Тимошенко спасла советских vip-пенсионеров

Ще за Хрущова ці лісові масиви стали зоною відпочинку партійних босів та радянських письменників.

Зі здобуттям незалежності за цими парканами жили президенти Кравчук, Кучма та Ющенко, спікери Плющ, Мороз і Литвин, чиновники нижчих рангів. Через підозри, що прем'єр Лазаренко вдався до махінацій при будівництві тут “канадських збірних будиночків”, проти нього порушили кримінальну справу.

Потрапивши до цього “закритого товариства” одного разу, мало хто залишав його добровільно. Навпаки, чиновники вигадували будь-які схеми, щоб закріпитися в курортній зоні, незважаючи на відставку.

Після помаранчевої революції влада робила все, щоб не дати Азарову, Ківалову, Омельченку і Кравчуку приватизувати їх будинки у Конча-Заспі, але за рік новоприбулі бюрократи самі вже підсіли на дачний наркотик.

На початку 2009-го в цих заповідних хащах сталася чергова сутичка за привілейовані умови життя, учасниками якої стали ДУСя і колишні чиновники, які працювали у владі ще за часів Радянської України.

Ініціатором була Банкова. У січні 2009 року Державне управління справами попросило Кабінет міністрів переглянути видатки на утримання колишніх та нинішніх урядовців, якім надано в користування будиночки та номери в санаторіях “Конча-Заспа” та “Пуща-Водиця”.

Згідно із секретним розпорядженням уряду від 1994 року, після призначення на посаду високопосадовцям виділяють в користування номери в корпусах санаторію або дерев'яні дачі на території “Кончі” та “Пущі”.

Якщо чиновник не був опозиціонером або людиною з загостреним почуттям справедливості, відставка не тягнула за собою втрату житлової площі. Вони знаходили легальну або напівлегальну можливість залишити за собою привілею.

Певна категорія громадян — міністри, віце-прем'єри, керівництво уряду та парламенту, судді Конституційного та Верховного судів — і досі сплачують за користування державним майном 30% вартості комунальних послуг.

Такий же дисконт надається і пенсіонерам, які обіймали відповідні посади за часів перебування на держслужби та зберегли відповідні кімнати в санаторії або будиночки на території “Кончі” та “Пущі”.

Зараз, посилаючись на скорочення бюджету, ДУС запропонувало брати з “санаторних мешканців” замість 30% вартості комунальних послуг, дещо більшу суму — 30% розрахункової плати за користування приміщеннями, яка включає послуги охорони, прибирання тощо.

“Метою прийняття зазначеного проекту є скорочення видатків державного бюджету на утримання приміщень, а також отримання додаткових коштів для подальшого розвитку зазначених державних об'єктів”, — ідеться у пояснювальній записці керівника ДУС Ігоря Тарасюка, який обґрунтовував Тимошенко необхідність плати за користування об'єктами “Конча-Заспи” та “Пущі-Водиці”.

Пропозиція Державного управління справами була передана до Мінфіну, і там за неї вхопились як за рятівну соломинку, якою можна перекрити хоч якусь дірку бюджету.

Більше того, у Віктора Пинзеника вирішили не розмінюватися на дріб'язок і брати з поселенців не 30%, як пропонував ДУС, а всі 100% розрахункової плати.

Відтак тариф еволюціонував би наступним чином — на прикладі одного з міністрів, якому було надано половину дерев'яного будиночку:

Зараз він сплачує 30% комунальних платежів — це 526 гривень на місяць.

У разі ухвалення Кабміном постанови, ініційованої ДУС, йому довелося би сплачувати 30% розрахункової вартості, тобто 1159 гривень на місяць.

А якщо би взяли за основу пропозицію Мінфіну про необхідність погашення урядовцем усіх 100% розрахункової вартості, чиновнику довелося би сплачувати 3800 гривень на місяць.

Однак прем'єр Юлія Тимошенко взагалі відмовилася виносити на уряд питання, пов'язане з підвищенням плати за користування санаторіями “Конча-Заспа” та “Пуща-Водиця”.

Радянські міністри — сучасному прем'єр-міністру

У своєму рішенні Тимошенко послалась на лист від почесних пенсіонерів, які в радянські часи обіймали посади в керівництві уряду та парламенту УРСР. Вони просили свою наступницю змилуватися над їх старістю.

При цьому пенсіонери виявились на диво обізнаними в деталях непублічних рішень ДУСі.

“Шановна Юліє Володимирівно!

15 січня 2009 року Державне управління справами підготувало та внесло до уряду проект розпорядження Кабінету міністрів “Про внесення змін до розпорядження Кабінету міністрів від 19.01.1994 р”, з прийняттям якого слід буде сплачувати 30% за користування приміщеннями, що ми займаємо, замість 30% плати за комунальні послуги.

Попередні розрахунки показали, що нова ціна для нас, колишніх керівних працівників органів державної влади, буде непосильною, оскільки за останні роки ця плата вже зросла в 3-4 рази. Невпинно зростають також ціни на ліки і товари першої необхідності”, — йшлося в листі.

“Разом з тим, у державному бюджеті України на 2009 рік уряд передбачив фінансову підтримку санаторно-курортних закладів ДУС на 2,2% більшу в порівнянні з 2008 роком, а вже у поточному році це управління підвищило плату для проживаючих більше ніж на 30%

Враховуючи викладене, а також наш внесок у розвиток України, просимо вас, шановна Юліє Володимирівно, вчинити справедливо: не приймати на розгляд проект розпорядження як такий, що фінансово не обґрунтований”.

Під листом поставили підписи голова президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко, заступники голови Ради міністрів УРСР Петро Тронько, Марія Орлик, Євген Качаловський та ще два десятки радянських урядовців.

Чи то на Тимошенко так вплинуло прохання VIP-пенсіонерів, чи то зіграло бажання насолити завгоспу президента Ігорю Тарасюку, але прем'єр заблокувала розгляд пропозиції ДУС.

Тимошенко телеграфувала Тарасюку своє нове рішення.

“З урахуванням обмежених можливостей державного бюджету щодо збільшення заробітної плати і пенсій у 2009-2010 роках, (...) та з метою запобігання соціальній напрузі пропоную на період подолання фінансової кризи (2009-2010 роки) утриматися від ухвалення рішень, що можуть призвести до значно підвищення плати за користування будинками...”, — сказано у резолюції Тимошенко на адресу ДУС.

У написаному дивує не стільки прогноз прем'єра, що фінансова криза триватиме до 2010 року, скільки згадка про “соціальну напругу”, якої Тимошенко остерігається в дачних поселеннях закритих пансіонатів.

Тут залишається лише згадати про горезвісну “соціалістичну рівність”: жоден інший пенсіонер України, який відпахав на радянських підприємствах, не має ні державної дачі, ні розкоші вибирати — платити чи не платити за комунальні тарифи 30% їхньої вартості.

Заповідник для номенклатури

Це вже не перша спроба уряду змусити мешканців “Кончі” та “Пущі” сплачувати 100% тарифу. Аналогічну ініціативу в 2006 році проявляв уряд Юрія Єханурова.

І ця сама група підписантів-пенсіонерів виступала тоді зі схожим зверненням до прем'єра, де згадувалися аналогічні аргументи: “розмір пенсій обмежений, а вартість ліків, а також ціни на товари першої необхідності неухильно підвищуються”.

Єхануров залишив для чиновників епохи УРСР пільговий режим — вони продовжили і далі сплачувати 30%.

Бажання пенсіонерів радянської епохи зрозуміле — ніхто не хоче витрачати більше на те, що можна отримати дешевше.

Об'єктивно слід визнати й інше — державні дачі діставалися радянській номенклатурі не так легко, як їхнім нащадкам-чиновникам незалежної України.

Якось одна з підписанток листа до Тимошенко Марія Орлик згадувала, що урядову дачу вона отримала, лише віддавши державі свою. Натомість у “Конча-Заспі” партійну діячку поселили в один будиночок на двох з Валентиною Шевченко — кожній по три кімнати.

У голови президії Верховної Ради УРСР Валентини Шевченко також була дача в “Пущі-Водиці”. Її ще 1946 збудували для Сидора Ковпака, згодом там жили керівники парламенту Радянської України, а потім вона дісталася Павлу Лазаренку, який перебудував її за 5 мільйонів гривень, розповіла попередниця Литвина і Мороза “Фактам”.

За нинішніми мірками радянські діячі мають вельми скромні місця відпочинку. Комусь надавали невеликі дерев'яні будиночки під шифером, збудовані в 1960-ті роки, деякі з них розділені на дві родини, а декому — просто номер у корпусі санаторію. Зараз на території “Конча-Заспи” чотири таких пансіонати.

Це дво- чи триповерхова будівля, всередині — довгий коридор, з якого двері в кожен номер, всередині — невелика кухня, ванна, туалет, одна чи дві кімнати плюс лоджія. Раз на 10 днів міняється постіль, щоденно здійснюється прибирання. Територія охороняється, поруч — водойми, це все розташовано в лісі, жити можна круглий рік, свіже повітря гарантоване.

За такі умови, вважають у ДУС, екс-чиновники цілком могли би погодитися сплачувати не 30% комунальних платежів, а 30% розрахункової вартості. Тим більше, що вони мають пенсії державних діячів вищої категорії, а це аж ніяк не 600-1000 гривень, які отримують пересічні громадяни України.

У Державному управління справами знають, що дехто з тих, хто користується пільгами, мають квартири в центрі Києва, здають їх в оренду, а самі живуть фактично на бюджетному утриманні, сплачуючи 30% комуналки. Деякі навіть оформлюють своїм родичам право користуватися номерами в “Кончі” або “Пущі”.

“Номер у санаторії нічим не поступається середньому готелю. Але де ви знайдете готель, який би вам коштував 8 доларів на добу?” — обурюються в Державному управлінні справами.

VIP-пенсіонерів виганяють, щоб заграбастати державне майно?

Щоправда, в уряді мають своє бачення щодо “ощадності” Державного управління справами.

“У ДУС все одно ці гроші змиють і пустять на політичні цілі”, — сказала Тимошенко в коментарі “Українській правді”.

“Все, що стосується героїв праці, ветеранів — уряд підтримуватиме збереження для них пільг. Усі інші платитимуть повний обсяг орендної плати. До речі, наша фракція — єдина, яка голосує за зняття пільг з народних депутатів”, — заявила прем'єр.

Як виявилося, Тимошенко не до кінця була в курсі того, що мова іде не про “героїв праці та ветеранів”, а відставних міністрів та депутатів.

В оточенні Тимошенко називають ДУС напів-корумпованою структурою, яка фактично намагається вигнати радянських пенсіонерів з території “Кончі” та “Пущі”.

Міністр Кабінету міністрів Петро Крупко сказав “Українській правді”, що метою ініціаторів постанови було підняти плату за користування санаторієм до не підйомного рівня.

“ДУС хоче вижити цих урядовців-пенсіонерів. Тобто, підвищивши плату, створити умови, щоб ці люди відмовилися від будинків. А потім на їх місці будуть побудовані маєтки”, — сказав Крупко.

У цих “закритих зонах” існує своя схема фактичного привласнення будинків.

Чиновника заселяють у невелику дерев'яну дачу, побудовану півстоліття тому. Умови життя там скромні. Новоприбулий бюрократ пропонує ДУС угоду — будинок зносять, а на його фундаменті коштом “інвестора” будується повноцінний цегляний триповерховий маєток.

Потім цей будинок чинуша бере в оренду на 49 років — тобто до кінця свого життя. А кошти, які інвестор-чиновник вклав у будівництво нового маєтку, зараховують йому в погашення частини орендної плати — бо формально будівля залишається у державній власності.

Таким чином чиновник отримує нові хороми в престижному місці, на постійно охоронюваній територію, а державі залишається дірка від бублика.

Кажуть, за такою схемою, наприклад, в “Конча-Заспі” живуть Оксана Білозір та Володимир Семиноженко, які знесли старі будинки і побудували нові.

Загалом ця інформація є засекреченою і точне число людей, які провернули таку об орудку, невідомо. Спроби “Української правди” минулого року отримати інформацію про “Кончу” та “Пущу” наштовхнулися на відмову ДУС надавати будь-які дані — бо ідеться про осіб, що перебувають під державною охороною.

І в Банкової, і в Тимошенко у цьому протистоянні є своя правда.

З одного боку, уряд бореться з привілеями і тут же зберігає їх для радянської номенклатури. З іншого боку, ДУС скаржиться на скрутний бюджет і тут же, практично за безцінь, роздає в оренду на півстоліття вперед золоті шматки своєї території новоприбулим чиновникам.

От тільки, як завжди, оплатить за все простий українець, вносячи до бюджету податки на утримання “вищої соціальної справедливості”.

Тетяна НІКОЛАЄНКО

Віктор ЧИВОКУНЯ