Страхи і надії окупованого Тореза

Як стрімко летить час повз нас, заручників глобальної гри політиканів. Мешканці Тореза з відчаєм дивляться на те, як скрізь, по усій планеті Земля, піднімає голову жахливий монстр глобального тероризму. Кожний день надходять страшні новини. Підірваний російській літак у Синайській пустелі Єгипту з туристами на борту. Жахливі смерті від рук радикальних ісламістів у мирному місті кохання — Парижі. Загиблі від російських бомб діти в Сирії. Ніхто не може впевнено сказати, де вибухне пекельна бомба на поясі смертника, кого вразить черга з автомата на концерті улюбленої музичної групи. На Землі не стало ніде місця, де можна було б почуватися у спокої. Ні вдома, ні на роботі, ні у транспорті.

Окуповане державою-терористом місто Торез, над яким 17 липня 2014 був збитий з “Бука”, наданого “ДНР” кремлівським біснуватим, малайзійський “Боїнг” рейсу МН-17, поступово втрачає останні залишки надії на повернення у нормальне мирне життя. Політики грають у лише їм відомі воєнні ігрища. Кремлівський володар, награвшись у солдатики з танчиками на Донбасі, залишивши після себе руїни, розкрадені підприємства, тисячі вбитих та поранених мирних жителів і військових, переключився на нову розвагу — бомбування сирійських мирних міст зі стратегічних ракетоносців — літаків, кораблів та підводних човнів з акваторії Каспійського і Середземного морів.

Здавалось би, змарнілі від жахіть війни мешканці Донбасу могли б полегшено видихнути й чекати на поетапну реалізацію Мінських домовленостей. Та не так сталося, як бажалося. Заведені Путіним на Донбас російські найманці та їхні поплічники з місцевих зрадників знову почали гатити уздовж лінії розмежування з усіх видів стрілецької зброї, крупнокаліберних кулеметів та мінометів. Більш того, нелюди проводять таємне мінування уночі, встановлюючи пастки й розтяжки. Знову гинуть мирні жителі та українські військові.

На факти загибелі й поранень наших співвітчизників майже ніхто у світі не звертає уваги. Українські керманичі відводять озброєння та військову техніку згідно з графіком. А російські угруповання? Ні. Тут, у Торезі, це відомо усім, хто має очі та вуха. Ночами, а інколи й удень ганяють танки та БМП туди-сюди по вулицях і лісосмугах у Торезі та його околицях, мов наперсточники у базарних ігрищах шахраїв.

Але зараз є суттєва відмінність у поведінці російських окупантів та їхніх поплічників. Переміщення воєнної техніки вже не нагадує воєнні бравурні паради — з прапорами та хоругвами. З танків щезли написи: “на Маріуполь”, “на Краматорськ”, “на Київ”. Усі танки та БМП старанно пофарбовані, мають чітку нумерацію й позначки. Самі російські військові вже соромляться, як засватані дівчата — відводять погляд чи дивляться собі під ноги. З облич у них щезла нахабність, а з рота вже не вилітають бравурні, брехливі речі, посіяні кремлівською пропагандою.

Людей, які залишилися у Торезі, давно вже не цікавлять жупели “русского мира”. Перед нами постають наявні проблеми виживання у сірій зоні беззаконня та зруйнованої інфраструктури життєзабезпечення. Кожен день починається з пошуку грошей на їжу, якісної води, дров чи вугілля на опалення. До цих проблем додався страх відімкнення електрики, пов'язаний з підривом електроопор високовольтних ліній на адміністративному кордоні з окупованим Росією Кримом. Усі, хто має рублі, побігли на місцевий ринок купувати свічки й ліхтарики!

Ціни піднялись на нові недосяжні сотням жителів міста захмарні висоти. У Торезі систематично не платять зароблене. На вцілілій під обстрілами шахті імені Лутугіна видали 10 відсотків за вересень. Працівникам освіти й вихователям дитячих садочків не виплатили заборгованість за зимові місяці. Ціни на ринку не відповідають елементарним економічним законам. Купівля впала, а ціни ростуть.

З російських каналів телебачення про проблеми жителів Донбасу майже не говорять. Скрізь показують бомбування мирних міст у Сирії, написи на бомбах “за Париж”, бомбометання зі стратегічних бомбардувальників Ту-160, що були продані колись за копійки теперішньому ворогові Україною. Красиві картинки, брехливі слова телевізійних манекенів — ведучих зі скляними очима — вже нікого не переконують. Ніхто з цих кремлівських пропагандистів не думає про те, скільки людей вони та їхні ляльководи позбавили спокою і надій на майбутнє своїх дітей.

Жахливі перспективи знову опинитися за “залізною завісою” з обох боків — ось що по-справжньому бентежить жителів окупованого Донбасу. Росія будує свій санітарний кордон, не пускаючи з Донбасу потік зброї та найманців. Україна теж побудувала потрійну оборонну систему. Жителі залишилися самі по собі, не знаючи про те, що їх жде попереду. З розмов між людьми мого рідного Торезу можна зробити висновок про те, що нічого не змінилося на краще, і ніякого світлого майбутнього не буде у найближчі роки. Хтось обізнаний у геополітиці може привести приклад Нагірного Карабаху, Північної й Південної Кореї, Молдови та невизнаної “Придністровської модовської республіки”. Це песимістичні приклади з історії воєнних конфліктів та їхніх наслідків. Оптимісти згадають об’єднання Східної Німеччини (НДР) та Західної Німеччини (ФРН). Хочеться вірити у те, що Україну не вдасться розколоти, і ми будемо усі разом жити у єдиній державі, без поділу на Схід і Захід.

Мирослав ТЯМУЩИЙ, пенсіонер, місто Торез