Українська Вікіпедія як антиукраїнський інструмент

Восьмого квітня ми дізналися про справді знаменну подію: кількість статей українського розділу всесвітньої Інтернет-енциклопедії під назвою Вікіпедія перевищила 200 тисяч.

Сьогодні Вікіпедія українською мовою посідає шістнадцяте місце за кількістю статей з-поміж 271 вікіпедій різними мовами світу, третє місце серед слов'яномовних Вікіпедій і стала найбільшою україномовною базою знань, адже вона налічує учетверо більше статей, ніж 12-титомна Українська радянська енциклопедія.

Щомісяця близько 20 мільйонів користувачів Інтернету переглядають сторінки української Вікіпедії. Це на 40% більше, ніж торік. Останнім часом користувачі української Вікіпедії щодоби створюють близько 200 нових статей та роблять понад 5 тисяч редакторських правок.

Робота й справді зроблена титанічна. І, головне, її обсяги та суспільна значущість ростуть справді як на дріжджах. Але ж, як добре відомо, жодна добра справа не залишається непокараною.

Особливо коли йдеться про якихось “хохлів-свідомітів”, котрі посміли творити власну Вікіпедію замість того, щоб користуватися правильними текстами на правильній мові...

...Коли в Інтернеті почало жваво обговорюватися відоме рішення Донецького суду щодо Степана Бандери і його звання Героя України, мені знадобилося перевірити одну дату і я відкрив статтю Вікіпедії про Романа Шухевича. І, чесно кажучи, ледве не впав зі стільця.

Ось її перший абзац.

“Рома́н — Тарас Йо́сипович Шухе́вич (*30 червня 1907 р., Львів[1] — † 5 березня 1950 р., с. Білогорща під Львовом) — член галицького крайового проводу ОУН(б), потім (з 1941 р.) — першого з іноземних легіонів Вермахту “Нахтігаль” (Battalion Ukrainische Gruppe Nachtigall), з 1941 мав німецький військовий чин гауптман (капітан)[2], в 1942-43 — гауптштурмфюрер[3].

Пізніше — генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА, голова Секретаріату УГВР. Знищений в ході спецоперації правоохоронними органами Української РСР. Посмертно Герой України.[4]”.

Джерело, на основі якого стверджується, що Роман Шухевич начебто був гауптштурмфюрером, позначене так: “I.К. Патриляк. Військова діяльність ОУН(Б) у 1940-1942 роках”. — Київ, 2004. сторінка 344.

Книга така справді існує. Написана вона доцентом Київського національного університету імені Шевченка Іваном Патриляком, який досліджує Рух Опору ось уже не перший рік.

Як на те, у мене збереглися виписки, зроблені свого часу з цієї книги, — з тих місць, де Патриляк описує совєтську та неосовєтську міфологію, створену навколо українських націоналістів та їхніх лідерів.

“Цікавим є той факт, що цитована книжка (”Дорога в безодню”. — Львів, 1978. — С.Г.) це доповнений і розширений варіант іншої праці Масловського (одного із дипломованих борців із буржуазним націоналізмом у цивільному — С.Г.) — “Жовто-блакитна мафія”, виданої три роки перед тим.

Так от, у першому виданні розділу про “Нахтігаль” немає. Можна припустити, що в “компетентних” установах Масловському вказали на його “упущення” і “запропонували” доповнити працю відповідним матеріалом, хоча й перша книжка дослідника наповнена фантастичними “фактами”.

Мабуть, буде цікаво дізнатися, що за “особистим наказом Гіммлера “головнокомандуючим” УПА було призначено командира батальйону “Нахтігаль”, гауптштурмфюрера (капітана) військ СС Шухевича (Чупринку)” тощо.

Ідентичні закиди щодо ДУН зустрічаються і в інших радянських авторів. “Криваві сліди на українській землі залишили бандерівці зі створених фашистами на початку 1941 батальйонів “Роланд” і “Нахтігаль”, які входили до складу диверсійно-терористичного полку абверу “Бранденбург”.

Ось так. Та сама сторінка 344...

Іншими словами, у статті з Вікіпедії все подано з точністю до навпаки.

І я дуже сумніваюсь, що цього допустилися автори на загал компетентної та змістовної статті. Радше тут діяли хлопці з тих установ, про які веде мову Іван Патриляк, чи не так?

Тож я одразу відкрив статтю про Степана Бандеру і...

Ви вгадали. У загалом компетентній та зваженій статті вміщений дуже й дуже цікавий рядочок:

“На початку 1940-х років Степан Бандера був завербований агентом абверу, а ОУН-Б тісно співпрацювало із німцями”[6].

Це посилання, за №6, зроблене на публікацію “Новые документы о связях ОУН с нацистскими спецслужбами”. .

Що ж це за “нові документи”? Перший із них — це власноручні свідчення фельдфебеля Альфонса Паулюса. Ясна річ, взяті “компетентними органами”.

Ось відповідний фрагмент із них.

“Сам БАНДЕРА находился в Берлине при главном штабе вооруженных сил. Я его однажды видел в Кракове, на совещании, а затем сопровождал его при переводе в Берлин, где я его передал полковнику “Абвера” Восток II в августе 1941 года.

Подполковник Эрнст цу ЭЙКЕРН сообщил мне позже, что БАНДЕРА был арестован “СД”, но потом был освобожден и направлен в ОКВ для дальнейшей совместной работы. Одновременно с БАНДЕРОЙ в Берлин мною был доставлен и его заместитель СТЕЦКО... БАНДЕРЕ около 30 лет, рост 175 см, белокурый, мощного телосложения, нос немного с горбинкой”.

Припустімо, що у німецькій армії були такі демократичні порядки, що підполковник довірливо інформував фельдфебеля про речі, які взагалі-то мали вважатися військовою таємницею.

Припустімо, німецький фельдфебель не знав, що ОКВ (Oberkommando der Wehrmacht; OKW) — це не штаб, а Верховне головнокомандування збройними силами Німеччини. Але кожна людина, яка б хоч раз побачила Степана Бандеру (ба, навіть на груповому фото), ніколи б не забула про його зріст.

Є різні дані щодо нього — від 164 до 152 сантиметрів. Конкуренти-мельниківці між собою непоштиво звали Бандеру “карликом з червоними очима”. Отож написати “175 сантиметрів” могла тільки людина, яка не мала зеленого уявлення про реального Бандеру.

Так само й опублікувати ці “нові документи” міг лише той, хто (можливо, за своїм службовим статусом, не знаю) вважає всіх навколо ідіотами.

Інше свідчення — абверівського полковника Ервіна Штольце. Про ціну цих добре відомих, а не “нових” свідчень, у яких полковник Коновалець зветься “білоемігрантом”, а Ріко Ярий — “петлюрівським ротмістром”, я вже писав. Та наведу абзаци, в яких безпосередньо йдеться про Бандеру:

“После окончания войны с Польшей Германия усиленно готовилась к войне против Советского Союза, и поэтому по линии Абвера принимались меры активизации подрывной деятельности, так как те мероприятия, которые проводились через Мельника и другую агентуру, казались недостаточными.

В этих целях был завербован видный украинский националист Бандера Степан, освобожденный немцами из тюрьмы, где он содержался польскими властями за участие в террористическом акте против руководителей польского правительства. Кто вербовал Бандеру, я не помню, но последний на связи состоял у меня”.

Хто має хоча б побіжні уявлення про розвідувальну роботу, той оцінить цей перл. Який, утім, пояснюється дуже просто: Штольце одразу почали готувати до Нюрнберзького процесу, на якому він мусив засвідчити тяжкі злочини “українських буржуазних націоналістів”.

А відтак називати якесь конкретне прізвище абверівського офіцера не можна було: раптом цей офіцер вигулькне у західній зоні окупації і спростує твердження Штольце?

Отож і вирішили, очевидно, скористатися класичною формулою, добре відомою ще з процесів над “ворогами народу”: не пам'ятаю, хто саме мене (мою дружину, сусіда, колегу) завербував, але я (ясна річ, разом із ними всіма, список докладається) займався контрреволюційною діяльністю...

Усе це тягнуло б на добрі анекдоти, якби не всі ті речі, про які йшлося на початку статті: щомісяця близько 20 мільйонів користувачів Інтернету переглядають сторінки української Вікіпедії...

Останнім часом користувачі української Вікіпедії щодоби створюють близько 200 нових статей... ця Вікіпедія налічує учетверо більше статей, ніж 12-титомна Українська радянська енциклопедія...

І от цю базу знань, створену українцями для себе і для всіх, хтось прагне перетворити на інструмент антиукраїнської боротьби, вживлюючи у тіло змістовних статей відверту дезінформацію.

Тож, вітаючи творців проекту з успіхом, хочу привернути їхню увагу до того, що цей успіх високо оцінили й вельми професійні інтернетники в цивільному. Що ж, на війні — як на війні.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ