі на вищому рівні. Ми на рівні Міністерства закордонних справ продовжуємо цю співпрацю – листами, зустрічами. Зокрема, я готовий зустрітися з Міністром Лавровим у рамках сесії Генеральної асамблеї ООН – можливо, раніше, в будь-який час, якщо є готовність російської сторони. У нас є низка питань, і вони потребують постійної уваги. Для нас, для дипломатів, пауза тим більше є небезпечною.
– Але чи можна розбудовувати активний діалог, коли прем’єр-міністр сусідньої держави, колишній президент, ніяк не може запам’ятати, що в Україні проживає не сімнадцять мільйонів росіян, а сімнадцять відсотків етнічних росіян? І що тема виведення Чорноморського флоту не вирішується за формулою: поживемо – побачимо?
– Я хотів би, щоб такі контакти відбулися попри проблеми, про які ви кажете. Ми відкриті для діалогу. Якщо йдеться про свідомий вибір російської сторони (припинити спілкування. – «Главред»), то тут мало що ми можемо зробити.
– А чи уявляєте ви таку ситуацію, що Україна заради поліпшення відносин із Росією каже: гаразд, ми призупиняємо свою інтеграцію до НАТО?
– Ні, так питання не формулюється.
– Але Медвєдєв його так сформулював у своєму листі. Або ж чи можливо, що ми погодимося на пролонгацію присутності Чорноморського флоту?
– Ці питання не обговорюються.
– Тобто вони винесені Україною за дужки?
– Абсолютно. Для будь-якої демократичної держави зрозуміло, що президент, уряд повинні керуватися чинним законодавством. Це ж не відбувається так: сьогодні я зроблю це, а завтра – те. У нас є Закон про основи національної безпеки, який чітко вказує нам вектор інтеграції до євроатлантичних структур, до НАТО при збереженні, до речі, добросусідських відносин із Росією. Хочу наголосити: «при», а не «за умови» збереження. Це означає, що ми і ведемо лінію на інтеграцію до НАТО, і хочемо зберегти відносини з РФ – це наша позиція. Ми завжди повторювали, що наше членство в НАТО не скероване і не спрямоване проти будь-якої держави. Будь-які інші трактування – від лукавого.
Перебування Чорноморського флоту так само регламентоване законодавством, Конституцією України. Сьогодні ми можемо і повинні говорити лише про одне: у 2017 році завершується термін перебування ЧФ в Україні. Наші пропозиції абсолютно нормальні: давайте з урахуванням цього терміну почнемо розробляти план виведення флоту, почнемо просто готуватися.
Узагальнюючи, хотів би сказати, що в серйозній політиці принцип «дай – і візьми» не працює. Є визначений національний інтерес України, ми його відстоюємо. Інша держава повинна ставитися до цього з повагою.
– Вас не здивувало, що після того, як було оприлюднено лист Медвєдєва, доволі жорсткий і фактично неприйнятний у дипломатичній практиці, Європейський Союз змовчав, окрім, хіба що, МЗС Франції?
– Знаєте, ми й не розраховували на якусь реакцію. У принципі, це питання двосторонніх відносин. Так, Міністерство закордонних справ Франції виступило з нормальним коментарем, у якому зазначено, що Париж, безумовно, поважає наш євроатлантичний вибір. Сполучені Штати Америки так само прокоментували, віце-спікер Європарламенту Марек Сівєц сказав своє слово. Тому тут я не бачу жодних проблем.
– Однак у неофіційних розмовах європейські дипломати, причому високопосадові європейські дипломати, часто кажуть, що саме Президент Ющенко провокує Росію...
– Я не чув таких розмов. Погляньте – Президент у своєму листі до Дмітрія Медвєдєва зазначив: ми згодні, що у нас є проблеми, але ми не можемо прийняти, що в усіх цих проблемах винна тільки Україна. Я не хочу казати, хто більше чи менше винен. Ми виявили готовність вирішувати проблеми – і це головне. І будь-які зарубіжні коментатори не можуть не визнати того, що Україна виявила готовність і навіть узяла на себе частку відповідальності.
– Можливо, краще було б звернутися по допомогу до лідерів європейських держав, аби вони спробували «примусити до дружби» російське керівництво? Усе-таки російське керівництво прислухається до деяких керівників країн Західної Європи...
– «Принуждение к миру»? Я так розумію, що це ваша пропозиція?
– Звичайно...
– Ми її дуже уважно розглянемо. Але насправді ми поінформували інші держави про те, що відбулось.
– Ви вже згадували, що збираєтесь поїхати на засідання Генасамблеї ООН до Нью-Йорка...
– Планую.
– Як ми розуміємо, ви плануєте вирушити туди в компанії з Президентом Віктором Ющенком. Чи направила Україна офіційний запит до президента США Барака Обами з приводу його можливої зустрічі з Віктором Ющенком?
– Участь Президента в Генеральній асамблеї планується.
– Це ще не факт, що він туди поїде?
– Вона планується, як і щороку. Це – одна з найважливіших подій, куди з’їжджаються багато лідерів держав, і де є реальна можливість провести значну кількість зустрічей. Це багатосторонній формат. Як правило, повномасштабно зустріч із президентом Сполучених Штатів під час Генасамблеї ООН не планується – оскільки приїздить дуже багато лідерів одночасно. Він реально не може з усіма зустрітися. Ви пам’ятаєте, що минулого року відбулося дві зустрічі Президента України з американським колегою: одна коротка зустріч під час Генасамблеї ООН, під час якої було домовлено ще про один візит Віктора Ющенка до США. Питання зустрічі з президентом Сполучених Штатів опрацьовується дипломатичними каналами.
– Запит такий надіслано до Вашингтона? Чи він не потрібний?
– Я вам сказав, це питання опрацьовується, і за наявності згоди, можливостей двох сторін така зустріч може відбутися.
– Ви вже згадали, що відсутність посла Росії не сприяє нормальному діалогу між державами. Відсутність посла США теж так позначається?
– Я можу сказати те ж саме – не сприяє. Хоча це я напівжартома сказав, бо тут дещо інша ситуація: у нас немає на сьогодні значних і нагальних проблем із США. З іншого боку, звичайно, наявність посла – завжди краще, ніж його відсутність. Це універсальний підхід.
– Тобто ми можемо спокійно чекати на американського посла до листопада?
– Чому ви назвали листопад? Це ви сказали.
– У вас інша інформація?
– Якщо у вас є така інформація, поділіться.
– Ось і ділимося...
– Добре. Я знаю, що кандидатура посла Сполучених Штатів проходить погодження, державні процедури в США. Я все-таки дуже сподіваюся, що це буде не в листопаді. Але це – мої сподівання.

Альона ГЕТЬМАНЧУК
Сергій СОЛОДКИЙ