Це також гроші...

Принципова згода бабусі—Європи фінансувати проблеми вітчизняного “Нафтогазу”, наприкінці минулого тижня отримала чіткі обриси. Міжнародний пул кредиторів (“такі колективні зусилля є екстраординарними”, — прокоментував подію президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу) поставновив, що красна ціна українським апетитам — щонайбільше 1,7 мільярда, хоча Кабмін просив 4,2 млрд. До речі, цю цифру вважають достатньою навіть вітчизняні експерти.

Отже, 750 мільйонів доларів із загальної суми надасть Європейський банк реконструкції і розвитку: 300 млн. доларів — для поповнення поточного обігового капіталу компанії (для зберігання газу в підземних сховищах) і 450 мільйонів — для фінансування модернізації газотранспортної системи. Ще 500 мільйонів доларів готовий надати Світовий банк — безпосередньо українському уряду. Ці гроші не можна буде використати для купівлі газу, а лише витратити для підтримки міжгалузевих бюджетних і структурних реформ, включаючи реформу газового сектору, цільову соціальну підтримку малозабезпечених верств населення та держзакупівлі.

Головною умовою європейських банкірів, як відомо, було реформування українського газового сектору. Небажання уряду реформувати галузь і робити її прозорою вважалося ахілесовою п’ятою міждержавних домовленостей. Утім Юлії Тимошенко, схоже, відступати було нікуди. Опинишись між молотом (Росія) і ковадлом (Європа), Прем’єр обрала менше зло. Що саме пообіцяла леді Ю очільникам Єврокомісії, до певного часу залишиться таємницею. Європа назвала прагнення керівника українського уряду “амбітною програмою ринкових реформ у газовому секторі країни” і зробила вигляд, що вірить у них. Самій Європі, як відомо, також відступати нікуди: зима не за горами, а доки “Набукко” та інші альтернативні газогони будують, треба ж якось забезпечити свою енергобезпеку в цій непередбачуваній суперечності між Україною та Росією.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ