Цифра в телевізорі

Це фактично стало однією з точок відліку у реалізації Плану Вінського щодо розвитку галузей транспорту та зв’язку на перспективу, презентованого на початку травня .

Початок цифрового телебачення в Україні

Справа в тому, що, згідно з регіональною Угодою щодо закріплення результатів планування наземного цифрового мовлення (Женева-2006), країни, які приєдналися до цього документа, мають до кінця 2015 року перейти з аналогового телебачення на цифрове.

Першими на собі відчули результати епопеї переходу на “цифру” абоненти кабельних мереж Києва та інших великих міст держави. Ще минулого літа “кабельщики” поступово перевели майже всіх своїх абонентів з аналогового на цифрове телебачення.

Звичайно, кабельним операторам набагато простіше здійснити перехід на цифрове мовлення — одним вольовим рішенням, не питаючись думки у користувачів. Ми пам’ятаємо, як компанія “Воля” кілька місяців поспіль попереджала про перехід на “цифру”, проте більшість користувачів не звертали на це уваги. Але потім одного прекрасного дня аналоговий сигнал у мережі зник, і біля сервісних центрів компанії вишикувалися величезні черги по декодери цифрового сигналу.

Хоч і зі скрипом, проте кабельні мережі міста за літо повністю перевели на “цифру”, й користувачі вже звикли до цифрового телебачення. Звичайно, витрати на придбання необхідного декодера сигналу лягли на споживача, який або відразу виклав майже 300 гривень за обладнання, або платить орендну плату за нього у розмірі близько 10 гривень на місяць. Проте кабельне цифрове телебачення — це тільки один із можливих варіантів одержання цифрового сигналу.

Є ще цифрове супутникове телебачення, яке в Києві існує вже давно. Однак для користування ним потрібен комплект дуже дорогого обладнання.

Згідно ж із Женевською угодою 2006 року, Україна має до 2015 року на 100% покрити територію своєї країни цифровим ефірним телебаченням — третім типом цифрового телебачення. Такий вид послуги за своїм принципом доступу до споживача дуже схожий до існуючого зараз аналогового телебачення — користувач у будь-якій точці України на свою дециметрову антену отримує ефірний сигнал. Для того, щоб цифровий сигнал сприймав звичайний телевізор, використовують так званий Set-Top Box, а простою мовою — перетворювач цифрового сигналу. Платити за користування цим видом телебачення не потрібно, і всі витрати абонента зводяться лише до придбання відповідного перетворювача цифрового сигналу.

Виникає логічне запитання: а навіщо затівати всю цю кашу із запровадженням на всій території держави цифрового телебачення, якщо зараз можна спокійно користуватися аналоговим? Відповідь доволі проста — цифрове телебачення не має проблем із якістю сигналу, які притаманні аналоговому. У випадку з “цифрою”, якщо сигнал є, то жодних збоїв із зображенням немає: є сигнал — зображення ідеальної якості. Крім цього, для передавачів цифрового сигналу треба набагато менше електроенергії, а сам сигнал є набагато потужнішим за аналоговий. До того ж, маємо можливість значно збільшити кількість каналів в ефірі.

Це все безперечні плюси “цифри”, але більшість проблем перебувають в іншій площині — фінансовій. По-перше, необхідні величезні кошти на розвиток мережі цифрового телебачення. Тобто потрібно заново створювати мережу передавальних точок, які ретранслюватимуть сигнал. По-друге, населення за свої кошти має закупити перетворювачі цифрового сигналу.

Державна складова

Ще минулого року було розроблено урядову програму щодо переходу України на цифрове мовлення. Державною програмою запровадження цифрового телерадіомовлення в Україні передбачалося загальне фінансування на 4,3 млрд грн, проте з державного бюджету планували витратити лише 8,95 млн грн. Головним джерелом фінансування мали слугувати інвестиції самих мовників. Фактично планувалося використати досвід мобільних операторів, коли самі компанії за власний рахунок розвивали мережу покриття. Тільки з тією різницею, що мовники інвестували б встановлення необхідного обладнання на вже існуючих ретрансляторних баштах аналогового сигналу.

Також планувалося, що населення буде зобов’язане власним коштом закупити перетворювачі цифрового сигналу, бо аналоговий поступово до 2015 року мав бути вимкнений, а тому іншого вибору у людей просто не буде.

Координатором цієї справи визначено Мінтрансзв’язку, а відповідальним — особисто міністра Йосипа Вінського. Оперативне управління з виконання програми здійснює заступник міністра транспорту та зв’язку, голова Державної адміністрації зв’язку Олег Проживальський. Згідно з планом, уся інфраструктура мережі цифрового телебачення має розвиватися на базі Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення. Простими словами — на базі державної компанії, яка є власником усіх передавальних башт аналогового телебачення. Мовлення цифрового телебачення стандарту DVB-T має відбуватися на смугах частот 174-230 і 470-862Мгц.

Проте ще наприкінці минулого року із впровадженням програми цифрового телебачення з’явилися величезні проблеми. Насамперед — економічна криза завдала відчутного удару по українських телеканалах. Як наслідок — вітчизняні мовники втратили значну частину своїх рекламних бюджетів, а тому вкладатися в розвиток мережі цифрового мовлення зовсім не поспішають. Відтак своє слово у справі сказав Президент, який своїм указом від 26 грудня 2008 року зупинив дію відповідної урядової програми. Президентські аргументи полягали в тому, що програма не враховувала соціальної складової, а саме того, що малозабезпечені громадяни не мають змоги закупити перетворювачі цифрового сигналу.

Після перемовин з урядовцями Президент свій указ скасував, адже уряд зобов’язався внести зміни до своєї програми і передбачити можливість малозабезпеченим людям купувати декодери за пільговими цінами за допомогою держави. Чи хтось реально купуватиме малозабезпеченим необхідне обладнання — питання відкрите, проте попіарилися на цьому всі.

Перший млинець...

Ще з 1 квітня 2009 року в Києві в тестовому режимі запустили ефірне цифрове телебачення у формати MPEG-2 та MPEG-4. Перший млинець виявився не зовсім уже й глевким. Хоча й були певні проблеми з декодуванням звуку та сигналу, але це було пов’язано тільки з проблемою неякісного декодувального обладнання.

Вже на початок травня Державна адміністрація зв’язку разом з КРРТ — компанією, на ретрансляторних баштах якої встановлюють цифрове обладнання, змогли запустити робоче цифрове мовлення в трьох областях України у форматі MPEG-4 . Фактично з першого травня в Житомирській, Одеській, Київській областях та Києві на повну функціонує ефірна наземна “цифра”. Наразі в єдиному запущеному мультиплексі цифрового телебачення в цих регіонах можна дивитися тільки дев’ять каналів: “Мегаспорт”, “Футбол”, “НТН”, “Гумор”, КДТРК, “Інтер”, ТВі, “Music Ukrainian box” та Kultura. Стартові канали визначалися Нацрадою з питань телебачення й радіомовлення.

Тобто вже сьогодні будь-хто в зазначених регіонах може піти в магазин телевізійного обладнання, купити собі за 50 доларів перетворювач цифрового сигналу й дивитися всі ці канали з чудовою якістю. Проте поки ще виникає кілька серйозних але.

Найперше — необхідного технічного обладнання просто може не виявитися в продажу навіть у районних центрах. Попит на перетворювачі цифрового сигналу ще невеликий, а тому й пропозиції ще майже не існує. По-друге, за зізнанням першого заступника голови Державної адміністрації зв’язку Олександра Баранова, в Україні сертифікованих пристроїв ще немає, й тільки наприкінці червня в цьому плані будуть певні зсуви.

По-третє, дешевих Set-Top Box-ів в Україні ще ніхто не виробляє. Буквально за кілька місяців науковці закінчать розробку українських аналогів і запустять їх у виробництво, але станеться це не раніше, ніж за півроку. Тож поки що можна купити тільки іноземні не сертифіковані в Україні пристрої. Навіть сам голова Держадміністрації зв’язку Олег Проживальський визнав, що купив нещодавно такий, але ще вдома не встиг встановити.

Попри все, справа пішла. До прикладу, в Житомирській області зараз можна дивитися всього шість каналів аналогового телебачення в непевній якості, а в “цифрі” — аж дев’ять. Та ж сама ситуація й в Одеській області. За твердженням чиновників з Мінтрансу, до кінця року цифрове телебачення з’явиться ще в 2-3 областях.

До слова, варто звернути увагу на географію запуску цифрового телебачення — це прикордонні області. Справа в тому, що згідно договором “Женева-2006”, на прикордонних територіях цифрове телебачення функціонує на специфічних умовах. Специфіка “цифри” полягає в тому, що сигнал по обидва боки кордону має технічно узгоджуватися. А тому країна, яка на прикордонні першою запускає цифрове телебачення, фактично “застовблює” територію. І вже потім країна-сусід має підлаштовуватися під стандарти України.

Проте криза вже внесла корективи у розвиток “цифри” в Україні. За словами Проживальського, розвиток цифрового телебачення суттєво відкоригували. Якщо раніше планувалося, що створюватимуть технічні можливості для функціонування 80 цифрових каналів, то тепер розраховують максимум на 50. Звичайно, і темпи покриття всієї території країни уповільнюються, а отже, і час відключення аналогового телебачення відкладають. Та й сама територія покриття визначена вже тільки в рамках нинішнього мовлення каналу УТ-1, тобто на 95% України. Зараз бюджет виправленої програми переходу на цифрове телебачення становить уже тільки 1 мільярд гривень.

Більше того, в світлі кризи йдуть домовленості між країнами-сусідами про відкладення строків відключення аналогового телебачення для вивільнення частот для “цифри”. До слова, з усіма країнами-сусідами, крім Польщі, такі домовленості вже є.

Фінансова криза поставила Державну адміністрацію зв’язку перед вибором, за рахунок чого обладнувати ретрансляторні башти цифровим забезпеченням? Наразі, якщо мовники і далі не будуть брати фінансової участі в організації цифрового мовлення, то уряд звертатиметься з кредитними проханнями до Європейського банку з реконструкції та розвитку. Державних коштів на все це точно не буде.

Але, незважаючи на кризу, запровадження цифрового телебачення набирає обертів. До кінця року воно функціонуватиме вже в шістьох областях України, буде запущено виробництво дешевих українських SET-TOP BOX-ів, тож послуга стане більш доступною для населення. До того ж, кількість каналів у цифровій мережі досягне 20. Також не треба забувати, що із запровадженням “цифри” в цих регіонах для вивільнення частот поступово будуть вимикати аналогове телебачення. Купувати цифрове обладнання в останній момент однозначно буде проблематичніше, ніж заздалегідь.

Олекса БІЛИЙ