Українці платять данину вугільним баронам

Метановий вибух забрав життя людей на приватній шахті “Суходольській-східній”, що входить в бізнес-імперію Рината Ахметова, а в державній шахті ім. Бажанова, що входить в об’єднання “Макіїввугілля” завалився 70-метровий копр (механізм, що піднімає вугілля нагору).

Як бачимо є приватна шахта, є державна, а сумний результат один — масова загибель людей. В принципі і причина цього єдина — гонитва вугільних тузів за надприбутками.

Не варто думати, що вугільний бізнес малорентабельний для людей, які контролюють приватні та державні шахти. Навпаки, він мегарентабельний, такі прибутки, які приносить обраним людям вугільна галузь, не снилися Дмитрові Фірташу в його газовій сфері. При чому, цінність видобутого вугілля є лише однією складовою цих прибутків. Інша складова, це бюджетні кошти, які безсоромно розпилюються. З року в рік — десятки мільярдів грн. Це фінансування, яке майже не потрапляє на шахти, є по-суті даниною, яку платять всі українці донецьким босам. Платять зараз, платили рік тому і десять років тому, чим, по-суті, заклали фінансові підвалини їхнього приходу до влади.

Ці суми вражають. І немає сумніву: якби ці кошти доходили до шахт, аварій на них було б значно менше.

Щоб в цьому переконатися варто ознайомитися з дослідженням журналіста Юрія Ніколова (сайт “Наші гроші”). Він підняв документи державних тендерів і скрупульозно підрахував скільки грошей за останніх півроку пішло на закупівлю обладнання, різноманітних товарів та послуг для державних шахтних об’єднань України. Вийшло — 17, 5 млрд. грн. Це, наголошую, за півроку.

За даними Мінвуглепрому, станом на середину 2010 року в галузі працювало 20,4 тис гірників очисного забою та 16,4 тис прохідників. Якщо, уявімо, закрити всі шахти і платити ці самі гроші шахтарям, то виходить, що кожний шахтар міг би отримувати півроку 10 тисяч доларів в місяць. Такі висновки робить Ніколов.

Стосовно користі для держави вугільної галузі, то податкових відрахувань в бюджет вона приносить куди менше — заледве нашкрябається 5млрд. грн. в рік. Плюс дешеве вугілля для теплових станцій. Щоправда дешеве воно лише теоретично. Якось голова КРУ Андрєєв розповів про маніпуляції держпідприємства “Макіїввугілля”: “Замість вугілля якісного намагалися підмішувати породу і намагатися її продавати як якісне вугілля на тепло станції”. За його словами, на одному лише “Макіїввугіллі” КРУ встановило фінансових порушень більше одного мільярда і реальних збитків на понад 500 млн. гривень.

Правда суми вражають? Це означає, що на шахтне устаткування гроші є. Отже ржавіють і падають копри не від недостачі фінансування. Тут інші вагоміші причини. Тим паче, ці причини в даному випадку повинні бути дуже вагомі, адже ніде у світі копри не падали, ця аварія по своєму унікальна. Так чому у нас в країні виходить з ладу шахтне устаткування, яке дуже важко довести до ручки? Причину знають всі українці. Причину наводив автор вище, це розкрадання коштів у немислимих сумах. І все це відбувається під дахом обмеженого кола осіб.

Що ж, перейдемо розглянемо конкретніше приклад того ж ДП “Макіїввугілля”, в яке входить шахта імені Бажова.

На купівлю товарів і послуг в тому числі устаткування в 2011 році ДП “Макіїввугілля” витратило аж 1,4 млрд. грн. Зовсім немалі кошти. Гроші йшли на те і інші, на закупівлю устаткування, його ремонт, навіть на страхування вугілля і то майже 4 млн. знайшлося. А найбільша частина з цієї суми пішло на закупівлю фінансових лізингових послуг з придбання гірничошахтного обладнання у ТОВ “Газенерголізинг”. На це було виділено 654, 53 млн. грн.

Про “Газенерголізинг” автор писав не одноразово. Ця фірма контролюється відомим вугільним бароном, і просто близькою до Родини людиною Юрієм Іванющенко, а також “Внешторгбанком” Володимира Путіна. Як працює “Газенерголізинг” можна побачити на прикладі з її близнюком — фірмою “Укррослізинг”, яка має тих же засновників. Так от, фірма “Укррослізинг” намагалася продати ДП “Київський метрополітен” 100 вагонів. Тендер вже був виграний, але Кабмін потурбувався, аби результати конкурсу скасували, оскільки КРУ встановило: посередник завищує ціну на 55%. “Сума втрат ДП “Київський метрополітен” становитиме 770 млн.”, — наголошували в КРУ, звертаючись до КМУ з проханням зупинити “оборудку”. Саме слово “оборудка” було вжито в офіційному (!) листі.

Отже якщо “Укррослізинг” на метрополітенах заробляв 55% від суми контракту, то можна припустити, що “Газенерголізинг” має не менші апетити в оборудках з шахтним устаткуванням. А може й і більші, адже в 2009 році був інший не такий прихильний до “донецьких” уряд та президент. Цей приклад демонструє, які кошти можуть заробляти приватні структури на шахтному устаткуванні. Що ж стосується самого устаткування є непоодинокі приклади, коли нове устаткування збиралося зі старих частин. Тому і виходить, що на нові копри йдуть мільярди, а вони так і лишаються старими. Найцинічніше, що ті хто заробляють на оборудках державних шахт навіть не несуть втрат у випадку смерті шахтарів. Адже компенсації виплачує держава. Так і у випадку з аварією на шахті Бажанова 2 млн. грн.. для родин загиблих виділяє державний бюджет. Хоча насправді кожну державну шахту хтось контролює і на ній заробляє. Серед цих осіб таких на пальцях перерахувати, це Ринат Ахметов, Юрій Іванющенко, Сергій Єфремов. Останнім часом в їх компанію вписався також старший син Януковича Олександр. У випадку з ДП “Макіїввугілля” найбільше проглядаються інтереси Юри Єнакіївського. Хоча б тому, що в 2010 він провів цікаву оборудку: ДП “Макіїввугілля” закупило вугілля на суму 865 млн. грн. у приватної фірми ТОВ “Іолід”, що також входить у бізнес-павутиння Іванющенка.

Відразу виникає питання: навіщо підприємству, яке добуває вугілля, його купувати? Ще й в таких об’ємах? Тим паче, власну продукцію йому реалізувати не вдається. Адже, згідно фінансових показників “Макіїввугілля”, за минулий рік підприємство продавало своє кам’яне вугілля за ціною на третину нижче собівартості. Відтак, завершило рік зі збитками майже в 400 млн. Абсолютно нелогічна комерція!

Її можна пояснити лише вишуканими схемами, мета, яких — заробити, пошивши в дурні державу. Цілком можливо, цим тендером державному підприємству “спихнули” неякісний товар. Наприклад, вугілля з копанок в Луганській області, які, за інформацією автора також контролює пан Іванющенко. Це вугілля — добуте з верхніх шарів ґрунту — апріорі не може бути якісним, тож проблема зі збутом традиційна. Вищим пілотажем махінаторів вугільного ринку вважається організація такої схеми, завдяки якій можна “впаяти” неякісний товар державним структурам.

Отже причина аварії на шахті Бажанова бажання отримати надприбутки. Коли бюджетні кошти замість того, щоб йти на нові копри пішли в кишені. А тепер розглянемо ситуацію на приватній шахті Суходільська-східна. Нині все більше експертів стверджують, що причина аварії — ті самі надприбутки. Хоч в даному випадку мова не йде про крадіжку бюджетних коштів. В приватній шахті головні прибутки — від продажу виданого нагора вугілля.

Навіть з порушенням техніки безпеки. Про це, до прикладу, заявив голова Незалежної профспілки гірників луганської шахти імені Баракова Дмитро Калитвенцев: “Людей просто вбили, тому що було потрібно більше тонн (вугілля). Адже сьогодні є датчики, які завжди спрацьовують. Це дикі випадки, які відбуваються тільки тому, що комусь потрібен видобуток навіть ціною крові”.

Власники приватних шахти не можуть похвалитися таким легким заробітком як “розпил” бюджетних коштів, яке дістається неофіційним власникам державних шахт. Отже приватники намагаються видобути більше і більше вугілля і при цьому економлять на модернізації шахт.

Чи вартують ці надприбутки людських жертв? Тим паче, що Ринат Ахметов не обмежений інтересами у державній вугільній галузі. В 2011 найбільші суми на закупівлі обладнання освоєно на тендерах держпідприємств, контрольованих групою Рината Ахметова, ДП “Ровенькиантрацит” і ДП “Свердловантрацит”. Ці фірми уклали угоди на загальну суму 4119,82 млн. грн.

Автор якось висловив обурення розкраданням бюджетних коштів на вугільну галузь в розмові з одним політиком. Той пояснив все просто: “Кожна державі, яка як на киті стоїть на корупції, створює чорну діру, де зникають бюджетні кошти. Щоб було легко красти, важко перевіряти. В Росії — це Чечня, в Україні — шахти”.

Тетяна ЧОРНОВІЛ