Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

“Сніжок” для Путіна

[11:20 14 сентября 2024 года ] [ Українська правда, 14 вересня 2024 ]

Найефективнішою зброєю Кремля стала зброя, яка не використовується Кремлем. Мертвий вантаж ядерних боєголовок б'є по Україні сильніше, ніж усі російські ракети, дрони та КАБи разом узяті.

 “Наш взвод був за 4,2 км від епіцентру вибуху. Хтось був ближче, хтось — далі, іншим було доручено перебувати в танку чи автомобілі. Нам було дано команду: лежати ниць і не піднімати голови. Зловісну тишу порушив страшний вибух, від якого затремтіла земля. Було психологічно важко, накрила хвиля такої самотності та безпорадності, страху та жаху. В мене сповзла каска з голови, і я висунув руки, щоб її натягнути. Цих секунд вистачило, щоб отримати променеве опромінення кистей рук. Коли в небо на висоту 6 км здійнявся ядерний гриб, ми підвелися і дивилися на це диво небачене”.

Так один із учасників описував операцію “Сніжок” — тактичні військові навчання на Тоцькому полігоні, що відбулися 70 років тому, 14 вересня 1954 року. СРСР відпрацьовував прорив оборони супротивника із застосуванням ядерної зброї та задіяв у навчаннях справжню атомну бомбу, пожертвувавши здоров'ям своїх солдатів. 

Вважається, що локацію для “Сніжка” було обрано невипадково: тамтешня місцевість нагадувала ландшафти Західної Німеччини. Великі міста на захід від полігону — Ульяновськ та Куйбишев — нібито грали роль Кельна та Дюссельдорфа, а Волга виступала аналогом Рейну.

Для свого часу Тоцькі навчання не були чимось унікальним: у 1950-х в Америці відбулася ціла серія військових навчань Desert Rock з реальними вибухами атомних бомб. Разом із радянським “Сніжком” вони сформували картину гіпотетичної сутички СРСР та НАТО.

Саме в ту епоху утвердилося уявлення про те, що будь-який збройний конфлікт між Заходом та Москвою — це гарантована ядерна війна. Це загроза всьому живому на планеті. Отже, прямого військового зіткнення допускати не можна; і протистояти одне одному можна лише опосередковано: як у В'єтнамі чи Афганістані.

Таке уявлення протрималася до самого кінця холодної війни. А в XXI столітті воно дісталася у спадок Володимиру Путіну — і стало для кремлівського диктатора справді безцінним подарунком.

У чому полягає один із головних парадоксів російсько-українського протистояння? Найефективнішою зброєю Кремля стала зброя, яка не використовується Кремлем. Мертвий вантаж ядерних боєголовок б'є по Україні сильніше, ніж усі російські ракети, дрони та КАБи разом узяті. 

Якби не було в РФ ядерного арсеналу, тривала військова агресія проти нашої країни виявилася б просто неможливою. Навіть якщо без'ядерний Путін наважився б на масштабне вторгнення в Україну, на нього чекала б доля Саддама Хусейна після вторгнення до Кувейту 1990-го. Але, на відміну від покійного іракського колеги, кремлівський диктатор має атомну бомбу — і може виступати в ролі щура, якого небезпечно заганяти в кут.

“Це не блеф!” — заявляв Путін у вересні 2022-го, опинившись у вкрай скрутному становищі. Чи старий тиран був готовий вдатися до тактичної ядерної зброї, чи він таки блефував, ми дізнаємося нескоро, якщо взагалі дізнаємося. Натомість ми вже зараз розуміємо, що кремлівські погрози спрацювали та врятували Росію від швидкої військової поразки.

Саме ядерний шантаж не дозволив добити Путіна 2022 року, коли для цього складалися оптимальні умови. Саме ядерний шантаж обмежив західну підтримку України в той період, коли ЗСУ реально могли знищити російську оборону та вийти до Криму. Саме ядерний шантаж допоміг Кремлю виграти час, адаптуватися до масштабного збройного протистояння та нав'язати українцям війну на виснаження.

Суперечки колективного Заходу про кремлівські “червоні лінії”; прагнення уникнути ескалації з Москвою; страх перед втягуванням Європи та США до російсько-української війни: все це так чи інакше пов'язане з ризиком ядерного конфлікту.

І вже два з половиною роки Київ намагається підштовхнути західних партнерів до активнішої участі у протистоянні з РФ. Для цього є два шляхи.

Перший шлях — переконати колективний Захід у тому, що путінські заяви про “не блеф” насправді є блефом. Господар Кремля не розглядав і не розглядає застосування ядерної зброї всерйоз: для цього він не такий божевільний. Його “червоні лінії” — не більше, ніж демонстративна страшилка для західних держав. Якщо Захід перетне їх усі, ніякої ядерної відповіді з боку Москви не буде. Як не було її після атак російської території українськими дронами або після наступу ЗСУ в Курській області.

Щоправда, українці не можуть залізти в голову до Путіна та повністю виключити натискання червоної кнопки кремлівським диктатором. Ми можемо лише доводити Заходу, що такий сценарій є дуже малоймовірним. Але проблема в тому, що у нас та наших партнерів різне уявлення про прийнятні ризики.

Припустимо, Путін із 99% ймовірністю не наважиться використовувати ядерну зброю. Залишається лише 1% — і, з погляду України, цим нікчемним ризиком цілком можна знехтувати.

Тому що ми країна, яка вже два з половиною роки стікає кров'ю. Ми країна, яку щодня руйнують ворожі бомби та ракети. А ще ми є країною, де електоральна демократія поставлена ​​на паузу, і відчайдушні пасіонарії можуть диктувати свою волю менш рішучим обивателям.

Але для мирних та комфортних західних демократій, залежних від настроїв електорату, неприйнятний навіть найменший ризик ядерної катастрофи. І в Кремлі це чудово розуміють.

Є й другий шлях — переконати колективний Захід у тому, що російську агресію проти України не можна розглядати в старих координатах холодної війни. Оскільки путінська Росія готова порушити табу, якого дотримувався СРСР із 1950-х по 1980-ті: вона готова атакувати країни НАТО. За повномасштабним вторгненням в Україну напевно буде напад на Латвію, Естонію, Литву чи Польщу.

Таким чином, безпосередній збройний конфлікт між Заходом та Москвою стає лише питанням часу, і намагатися його не допустити — безглузде заняття. Навпаки, що раніше західні держави вступлять у бійку, то з меншими втратами вдасться приборкати агресора. Для Північноатлантичного альянсу краще зупинити російських загарбників на українському Донбасі — а не у Ризі, Таллінні, Вільнюсі чи Варшаві.

Недолік цієї аргументації все той самий: українці не можуть влізти в голову до Путіна і переконатися, що в найближчому майбутньому він справді має намір вторгнутися до Польщі або країн Балтії.

Ми можемо лише доводити Заходу, що такий сценарій дуже вірогідний. І сподіватися, що згодом українські аргументи здадуться європейцям та американцям досить переконливими.

А поки Захід сповідує логіку холодної війни, коли прямого зіткнення з Москвою потрібно було уникнути за всяку ціну. Логіку часів “Сніжка” та інших ядерних вправ сімдесятирічної давності. Логіку, яка підштовхує наших західних партнерів до максимально обережної та безпечної стратегії — повільного та поступового сточування російських зубів.

Проте зараз ці зуби сточуються українськими тілами. І наша країна може бути знекровлена ​​раніше, ніж Кремль остаточно їх втратить.

Михайло ДУБИНЯНСЬКИЙ


Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.