Відкладена революція

“Альтернативна енергетика остаточно стала мейнстримом”, — нещодавно відрапортувала в США Deloitte, опублікувавши результати свого дослідження.

Енергетичний центр консалтингового гіганта виділив головні тренди, які свідчать про невідворотні зміни енергетичного ландшафту. Вони оперують нечуваними в наших краях термінами на кшталт мікромереж (microgrid) та грінбондів, у них космічні суми інвестицій. Так, за даними Bloomberg, лише 2015 року в чисту енергетику США було інвестовано майже втричі більше, ніж річний ВВП України, — $329 млрд.

На фондовому ринку теж неабияка активність, до того ж за такими активами, як сонячні станції та вітропарки, полюють компанії комунального сектору. У них формуються цілі “сонячні спільноти”, які об’єднують власників дахів, комунальні підприємства та фінансові організації. До 2020-го цей механізм забезпечить 11 ГВт нових потужностей.

Вони мають доведені численними дослідженнями та практикою приклади, що об’єкти відновлюваної енергетики підвищують надійність електромереж, а в їхньому національному СleanPowerPlan 400 ГВт генерації відновлюваної енергетики до 2040 року. Врешті, найбільші та найавторитетніші корпорації США — Apple, Intel, Kohl’s, Amazon, General Motors, Facebook, Google — планують до 2035-го повністю перейти на відновлювані джерела енергії. Понад вісім років моє життя було пов’язане із чистими технологіями, зокрема сегментом відновлюваної енергетики України. Працюючи й з іншими країнами регіону, я бачила суттєві переваги нашої. У нас був непоганий старт: найраніше з’явився інструмент “зеленого” тарифу (у 2009 році), чудовий природний потенціал, завзяті підприємці та багато ідеологів, які несли знання про нову галузь у народ. Пізніше Україна взяла на себе зобов’язання перед Енергетичним співтовариством довести частку відновлюваної енергетики в енергобалансі до 11%. На той час вона становила менше ніж 1%, тож це справді створювало потенціал для швидкого зростання.

Зрештою, хоча Україна не може похвалитися R&D в енергетиці, тут почали з’являтися які-не-які свої невеликі виробництва, котрими можна пишатись. Як приклад наведу трекери (системи стеження за сонцем) та системи кріплення від “Українських Систем Солар”, малі вітрогенератори, котельне обладнання для твердого біопалива. Також в Україні виробляли сели (комплектуючі для сонячних модулів), збирали самі сонячні панелі, налагоджували виробництво термальних колекторів, почали збирати вітрогенератори й намагалися створити конкурентоспроможне виробництво полікремнію.    

Але так добре все було лише на перший погляд. Як і в інших країнах пострадянського простору, вектор розвитку галузей задавали інтереси великих фінансово-промислових груп, під них і для них ухвалювалися закони й працювала вся вертикаль. На них озирались і бізнесмени середньої руки. Сміливців і вискочок одразу ставили на місце, їм створювали безліч перепон із документацією про підключення до мережі та не ухвалювали “зеленого” тарифу.

Тим часом українська відновлювана енергетика з чи не найвищими ставками “зеленого” тарифу в усій Європі та офіційно декларованими намірами розвиватися стала тим світлом, на яке зліталися девелопери, виробники обладнання, інвестори з усього світу.

Їх в Україні перебувало чимало. Пік припав на 2011—2012 роки. Це був той проміжок часу, коли мало не кожна поважна корпорація у світі, яка працює з відновлюваною енергетикою, мала ухвалити для себе рішення: чи працювати з Україною і як.

Утім, оптимізм іноземців швидко змінився розчаруванням: високий “зелений” тариф працював лише для обраних, а щоб остаточно унеможливити появу альтернативних гравців на ринку, через Верховну Раду оперативно провели поправки до законів про введення вимог “місцевої складової” в об’єктах відновлюваної енергетики.

У жовтні 2013-го песимістичні настрої у відновлюваній енергетиці сягнули апогею: вітроенергетика та мала гідроенергетика вже нікого не цікавили, уся велика галузь звузилася до сонячної та біоенергетики, де залишалися нечисленні й ненадійні, але, втім, хоч якісь шляхи реалізації проектів для дуже наполегливих девелоперів.    

2016-й почався оптимістично. Вперше за останні два роки в Україні стали вводити в експлуатацію нові потужності. Так, у середині лютого запрацювала перша черга вітропарку потужністю 6,6 МВт у Карпатах (власник і девелопер проекту — “Еко-Оптіма”). Трохи раніше, перед Новим роком, ця сама компанія запустила другу чергу своєї сонячної станції, збільшивши її потужності з 1 до 5 МВт. Інший гравець українського ринку зеленої енергетики — “Енергоінвест” — добудував нещодавно ще 1,2 МВт своєї сонячної станції на півдні Вінницької області, а компанія Rengy Development ввела в експлуатацію другу чергу станції в Тростянці потужністю 3,88 МВт. На етапі будівництва перебуває низка об’єктів. Переважно це сонячні електростанції та котельні на біомасі, які представляють сегмент альтернативної теплогенерації. 

Сьогодні, після революційних змін, у стані війни та в нових геополітичних і макроекономічних реаліях в українську відновлювану енергетику вірять передусім ті, хто почав свій бізнес у цій індустрії та в цій країні до того, як “усе відбулось”. Згадані вище проекти — це нарешті завершене те, що починалося чотири-п’ять, а то й більше років тому.

Влітку 2015-го законодавчо були зняті обмеження для розвитку галузі у вигляді “місцевої складової”, а також знижені “зелені” тарифи. Трохи причесане законодавче поле (хоча й із такою самою мінливою та невизначеною державною політикою у сфері відновлюваної енергетики) — це те, що дало змогу невеликим гравцям ввести в експлуатацію колись розпочаті проекти.

Той самий закон створив в Україні умови для розвитку проектів приватних сонячних станцій на дахах і городах. Нарешті кожен власник домогосподарства може скористатися “зеленим” тарифом і започаткувати свій невеличкий сонячний бізнес, продаючи надлишки електроенергії в мережу. У 2015 році кількість таких малих підприємців почала помітно зростати. Це по-справжньому революційне, законодавче рішення може створити бум і докорінно змінити енергетичну систему. Так свого часу сталося в Німеччині, де 75% потужностей відновлюваної енергетики належить звичайним людям — безпосередньо чи через кооперативи. Щоправда, щоб запустити на повну потужність маховик змін у цьому секторі, як і в решті, не вистачає програм фінансування та інвестицій.

Великих проектів, а тим більше нових великих проектів немає. І це особливо позначається на вітроенергетиці. Так, потужності вітропарків України без суттєвих змін уже понад два роки: 432,8 МВт на материковій частині (з урахуванням нещодавнього запуску проекту в Карпатах). Тим часом сумарні потужності сонячних електростанцій України становлять близько 500 МВт. Важко просувається робота над проектами електрогенерації з біомаси, хоча напрям, який передбачає спалювання лісу для отримання електроенергії, ніколи не матиме перспектив, а тим паче в умовах стрімкого здешевлення технологій сонячної енергетики. Натомість сегмент теплової генерації помітно зростає. З’являються нові вітчизняні бренди котлів. Наприклад, лише кілька місяців тому стартувало виробництво котельного обладнання на твердому біопаливі для економсегмента Breiter, а сьогодні воно стрімко нарощує дилерську мережу.

На тлі перманентного зростання тарифів на електричну та теплову енергію, а також безпосередньо на газ заміщення традиційних енергоресурсів альтернативними видами палива в Україні вже давно не данина європейській моді на відновлювану енергетику, а економічна необхідність.
Наприклад, 1 тис. м³ газу можна замістити 2 т паливних гранул із відходів деревини. Вартість газу для комунального сектору становить понад 7 тис. грн за 1 тис. м³, 1 т гранул — 2,3 тис. грн. Відповідно, щоб виробити однакову кількість теплової енергії, використовуючи альтернативне паливо, треба витратити 4,6 тис. грн, що на понад 2 тис. грн менше, ніж коли використовувати газ. Для комерційного сектору вартість газу ще вища і, як очікується, у квітні ще зросте. Ця математична теза і є головним мотиватором для зростання ринку альтернативного палива й технологічних рішень на його основі.

За останні п’ять років в Україні було побудовано понад 2 тис. котелень на біопаливі загальною потужністю близько 720 МВт. І в найближчі п’ять років завдяки підвищенню цін на газ цей ринок активно зростатиме, даючи можливість розвиватися виробникам котлів, інжиніринговим компаніям, виробникам і постачальникам палива.

Водночас в Україні є і напрями відновлюваної енергетики, які певні олігархічні кола намагаються перетворити на “панацею”. Так, зокрема, ще торік під час ухвалення змін до закону про “зелений” тариф були спроби протягти високі (понад 40 євроцентів/кВт) ставки для геотермальної енергетики. Сьогодні наступ геотермального лобі триває. Так само неоднозначним є лобіювання масштабного зведення малих ГЕС у Західній Україні, які можуть завдати непоправної шкоди довкіллю.

Юлія БЕРЕЗОВСЬКА