Та везіть той меланж хоч за Урал!

У цистернах — 401 тонна меланжу — однієї з найнебезпечніших рідин, що вигадало людство. Окрім цистерн, до потяга приєднано “людський вагон”, де перебувають озброєний конвой та військові фахівці з ракетного палива. Потяг рухатиметься до кордонів із Росією за секретним графіком під постійним контролем Міністерства оборони, СБУ, МНС.

У військовій частині, що під Радеховом, почали зберігати компоненти ракетного палива — гептил і меланж — з 1961 року. У 1995-1998 роках до Російської Федерації з цієї бази вивезли 2,5 тонни гептилу. Під райцентром залишились понад 3 тисячі тонн меланжу.

З перших днів незалежності керівництво України вирішило, що робити з небезпечним спадком Радянського Союзу. Від військових ракет, які потребували меланжу, країна позбулася. Та й термін придатності цієї рідини давно завершився. Громадськість про зберігання небезпечної рідини на теренах Львівщини дізналася у 2007 році, коли в Радехів приїхали тодішні міністр оборони Анатолій Гриценко та губернатор Львівщини Петро Олійник. У присутності журналістів вони заявили, що на території колись однієї з найсекретніших військових частин, де зберігається меланж, будуватимуть завод із переробки цієї речовини, яка необхідна для виробництва поролону та покращення якості бензину.

Проте далі перспективних планів справа не дійшла. Проти будівництва переробного заводу різко виступили екологи та Міністерство надзвичайних ситуацій. Окрім того, таке виробництво потребувало чималих коштів. На їх освоєння претендувало чимало охочих, проте ніхто з вітчизняних промислових магнатів не поспішав вкласти у справу хоча б перший мільйон гривень. Україна була змушена відмовитися від ідеї власної переробки меланжу.

Зберігати 16,5 тисячі тонн меланжу на теренах України також було небезпечно. Цистерни, в яких він зберігався, на деяких складах з роками “схудли” від 12 до 4 міліметрів товщини. А якщо б хоча з однієї цистерни витік меланж, пояснюють фахівці, у радіусі 1600 метрів живої людини не залишилося б.

Україні не залишалося нічого іншого, як звернутися по допомогу до ОБСЄ. Ця міжнародна організація провела тендер на переробку українського меланжу, який виграли два федеральні підприємства Росії — завод імені Свердлова, що у Дзержинську, та Бійський завод, що на Уралі. Країни- донори надали кошти, необхідні для вивезення меланжу з України на російські підприємства. Ними стали Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Німеччина, Чехія, Польща та Іспанія. Коли меланж почали вивозити з Радехова, до країн-донорів додалися США та Угорщина.

Протягом 2009 — початку 2010 року військовим з допомогою країн-донорів вдалося вивезти до Росії меланж, що зберігався у Калинівці (Вінницька область) та Ценжові (Івано-Франківська область). Настала черга позбутися небезпечної речовини, що залишається під Радеховим.

Коли перед журналістами відчинили ворота КПП, ми ніби в’їхали в заповідну зону якогось VIP-санаторію. На площі у 71 гектар око милували недоторкана природа, спортивні майданчики, інші споруди, що перебували в ідеальному стані. Командир цієї частини — Володимир Ятлук — у перший день вивезення меланжу отримав звання підполковника. Служать тут лише контрактники. Кожен з них, запевняє В. Ятлук, має понад п’ять років досвіду роботи з меланжем. У ці спекотні дні військовослужбовцям цієї частини не позаздриш. Робота з меланжем потребує обов’язкового захисного комплекту одягу. Коли хлопці знімають з себе протигази, піт ллється з них рікою...

“Та нехай собі росіяни збагачуються від цього меланжу!”, — подумав про себе, коли несподівано став свідком суперечки, що виникла між військовими та представниками санітарних та інших контролюючих служб району. Суперечка набувала таких обертів, що в повітрі почулися фрази на кшалт: “Ви образили честь офіцера!..”. Районні керівники, які звикли контролювати все і вся, вперше потрапивши у військову частину, почали жадібними очима розглядати майбутній спадок. Їм одразу закортіло контролювати процес вивезення меланжу — робити заміри повітря, води, ґрунту. Військові резонно заперечили: “Вивезення — наш клопіт. Зайві люди нам при цьому лише заважатимуть. Ось коли залишимо територію, перевіряйте хоч на радіацію....” Уявляю, які б суперечки тут точилися між різними відомствами, якби почали будувати переробний завод...

Після вивезення меланжу (цей процес планують завершити у грудні-січні) тамтешню військову частину розформують. “На “гражданці” нас ніхто не чекає”, — з гіркою усмішкою каже хтось із місцевих офіцерів. Присутній на завантаженні меланжу в цистерни заступник командувача Західного оперативного командування з логістики генерал-майор Сергій Ніколаєв запевнив, що всіх військовослужбовців переведуть на нові місця служби. Цей “зелений рай” доведеться покинути тридцяти п’яти сім’ям військових, які поки що живуть за кілька десятків метрів від місця зберігання меланжу. Після того, як цивільні санітарні служби зроблять всі заміри й переконаються, що військові залишили по собі екологічно чисту територію... На жаль, сумний досвід підказує, що після цього за лічені дні місцеві мародери повиносять все, що можна винести, дерева будуть вирубані, й на території колись засекреченої точки залишиться пустир.

Довідка

Меланж — окислювач ракетного палива. Це агресивна рухома та летка рідина від світло-помаранчевого до темно-вишневого кольору, наполовину важча за воду. У цій рідині суттєвій корозії піддається більшість конструкційних матеріалів. При потраплянні у воду меланж викликає бурхливу реакцію з виділенням великої кількості окису азоту. Меланж — високотоксичний. Отруєння можливе при вдиханні випарів, при потраплянні на поверхню шкіри.

Омар УЗАРАШВІЛІ