Український мазохізм: віддати трубу

озмови Віктора Януковича про створення консорціуму з управління газотранспортною системою можуть бути лише частиною передвиборної агітації.

У часи свого прем'єрства він до цієї теми ставився обережно, і почав її знову розкручувати тільки напередодні останніх виборів.

“Економічна правда” вирішила перерахувати плюси та мінуси створення консорціуму.

Продати за дешевий газ

В українському політикумі обговорюється кілька варіантів створення консорціуму. І найменш вигідний для України варіант, який відстоює Росія, — це продаж “Газпромові” певного пакета акцій компанії “Укртрансгаз” паралельно із скасуванням нинішніх невигідних для України контрактів на постачання газу.

“Продаж частини ГТС в обмін на низьку ціну газу — це білоруський варіант. Три роки насолоди низькими цінами, і ГТС віддається “Газпрому”, — прокоментував позицію лідера передвиборчої гонки провідний енергетичний експерт Центру Разумкова Володимир Омельченко.

За його словами, три роки тому Лукашенко страшенно тішився низькими цінами, але потім зрозумів, що це була помилка, і нині намагається виправити ситуацію.

Окрім того, зараз, в умовах кризи, вартість української давно не ремонтованої газотранспортної системи мінімальна, і тому продавати її не час.

“Уряд хоче що-небудь продати, щоб закрити дірку в бюджеті. Однак дорого її продати не вийде. Тож якщо хтось має зобов'язання піднести комусь нашу ГТС на блюдечку з блакитними берегами, то саме час це робити”, — відзначив президент Київського міжнародного енергетичного клубу Q-Club Олександр Тодійчук.

За його словами, вартість української труби можуть підняти навіть суто паперові формальності, наприклад, договори про одержання кредиту на модернізацію.

Однак “Газпром” у цьому не зацікавлений, і дотепер уряд Тимошенко затягував одержання “Нафтогазом України” будь-яких позик, спрямованих не на розрахунки за газ з Росією. Навряд чи команда Януковича вчинить інакше.

“Справжнім сюрпризом для України буде перелік зобов'язань перед Кремлем, які буде озвучено Януковичу під час його візиту до Москви цієї весни. Можливо, у консорціумі треба буде віддати росіянам не третину, як каже Янукович, а 50%+1 акцію. Проте, можливо, це лише здогадка”, — говорить Олександр Вальчишен, керівник аналітичного підрозділу ТОВ “Інвестиційний Капітал Україна”.

Збільшити обсяги прокачування

Прихильники консорціуму вірять, що в разі участі “Газпрому” в українській ГТС обсяги прокачування газу територією України збільшаться з нинішніх 96 мільярдів кубометрів до 250 мільярдів кубометрів.

Такої цифри “регіонали” сподіваються досягти, збудувавши за російські гроші нові ділянки газогонів, а також переконавши Росію відмовитися від будівництва обхідних маршрутів: “Північного потоку” та “Південного потоку”. Однак експерти ставляться до таких планів скептично.

“Зараз до Європи надходить дедалі менше російського газу. Там спостерігається надлишок цього палива, тому що 2009 року майже втричі збільшилося постачання зрідженого газу з Катару, зросли поставки норвезького й алжирського газу”, — стверджує Омельченко.

До того ж, Європа розвиває спотову торгівлю паливом для впровадження енергозберігаючих технологій. Тому навіть без Південного і Північного потоків об'єми прокачування газу у напрямку ЄС падатимуть. Росія, каже експерт, не зацікавлена розвивати українську ГТС, вона хоче отримати над нею контроль.

Крім того, у спорудженні “потоків” зацікавлені не лише росіяни. Підрядник будівництва італійська компанія ENI — серйозний лобіст. Вона зацікавлена в отриманні цього контракту, а домовленості Росії з Україною її хвилюють мало.

Зовнішньополітична помилка Януковича

З Північним потоком пов'язана суттєва помилка Віктора Януковича як політика. Він заявляв, що Україні необхідно приєднатися до цього проекту і поставляти для нього труби вітчизняного виробництва.

Мовляв, все одно він качатиме паливо не до тої частини європейського ринку, на яку працює українська ГТС. А отже, проект не є для України конкурентом. Через нього недорахується обсягів газу тільки білорусько-польська труба “Ямал-Європа”.

Однак це не зовсім так. Росіяни збиралися заповнити “Північний потік” газом із Штокманівского родовища у Баренцовому морі. Однак недавно його розробку відклали як мінімум на три роки. У випадку пуску газопроводу по дну Балтійського моря, його доведеться заповнити газом з Ямалу, який зараз іде через Україну.

Більш того, за словами заступника директора Науково-технічного центра “Психея” Геннадія Рябцева, заява Януковича про підтримку “Північного потоку” могла би личити опозиційному політику, але з крісла президента звучить некоректно.

Експерт нагадує, що Польща, яка найбільше страждає від “Північного потоку”, свого часу категорично відмовлялася від вигідної для неї пропозиції пустити газ до Словаччини в обхід України. І якщо зараз Україна підтримає такий шкідливий для Варшави проект, це буде відвертим псуванням стосунків.

Наївність Кучми відроджується

Ще більшу вигоду Києву міг би принести продаж частини ГТС не за гроші, а за газодобувні активи у РФ, кажуть прихильники консорціуму. Тоді, мовляв, Україна отримає дешевий російський газ, який видобуватиме українська компанія.

Однак щось подібне уже було. У 1994 році колишній президент Леонід Кучма створив “Укртатнафту” — підприємство на основі Кременчуцького НПЗ.

Частина акцій НПЗ була віддана татарським акціонерам в обмін на акції тамтешньої видобувної компанії “Татнєфтєпром”. Вважалося, що завод зможе купувати всю видобуту нею нафту.

Однак спільне підприємство упродовж ледь чи не усієї своєї історії знаходилося під контролем російської “Татнєфті”, і його менеджмент ні на хвилину не допустили до контролю над видобувною компанією. Як наслідок — жодна крапля добутої “Татнєфтєпромом” сировини до Кременчука не потрапила.

Експерти пояснюють, що співпраці заважали специфічне законодавство Росії і внутрішня українська боротьба бізнесменів за цей завод. А тепер питання: хто гарантуватиме, що така ж історія не трапиться і з газовим консорціумом?

Реальні позитиви

Теоретично консорціум може принести і деякі виграші для України, але лише у випадку ретельного відстоювання нею своїх інтересів і певної поблажливості з боку Росії.

Один з плюсів — у входженні в управління компанією цивілізованих європейських партнерів, вважає Тодійчук. “Такі умови, які вже зараз має Росія у керуванні нашою газотранспортною системою, вона ніколи не буде мати, якщо в консорціумі братиме участь хтось із західних партнерів”, — стверджує експерт.

Ще одна перевага у тому, що і постачальник, і покупець газу визнають український напрямок найбільш пріоритетним, оскільки прибуток від його експлуатації буде розподілятися між усіма учасниками. Це гарантує деяку стабільність обсягів постачання газу.

Окрім того, незважаючи на незацікавленість Росії у розширенні української ГТС, не варто забувати і про консорціум з добудови нових її потужностей. Мова може йти не лише про газопроводи, вважає Тодійчук.

За його словами, на базі відпрацьованих родовищ у Західній Україні варто було б спорудити додаткові підземні сховища газу, яких зараз дуже потребує Європа.

Можна жити і без консорціуму

У цілому ж, без консорціуму таки можна обійтися. Тим більше, що навіть у самій Партії регіонів немає однозначної оцінки цього проекту. Найбільше, за свідченнями політичних аналітиків, його лобіює так звана група Дмитра Фірташа, а група Миколи Азарова — проти.

За оцінками Омельченка, нині українська газотранспортна система, у випадку її відділення від “Нафтогазу”, змогла б цілком себе підтримувати. “Вона здатна заробляти більше 3 мільярдів доларів на рік, і цього досить для своєчасної реконструкції”, — відзначив експерт.

До того ж, додаткові гроші для реконструкції готові надати і міжнародні фінансові організації у рамках домовленостей з Єврокомісією. Кредитори давно чекають, поки “Нафтогаз” оформить усі документи і підніме ціну на газ для населення.

Правда, це не вирішує проблеми нинішніх газових контрактів, які Росія погодиться скасувати хіба що в обмін на консорціум. 2010 року прив'язка української ціни на газ до котирувань біржі Platts справді призведе до того, що вона буде вищою за середньоєвропейську.

Постачання газу до України 2010 року частково компенсують втрати “Газпрому” на ринку ЄС.

За словами директора російського Міжнародного інституту політичної експертизи Євгена Мінченка, існують й інші аргументи, які може висунути Україна в обмін на перегляд контрактів.

“Альтернатива — це вихід “Газпрому” на український ринок з правом постачати газ без посередництва. Йдеться про фірми на зразок ІСД, які нещодавно придбали російські підприємці. Інакше навіщо було їх купувати?” — зазначає росіянин.

Також можливим предметом торгу експерт називає доступ до чорноморського шельфу та спільний вихід російських та українських компаній на азійські ринки видобування. Лобістом цього проекту був Юрій Бойко.

До того ж, експерти схиляються до думки, що надто довго викачувати газові гроші з України “Газпром” не зможе.

“Тиснути на Україну можна тільки до певного моменту. Як кажуть, ми довго запрягаємо, але швидко їдемо. І якщо нас змусять швидко їхати, то одержать і розвиток проектів з постачання зрідженого газу, не таких уже й дорогих, і збільшення власного видобутку, зокрема, на шельфі”, — вважає Рябцев.

Крім того, каже він, приєднання України до європейського енергетичного співтовариства дасть можливість разом з іншими його членами вимагати зміни контрактних умов, посилаючись на те, що вони уже втратили актуальність.

Іншими словами, у перегляді домовленостей зацікавлені усі: і споживачі, і постачальники. Чи зможе Україна знайти своє місце у цих переговорах і домогтися поліпшення умов співпраці, залежить від професійності української влади.

Артем ЗАХАРЧЕНКО