Табачнік як дзеркало української свободи слова

Він готувався і думав, що говоритиме. Бо мова йтиме про студентку з Могилянки, яка вмазала міністра освіти букетом по пиці.

А вже наступного дня Володя Яворівський перестав мріяти.

Каже мені:

— Подзвонили від Савіка Шустера і попередили, щоб я не приходив.

— Чого? Ти ж на тих передачах — одна толерантність…

— Бо Табачнік сказав, щоб Яворівського не було.

— Так хто ж запрошує гостей і організовує передачі — Табачнік чи Шустер? — не міг я повірити, бо всі ми шануємо Савіка за його неупередженість, яка останнім часом стає все помітнішою.

Ну, я дізнався, що така сама історія сталася і з Лесею Оробець.

А скільки тих невідомих, кого так само не пустив на передачу, яку ми дивилися 23 вересня, Табачнік? Савік знає, але не скаже…

А далі щира подяка тому ж Савіку, що він мене повернув у молодість. Як зараз пам’ятаю — інститутська аудиторія, і ми, студенти, як і вся радянська країна, дружньо засуджуємо Пастернака за його крамольного лікаря Живаго.

В Савіка теж аудиторія, ще більша за студентську, і теж регіонали-депутати з комсомольським азартом дружньо засуджують студентку з Могилянки та афганців, які ледь не захопили святилище справедливості — Верховну Раду.

А от що думає сама студентка? Впевнена, що Табачнік — кат української освіти? Чи ті ж афганці щось хотіли б сказати? Не почуєте, нікого з них у студію не запросили. Їх засуджують заочно. Як з Пастернаком: ніхто не читав, а судили…

На тій передачі в Савіка Шустера (перепрошую, може треба вже казати в Дмитра Табачніка?) було згадано і про яйця, які на когось кидали, і про яєчню на вічному вогні… (Кірєєв, ау!). А от про таку “дрібничку”, як акт вандалізму над жертвами голодомору на тій “яйценосній” передачі чогось забули.

Я от про що: на початку вересня “хтось” повиривав біля меморіалу жертвам голодомору хрести з табличками сіл, які вимерли від голоду. І поскидав ті хрести в купу на смітнику. (Ну ясно, що “хтось” так і залишиться невідомим: ні міліція, ні СБУ його не знайдуть. От якби це шукали підозрюваних в руйнуванні погруддя бетонного Сталіна, тоді постаралися б).

Але ця провокація дуже символічна: ось, мовляв, місце вашій історичній пам’яті і вашій духовності, і вашій незалежній Україні. На смітнику. Так про це на передачі, де так сильно картали екстремістські яйця — ну ні пів словечка.

Якось Володя Полохало, чия світла душа уже відлетіла в кращі світи, сказав мені, коли зайшла мова про патологічних українофобів: “Ми всі помиляємося, бо розмовляємо з ними так, наче вони нормальні люди”.

Ми справді тут помиляємося. На згаданій передачі народний депутат Станіслав Кириленко цілком аргументовано говорив про жалюгідний стан нинішньої освіти — і про зарплати вчителів, і про підручники, але його опонент був глухий і спокійний, наче паталогоанатом при розтині ним самим вбитої освіти. Лише іронічно зиркав з-під окулярів. Тобто, нормальної розмови там і не могло бути.

Мабуть, Табачніка треба було запитати про щось інше, ближче міністру. Ну скажімо, чи не піднялася в ціні його місячна ділянка? Тоді б ми і отримали грунтовну відповідь, бо міністр освіти в цьому фахівець.

Справді, на сайті так званого “Місячного Посольства в Україні” ще за 2 грудня 2002 року повідомлялося, що Табачнік має ділянку на Місяці площею 1 км2.

Знаєте, в багатих свої дивацтва, отож так зване Місячне посольство розпродувало ділянки на Місяці (кому теж кортить, читайте “Дзеркало тижня” за 10 січня 2004 року).

Ну, безумовно, і вчителям з їхньою зарплатнею в півтори тисячі гривень було б цікаво дізнатися про місячні володіння свого міністра. Тим більше, що тепер він може вирішувати гуманітарні питання не тільки громадян України, а й того ж Місяця.

І насамкінець.

Свободу Савіка Шустера уже на годину скоротили, і він сам виглядає все менше схожим на того іронічного і дотепного Савіка, якого ми колись полюбили і яким він був ще зовсім недавно.

Таке враження, ніби на нього дуже вже тиснуть.

Але якщо навіть так, то все одно Ліна Костенко дала промовисту відповідь: “Шукайте цензора в собі”.

І мені не жаль ні себе, що втратив час на ту передачу та подібні до неї, ані самого Савіка, бо кожен обирає свій шлях і свою долю, як йому підказує власне сумління.

А от “Свободу слова” жаль.

І дуже.

Віктор ТЕРЕН, письменник, 1-й заступник голови Комітету з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин